Читати книгу - "Наперекір дружбі, Юліанна Бойлук"

Не зважаючи на те, що я спав у потязі, все одно почувався стомленим. Але в першу чергу треба було довести до ладу речі. Я подзвонив на рецепцію і спитав, чи є тут де попрасувати одяг. Мені сказали, що треба спуститися вниз, там є праска.

Я хотів вже спускатися, коли Аліна буквально вихопила в мене штани та сорочку і сказала, що попрасує разом зі своїми речами.

Я, авжеж, хотів відмовитись, але вона сказала, що її відправили мені допомагати, а прасування — якраз те, в чому вона реально може допомогти, на відміну від презентації та іншого.

Тому вона пішла вниз, а я — до душу. Через теплі краплі води знов клонило в сон. Не знаю, скільки я простояв в кабінці, але коли почув, що до номера повернулась Аліна, то зрозумів, що довго...

Виліз з кабінки, витерся, натягнув назад джинси та футболку, бо ж не міг вийти в рушнику.

Коли увійшов до кімнати, Аліна саме розвісила наш одяг в шафу.

— Вечеря у нас не включена, тож напевно треба б сходити і повечеряти в якомусь кафе, — запропонувала вона мені, обернувшись до мене, але одразу ж відвівши від мене погляд. — Ти ж тут був не раз, знаєш, куди ми могли б сходити?

— Так, авжеж, — я кивнув, витираючи рушником мокре волосся.

Я ж ніби вдягнений, чому вона так зашарілась? Не розумію цих дівчат...

— Тоді, я піду в душ... — сказала вона, схопивши речі і швидко покинувши кімнату.

На диво, збиралась вона доволі швидко. Я посидів за компом навіть менш як годину до того, як Аліна сказала, що готова.

Вона вдягнула джинси та напівпрозору чорну кофтинку з доволі відвертим вирізом і зав’язочками на шиї. Трохи підфарбувалась... На роботі її макіяж зазвичай був більш нейтральним, а сьогодні вона нанесла на губи якусь бордову помаду. Було якось незвично, вона мала незвичний вигляд.

— Маєш гарний вигляд, — сказав я, коли зрозумів, що з незвички буквально розглядав її.

— Дякую, ти теж, — вона усміхнулась. — Підемо?

Схоже, помада додала їй чи то впевненості, чи то ще чогось...

Я кивнув і ми пішли на вихід.

Вирішили трохи прогулятись до центру(готель у нас був майже в центрі) і там сісти в якійсь кафешці. По дорозі розмовляли про фільми, музику та інше... Вона постійно усміхалась, було доволі весело.

По дорозі знайшли кафе, з якого лунала жива музика. Аліна так дивилася на це кафе, що я запропонував зайти сюди. Все ж, вона вперше у Львові, а Львів славиться своїми кафе і ресторанами, тож нехай відпочине. Та й мені теж не завадить відволіктись, все одно грошей на відрядження цього разу дали більше ніж зазвичай, а як повернусь, так і аванс дадуть...

Аліна була така щира і щаслива. Дивився на неї і думав, як би хотів, щоб навпроти мене тут сиділа Саша.

Навіть поїхавши за сотні кілометрів, я продовжував думати тільки про неї. Невже я такий хороший актор, і вона так і не зрозуміла, що я стільки років кохаю її? Чи все ж таки їй самій просто зручно не помічати це? Ні, Саша не така. Якби вона знала, то точно б не дозволила мені жити з нею, вона не така людина, вона не буде давати мені порожніх надій, бо все одно любить мене, нехай і як друга.

— Про що задумався? — Аліна вивела мене з моїх думок не тільки своїм голосом, але й тим, що торкнулася долонею моєї руки.

На цей момент ми вже майже доїли вечерю.

— Ні про що, просто напевно втомився, — я усміхнувся.

— Я так люблю цю пісню, — вона зазирнула мені в очі.

— Аліно, я ж тобі вже говорив, що між нами нічого не може бути, — тихо сказав я, вивільняючи свою руку.

— Ні, — вона похитала головою. — Тоді, на моєму Дні народженні, ти так нічого і не сказав.

— Бо ти не дала сказати.

— Бо ти помиляєшся... Я зроблю все для тебе, обіцяю, — тихо сказала вона. — Все, щоб ти був щасливий, Славо. Дай мені шанс.

— Пробач, це неправильно. Все одно нічого не вийде. Я закоханий в іншу...

— В ту, з якою живеш, так? Але ж ви не зустрічаєтесь... Вона просто твоя подруга...

— Просто припинімо цю розмову, — я підкликав офіціанта. — Порахуйте нас, будь ласка....

***

Вечір проходив доволі напружено. Ми з Аліною так і не розмовляли після вечері: я удавав, що працюю, а вона просто сиділа в телефоні. Блін, як так вийшло, що в нас був заброньований всього один номер? Якби не моя ситуація з грошима, одразу б перебронював собі окремий номер... Блін.

Коли втомився тупо розглядати презентацію, відкрив вайбер і раптом побачив, що в чаті з Сашею писало, що «Саша пише повідомлення». Я відкрив наш з нею чат, але раптом вона припинила друкувати і так і не відправила те, що там писала.

Я почекав одну хвилину, три, п’ять... Але вона так і не написала.

Чорт...

Сам почав друкувати. Надрукував декілька варіантів, але постійно їх стирав. В кінці просто вирішив написати: «Поселилися в номер, все добре. Як ти?»...

Відправив, а потім зрозумів, що по суті сказав, що поселився в один номер з Аліною... Хоча, це правда ж. Та й Саші все одно буде, я ж для неї просто друг, чи не так?...