Читати книгу - "Репетитор"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Може, вони казали — обкурився?
— А ти жвідки жнаєш?
— Спускайся вниз, я зараз.
Так. Потрапити до Остапа через двері бачилося нереальним, тому Андрій вдався до манівців — через балкон, який тягнувся впродовж усього поверху. У такий спосіб з однієї кімнати можна дістатися до всіх інших.
Балконні двері в Остаповій «буді» виявились не зачиненими, і Андрій тихенько шмигонув досередини.
Фанат лежав на дивані й читав. Здається, Гарі Гарісона. Фанати і книжки? Що коїться?
Загледів його — стрепенувся, напружився, зціпив зуби, погляд — як голки дикобраза. Міг би — прошив би наскрізь. Але дикобрази — вільні тварини, їх не прив’язують крапанками до штативів. А цей мусив лежати, та ще і в оточенні симпатичних бультер’єрчиків у бантиках, сережках, капелюшках і шаликах. Постаралися вони вчора з Вірою на славу.
— Тебе прислав тато? — процідив крізь зуби, мов юшку, Фанат.
— Я сам себе прислав, поштою. Є така голубина пошта.
— Чого тобі треба від нас?
Хороше запитання. Є одна, так само хороша, відповідь, але вона тобі не сподобається, хлопче.
— Я до вас не напрошувався. До речі, як тобі подобаються наші з Вірою художні здібності? Не чую захоплення в голосі?
— Я Віру не виню: вона ще мала і потрапила під твій вплив.
— Не виниш? Який ти добрий?! Вона ж твоя сестра, а про тебе сміє говорити лише пошепки. Сюди заходити вона боїться, до батькового кабінету — теж, що ви з нею робите, врешті-решт? Думаєте, як виділили їй цілу кімнату, набили згори донизу забавками, вона має стрибати і в долоні плескати?
— При чому тут я?!
— A-а, то я потрапив до сусідів? Сусіди тут справді ні при чім.
Фанат знервовано відвернувся до стіни. Й одразу став Остапом. Звичайним підлітком. З класичними проблемами цього химерного віку.
Андрій подумав, подумав — і однією фразою добив лежачого:
— Ви ще дочекаєтесь, що вона втече з дому або кинеться з двадцятого поверху.
— Що?!
— А чом би й ні? А ви навіть не зауважите, заклопотані своїми справами кожен у своєму кабінеті.
Треба було його налякати. Щоб зуб на зуб не попадав. Щоб він припинив носитися зі своєю персоною, як дідько з бубном.
І, залишивши дещо пришибленого хлопця, Андрій вийшов так само, як увійшов.
Лікар чатував на нього під кабінетом. Заспаний і однозначно недобрий. Варто б ще трохи потусуватися на балконі. Голубом прикинутись, крильця почистити…
— Ти вже знаєш? Сволота мала. Він гадає, що налякав мене! Гадає, досить викинути якогось коника, як тато, обливаючись слізьми, кинеться йому на груди! Н-не діждеться…
Як кажуть фанати: а при чому тут я?
— Ігоре Васильовичу, він не розколовся.
— Тобто?
— Ви ж не заради занять з дочкою мене наймали? Ви сподівалися, що я зможу втертися до нього в довір’я, рознюхати причину всіх його… коників, щоб ви, озброєні цими знаннями, змогли покінчити з ними раз і назавжди. Хіба не так? Я старший всього на чотири роки, мені, за ідеєю, легше довіритись, ніж батькові?
Лікар почухав перенісся.
— Ну і?..
— Поки що ідея не спрацьовує, але… Навіть якщо він розколеться, я не впевнений, що ви довідаєтеся хоч слово з нашої розмови.
— Значить — могила.
— Заасфальтована і покрита бетонними плитами.
— Тоді мені треба тебе вигнати.
— Хіба хочете — мусите.
— Чи ба?! Як щодо обіду? Не тут, — випередив він Андріїв жест, — десь далі від цього дурдому. На роботу я вже не потраплю, то, може, за обідом когось із своїх здибаю. Як тільки прогулюєш, так одразу комусь на очі попадешся. Шефові, наприклад.
— Не знаю, як у вас, а в мене робота тільки починається.
— Прогуляй.
— Не знаю, що шеф скаже.
— Не вмре.
— Так гадаєте?
— Скажеш, як я: порушення відтоку в системі базилярної вени. Коротко і ясно.
— Як я сам не здогадався, тлумок?
— Вчися, поки я живий.
За жартами вони незчулись, як опинились на вулиці, спокійній і затишній, власне, як і весь район. Байдужій до своїх і чужих. Далекій від значущости найординарнішої події у світі: походу до кафе сина з батьком.
«Ти маєш глузд, тлумок?!»
— Я… не можу.
Вулиця завертала за магазин, і лікар майже обійшов його, перш ніж помітив, що співрозмовник відстав.
— Ти щось сказав?
— Я не йду… обідати.
Магазин називався «Молоко» і був закритий на ремонт. Нерентабельний.
— Чому не йдеш? Не голодний? Можна просто посидіти…
— У мене це саме… порушення… Ви знаєте, яке.
Коли магазин відкриється, буде називатися «Анатолія», чи ще якось, по-сучасному. Звичайне «Молоко» тепер не котирується.
— Порушення відтоку?
— Саме так.
І в цьому магазині буде повно продуктів у гарних яскравих упаковках. Вибирай, що хочеш.
— Може, ти правий: ти працюєш, я тобі плачу, — нічого більше. Але… шкода. Направду шкода.
— То в мене відгул?
— Навчив на свою голову. Добре, я пообідаю сам. Іди.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Репетитор», після закриття браузера.