Читати книгу - "Академія Світла або як врятуватися від Темного чарівника., merrystuart"

Він ніжно погладжував моє тіло долонями, залишаючи на плечах і обличчі палкі сліди від поцілунків. Я не могла стримати чергового стогону, від його трохи грубуватого поштовху в лоні.
- Мені пощастило, що в моєї дружини таке тіло. - Ледве чутно прохрипів Тіос. - Правду кажучи, я чекав іншого. Вже був готовий до будь-якого результату подій.
Він різко збільшив темп поштовхів і я не змогла стримати гучний стогін, вигинаючись йому на зустріч. Закинувши мої ноги собі на плечі Тіос припав у жадібному поцілунку до губ. Я могла лише стогнати й вигукувати невиразні фрази йому у вуста, божеволіючи від хвиль задоволення, що накривали мене.
Через якийсь час він загарчав мені в шию злегка зменшуючи темп виливаючись, а потім знову продовжив. Мені було так добре, що незабаром знову вибухнула і тепла хвиля блаженства накрила мене з новою силою.
До кімнати тихо постукали й Тіос завмер, потім посміхнувся й прошепотів:
- Схоже на те, що нашу Баньші знайшли і їм потрібна моя допомога. Я надішлю слуг, вони допоможуть прийняти тобі теплу ванну. Сподіваюся, що скоро повернуся. Намагайся трохи поспати за час моєї відсутності.
Чоловік ще раз жадібно вп'явся в мої вуста, потім підвівся поцілувавши груди та встав. Ступаючи по-котячому, він попрямував до ванної кімнати. мені залишалося тільки проводжати його ідеально складене чоловіче тіло поглядом. Вузькі стегна, широкі плечі та гра м'язів на них змусили мене облизнутися. А потім я вже подумки лаяла себе за це.
Через кілька хвилин, чоловік вийшов із кімнати і я не стрималася він тихого зойку захоплення:
- Ух...
Чоловік мав чудовий вигляд, у чорному камзолі з розшитими золотими візерунками, який сидів на ньому ідеально. Темне злегка вологе волосся спадало на плечі струмуючи яскравим блиском.
Тіос підійшов і нахилившись поцілував у губи, злегка стиснувши мої груди руками. Після чого мене обпалило запалом збентеження. Я зовсім забула що оголена, так і лежала у ліжку як він мене полишив.
Діставши з просторового предмета темно-сіру накидку і білу безлику маску, він посміхнувся і надів їх, потім поспішив до виходу з кімнати. А я залишилася гадати, що тут відбувається? Вперше бачила подібний вигляд і він викликав у мені неспокійне тремтіння.
Поглянувши у відчинене вікно, помітила яскраві спалахи заходу сонця. Захід сонця? Від розуміння того, що сталося, я мимоволі збентежилася поспішивши до ванни.
- Пані, Світаніє, як ваше самопочуття?
Через декілька хвилин до кімнати постукали й під дверима бурмотів стривожений жіночий голос.
- Вам точно не потрібний цілитель? Пан наказав вам допомогти...
- Не потрібен. - Підтвердила, мліючи в теплій воді.
Ще трохи і я напевно засну, і це тремтіння в тілі від його ніжних дотиків досі не минає.
- Вечерю подати до кімнати чи пройдете до столового залу? Ми всі бажаємо краще познайомитися з вами ... - благаючи застогнала під дверима дівчина.
- Пройду до зали, - втомлено прошепотіла.
Очі самі заплющувалися і я змусила себе швидко ополоснутися, покидаючи теплоту води.
При виході з ванної кімнати на мене чекала світловолоса дівчина, яка вже приготувала ніжно-блакитну сукню з рідкісного шовку. Коли вона застебнула на моїй шиї кольє з перлами у вигляді крапельок, я мимоволі скрикнула милуючись чудовою прикрасою.
- Пан це приготував для вас. У вас багато прикрас господиня.
- Краще без пані та господині. - Попросила дівчину. - Не звикла я до такого відношення.
Єдине, що з Надін, це була моя дрібна помста їй. Але за роки в рідному домі, я любила спілкуватися зі слугами як із рівними собі.
- Пан не велить, - дівчина опустила очі в підлогу і вже витягла кришталеві туфельки допомагаючи мені взутися.
На слабких ногах від втоми, я йшла за служницею шарудячи спідницями сукні. Ми йшли білим коридором, по обидва боки якого зрідка було видно двері кімнат.
Дівчина відчинила переді мною масивні двері та запропонувала сісти за дерев'яний стіл, на якому вже були страви. По обидва боки біля стіни стояли схиливши голови молоді дівчата. Далі вже біля закритого вікна розташовувалося з десяток красенів чоловіків, які стояли рівною шеренгою.
- Мене звати Ріна, я буду вашою основною служницею. Так само Жанна і Дарія. - Вказала вона на двох дівчат, які присіли в поклоні.
- Ми будемо вечеряти разом? - Запитала в них. Адже стіл був накритий усіма різноманітними стравами.
- Якщо ви будете проти, то ні. Зазвичай ми їмо всі разом, іноді змінюємось. Багато чоловіків вирушили з господарем. Дехто зараз на обході території.
- Я не проти, сідайте за стіл.
Я зніяковіла, для мене було трохи не звично, адже у нас у будинку не було такої кількості слуг.
- Після господині, - запропонував високий темноволосий чоловік років сорока, що вийшов уперед. І я одразу присіла на місце де раніше обідала з Тіосом. - Я Хаар, голова охорони маєтку. Радий вітати леді Світанію Рагнар, як господиню домівки.
Я хотіла обуритись, але вчасно промовчала і кивнула на знак вітання. Щоки одразу обпалило рум'янцем і я відразу ж згадала про те, що зовсім недавно сталося в спальні. Тепер я вже не знала, чи варто заперечувати те, що Тіос мій чоловік.
Ріна так і залишилася стояти праворуч від мене. Попри мої переконання, вона продовжувала підносити до мене різні страви. Всі решта присіли й з апетитом поглинали їжу, зрідка кидаючи на мене зацікавлені погляди. Чоловіки кивали схвально і тихо про щось між собою перемовлялися. Дівчата ж намагалися зовсім в мій бік не дивитися.
Після трапези мене проводжали до кімнати Хаар та Ріна.
- На території маєтку безпечно. - Повідомив чоловік, колись підійшли до кімнати.
- Дякую, вам, - прошепотіла.
Зовсім не здогадувалась про що з ним говорити й взагалі, здавалося, що всі чоловіки в цій будівлі з військовим вишколом. На моїх вустах одразу з'явилася зрадлива посмішка. Коли я помітила яскраво виражене збентеження на обличчі голови охорони, то я поспішила сховати її, відвернувшись обличчям до дверей.
До кімнати чоловік з нами не зайшов і Ріна допомогла мені роздягнутися. Поклавши на край ліжка легку нічну сорочку, попередньо повідомивши, що мілорд засмутитися, якщо я її одягну.
Перед відходом служниця загасила всі магічні лампи на стінах у кімнаті, залишивши лише одну біля дверей. Я розраховувала, що дуже швидко засну через втому в тілі. Але сон ніяк не йшов і я все-таки одягла сорочку висковзнувши з-під теплої ковдри.
Зібравши на кінчиках пальців маленький спалах світла та одягнувши туфельки, я попрямувала вивчати будівлю. Довгі коридори, змінювалися іншими. Не хотілося турбувати слуг, тому не заглядала до кімнат, адже вже була майже ніч. По дорозі я не зустріла нікого, або мені так пощастило. Спочатку йшла вгору сходами, потім донизу оглядаючи коридори.
Ця будівля була приблизно в п'ять поверхів вгору. Потім я почала спускатися до низу. Окрім першого поверху, було ще два донизу. Перший виявився підвалами, а далі вниз темниці. Але вони були всі порожні. Коли я почала підійматися, почула приглушений голос:
- Цей будинок має бути повністю під твоїм наглядом. За кілька днів покажу тобі другий.
Мені стало цікаво і я попрямувала коридором до голосу, почувши чітку відповідь:
- Так пане.
Сховавшись за рогом, я глянула на широкий просторий зал. У центрі якого знаходилося близько десяти чоловіків, одягнених у білих масках безликого та сірих накидках. Навпроти них стояв довговолосий напівпрозорий чоловік привид. Він смутно нагадував те, що я бачила за дверима між світами духів. Тільки зараз на ньому був темний одяг і очі не світилися червоним кольором.
- Кохана, я ж просив тебе трішки поспати.
Винно пробурмотів приглушений голос. Ще мить і Тіос зняв маску зі свого обличчя, спішно прямуючи до місця де я знаходилася.
- А це хто? - Злякано прошепотіла втискаючись що сили у стіну, вказуючи пальцем на компанію чоловіків та прозорого привида.
- Дух захисник роду. Він і покликав тебе до в'язниці духів, щоб я визволив його.
- А він точно безпечний?
Пробурмотіла, з острахом поглядаючи на місце, де вже розчинився в повітрі прозорий міцний чоловік. Він же був у в'язниці, отже небезпечний.
- Для мого роду та слуг безпечний. Для решти, за їхніми вчинками. Повір, цей дух дуже сильний.
- Не сумніваюся, - прошепотіла проковтнувши зрадницьку грудку в горлі. Навіть зараз відчувалася гнітюча магічна енергія, яка виходила від цієї безтілесної істоти.
- Тобі тим паче нічого боятися, любове моя. Знайомся це Лоріс, Антіс, Олаф, Рідер, Айвар, Вааг, Дік та Нессі. - Вказав він рукою на чоловіків, які по черзі почали знімати маски та кланятися на знак вітання.
- Не впевнена, що всіх одразу запам'ятаю. Але я дуже рада знайомству. - Пролепетала сильніше втискаючись у стіночку.
При тьмяному освітленні приміщення, в білих масках вони виглядали лякаюче. А зараз коли зняли, я бачила їхні емоції й чула легкі смішки, що сповіщали про те, що вони помітили мій страх.
Зубоскальні посмішки високих широкоплечих чоловіків мене увігнали в паніку і я намагалася злитися зі стіною сильніше, повільно боком рухаючись назад до коридору. Там у будь-якому разі безпечніше. Хоча зараз, напевно, я буду в страху і до стін придивлятися через привида.
- Ці хлопці будуть захищати тебе, - повідомив Тіос, що в цей момент сховав до кулака посмішку. - Так само як і інші мешканці цього будинку.
- І я дуже вдячна їм!
Вигукнула, після чого миттєво ковзнула в перший поворот, що виднівся в проході.
Мені вже було байдуже, чи знайду в цьому приміщенні спальню. Хотілося втекти. Можливо на емоціях чи через побачене. Просто скинула туфлі пробігаючи коридорами, нарешті уткнувшись носом у зачинені двері, наприкінці проходу.
Ковзнувши у просторий кабінет зі столом, книжковими шафами та диваном. Я з побоюванням визирнула в темний коридор. Ніхто ніби не переслідував мене, і я з полегшенням видихнула.
- Пані, вам, насправді нічого боятися.
Над моєю головою показалася знайома голова зі сріблястим довгим волоссям, одразу отримавши від мене світлову руну вибуху в обличчя. І я знову вислизнула в коридор у паніці, оглядаючись.
- Було боляче!
Ображено пробубоніли десь над головою і я запищала формуючи ще одну руну бомбу на пальцях.
- Сповиваю і поверну вас у вашу спальню! - Погрозив сердито напівпрозорий чоловік зі шрамом на обличчі.
- Назад у в'язницю захотів? - Загарчав зовсім поруч Тіос.
- Пане, ну ви ж бачите, леді налякана. Так хоч носиться, як угоріла по будівлі перестане.
- Світаніє, йди до мене.
Я одразу попрямувала до Тіоса, ховаючись за спину чоловіка і з побоюванням визирнула з-за його руки, дивлячись на духа.
- Він не зможе тобі нашкодити, кохання моє. Яаг одного разу програв бій. І тепер, щоб не розвіятися, буде вічно вірний, захищаючи спадкоємців переможця.
- Яаг? - Перепитала, сильніше втискаючись у тепле тіло чоловіка.
- Така була ціна поразки. - Розвела руками безтілесна істота, сумно оглядаючи кам'яну стелю.