Читати книгу - "Арон, Олекса Мун (Alexa Moon) "

Арон

Сьогоднішній ранок вирішую розпочати зі справ, які відкладаю вже кілька днів. Поки мій власний демон задоволений і мирно спить у мене під ребрами, я вирішую відвідати Ольгу — дружину брата. Особисто дізнатися, що в них сталося і якось сприяти якнайшвидшому вирішенню конфлікту.

Те, що брат не спить з Валерією, це я вже усвідомив і дуже радий подібному розвитку подій, а з рештою я думаю можна розібратися, просто поговоривши.

Затиснувши кнопку дверного дзвінка я терпляче чекаю. Секунд через тридцять із-за дверей чується жіноче «Хто?» і я розпливаюся в посмішці:

— Арон! Прийшов скуштувати твоєї фірмової локшини.

— Арон! — двері відчиняються і до мене назустріч вилітає витончена білявка. — Я дуже рада тебе бачити! — тулиться до мене. — Локшину не обіцяю, а кашею з апельсинами пригощу. Проходь!

Ну, як можна було від такої відмовитись? Ефектна. Красива. На любителя, звичайно… Вона дуже худа, як на мене. Так і не скажеш, що мальку в її животі майже пів року.

— Крім того, як обнести твій холодильник, я приїхав дізнатися, чи потрібна якась допомога і звичайно ж, хотілося б з тобою поговорити про Яніса.

Сидячи за обіднім столом, дивлюся, як Ольга метушиться, накриваючи його для мене. У голові одразу ж спливає суп, який я нещодавно їв у Валерії. Ця сука пристойно мені запудрила мозок. Два дні її не бачив, а у вухах досі чуються її стогін. Ні про що інше не можу думати. Все зрештою зводиться до неї. Ось тому приклад.

— А що Яніс? — перелякано питає Ольга, заповнюючи своїм занепокоєнням мою голову. Чую дзвін. Наче з її пальців випало щось металеве.

Оце мені вже не подобається. Якщо мої здогадки, що Яніс її вдарив, підтвердяться — я сьогодні вб'ю його. І начхати на всі присягання. Батьки давно згнили в трунах і навряд чи ми з ними зустрінемося на небесах, щоб вони мені дали голові. Моєму сумлінню, як і чорній душі місце в пеклі.

— Він тебе вдарив? — гарчу, ледве стримуючи себе на довбаному стільці.

— Хто? Яніс? — морщить чоло. — Ні, звичайно! Як ти взагалі міг подумати таке про свого брата?

Мене заспокоюють її слова. Повільно видихаю та розслабляю плечі. Тоді я не бачу причин її знаходження у квартирі матері.

— Чому ти живеш у матері? Через те, що він трахнув іншу? Ну, якщо це не повторилося, думаю можна знайти сили простити його. Як-не-як, але ви чекаєте на спільну дитину. Я хочу, щоб Натан ріс у повноцінній родині.

Чомусь Ольга ніяк не реагує на мої слова, і я починаю замислюватися над сказаним. Це в мене все просто, а раптом вона іншої думки? З тих, хто вірить у кохання.

— Ну, хочеш, я наб'ю йому морду за те, що в нього встав на іншу? — намагаюся розрядити ситуацію, що склалось. Але вона ні чорта не розряджається. Нутром чую – зараз я почую те, що мені вкрай не сподобається.

Ольга коротко сміється та ставить переді мною тарілку з запашною їжею.

— Не треба, Ароне. Ти завжди був дуже добрий до мене… — ледь помітно посміхається. Мене починає турбувати її поведінка. Переді мною начебто звична Ольга, а начебто й ні.

— Тому, що ти мені подобаєшся! У самому адекватному значенні цього слова. Донедавна я вважав тебе взірцем ідеальної дружини, а ваш з Янісом союз для мене був чимось міцним та неруйнівним. Яніс повний ідіот, але я вважаю він заслуговує на прощення. Хоча б поговори з ним.

Встромляю ложку та набираю запашну кашу, але так і не доношу її до рота. Тихе бурмотіння братової дружини вибиває, я б сказав, вибиває мене з колії на божевільній швидкості.

— Не Яніс… — вимовляє Ольга, сідаючи навпроти. Дивиться на свої пальці, боячись підняти погляд на мене.

— Не зрозумів? — тепер моя ложка з гуркотом падає у тарілку. — Що ти маєш на увазі?

— Не Яніс зрадив мене. Я йому зрадила. — По її блідих щоках починають текти сльози, а в мені спрацьовує довбаний перемикач. Я ненавиджу жіночі сльози. Вони виводять мене із себе, змушуючи закипати зсередини.

— Я не знаю чию це дитина. Яніс сказав коли у мене буде термін у шість місяців ми зробимо ДНК, і якщо дитина виявиться його, ми сядемо за стіл переговорів.

Що-що, але з Яніса не викорінити Адаміді. Сім'я для нас усе. Найбільше щастя та найжахливіше прокляття. Мені здавалося, прокльон торкнувся виключно мене, адже ці двоє були такі щасливі на початку свого шляху.

Мені стає бридко. Я щойно остаточно розчарувався у жінках. Сука! Чого їй було мало? Навіщо вона так вчинила? Зрада чоловіка та жінки — це зовсім різні зради. Для чоловіків це завжди нічого не значить, а жінки зраджують лише під впливом глибоких емоцій та відчуттів. Частіше, це відбувається усвідомлено. Це моя думка і вона непохитна.

Ольга розчаровує мене. Мені здалося я побачив в ній щось надійне, а вона звичайна дівка, що не вміє керувати своїми примхами. Їй все мало… Навіщо вона це зробила?

— Ароне, скажи щось? — белькоче Ольга, захлинаючись сльозами.

— Я не голодний. — Вимовляю крижаним тоном, відсуваючи від себе тарілку.

Я не мій брат і не маю колосальної витримки чи терпіння. Одна справа фізична зрада, коли ти трахнеш гарне тіло злегка поїхавши розумом, а інше... коли отак от. Тепер мені ясна поведінка Яніса. Пазли склали.

Мені дуже шкода, брата...

Треба йти звідси. Інакше я нароблю лиха. Ольга мені більше не здається взірцем ідеальної жінки. Зараз я перед собою бачу чергове гарненьке личко. І тільки один мізерний відсоток, що під її серцем, можливо, б'ється серце мого племінника, змушує мене мовчки підвестися та піти, не розгромивши до біса все навкруги.

Таке почуття, що не тільки Янісу встромили ніж у серце, але він дістався й мені.