Читати книгу - "Повстала з попелу, Делісія Леоні"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Процесія йшла геть, за нею продовжували йти безхатченки, а я залишилася стояти на місці, не впевнена, що мені робити. Мене тягнуло до цього брудного бездомного, мені хотілося допомогти йому. Я подивилася на свій кошик, повний фруктів, хліба та ковбас. Сподіваюся, Жуель мене зрозуміє. Напевно, бідолаха хоче їсти.
Я підійшла до чоловіка і тихенько звернулася до нього, але він не відповів.
— Я можу Вам чимось допомогти? У мене є їжа...
— Ні, - ледве почула я його тихий голос. - Все пройде. Зараз.
Який… дивний голос, наче знайомий. Однією рукою він упирався в землю, другою – продовжував триматися за живіт. Я помітила на руці глибокі подряпини, а також дивні опіки. Свіжі.
Хоч чомусь корисному мене навчили у школі. Я поставила кошик, присіла поряд із чоловіком і піднесла свою руку над рукою чоловіка, промовивши заклинання. Воно не лікувало, але дозволяло вгамувати біль і сповільнити зараження до надання першої медичної допомоги.
Я швиденько перекинула заклинання на тіло чоловіка. І здригнулася, коли він зробив гучний, глибокий вдих і різко підвівся, відкривши мені своє обличчя.
Я дивилася на нього, не маючи сил відвести погляду, забувши про те, що треба дихати. Чоловік обернувся до мене і хрипко промовив:
— Вам не варто було це робити, леді.
Його обличчя було брудним і зарослим, але ці очі... ці очі... це обличчя... Навіть незважаючи на те, що одне його око було болісно каламутним, я не могла не впізнати...
— Деміане? - я не впізнала свого голосу.
— Вибачте?
Я навіть не знала, що сказати, що спитати, що зробити! Було дивно, дуже дивно впізнавати у цьому волоцюзі… Деміана.
— Ви... мій чоловік? Герцог Деміан Нортрон?
Чоловік витріщився на мене з не менш допитливим поглядом, але потім відповів:
— Не думаю, що я Ваш чоловік, леді. Хіба у такого, як я, може бути дружина? Та й ще така, як Ви? Ви знущаєтеся з мене, напевно?
— Як Вас звати? - не вгавалася я, не чуючи його слів, просто бачачи його очі.
Чоловік відвів погляд, глянув на небо і трохи знизав плечима.
— Я не пам'ятаю. Але я точно не можу бути Вашим чоловіком, леді.
Дисципліна у мене нікудишня))) Відтепер продовження виходитимуть опівночі! І лише додаткові продовження, якщо буде на них вільний час - в будь-яку годину дня і ночі, як приємні бонуси)
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. АнонімноУвага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повстала з попелу, Делісія Леоні», після закриття браузера.