Читати книгу - "Пес Баскервілів"

дійшов до пункту, який змушує мене відкинути це джерело і знову звіритися на свої спогади, підкріплюючи їх щоденником, який я тоді писав. Кілька витягів з нього перенесуть мене до тих сцен, які все до найменшої подробиці назавжди лишились у моїй пам’яті. Отже, починаю від дня за нашою невдалою гонитвою і дивними пригодами на болоті.

Баскервіль Гол 16 ого жовтня

Сьогодні вранці після сніданку трапився невеличкий інцидент. Барімор попросив у сер Генрі дозволу побалакати з ним, і вони заперлись удвох у кабінеті. Сидячи в більярдній, я кілька разів чув, як голоси їхні підвищувались, і я міг уявити, про що йде мова. Незабаром господар відчинив двері й покликав мене.

— Барімор вважає, що його скривдили, — сказав сер Генрі. — Він вважає, що з нашого боку було несправедливо ганятися за братом його дружини після того, як він сам із доброї волі викрив нам свою таємницю.

Барімор стояв перед нами блідий але спокійний.

— Я, може, погарячився, — сказав він, — в такому разі прошу пробачення. Але я був дуже здивований, коли почув, як ви сьогодні вранці поверталися вдвох, і довідався, що ви полювали Сельдена. У бідолашного чоловіка є з ким боротися й без того, щоб і я ще випускав ворогів на нього.

— Якби ви нам усе розказали з своєї доброї волі, це була б інша річ, — заперечив сер Генрі. — Ви ж або, певніше сказати, ваша жінка розповіла все тільки тоді, коли були силою вимушені це зробити і не могли діяти інакше.

— Я не сподівався, сер Генрі, що ви це використаєте, бігме, не сподівався.

— Чоловік цей небезпечний для суспільства. На болоті стоять поодинокі житла, а він такий, що нападе не з того, ні з цього. Варто тільки глянути на його обличчя, щоб впевнитися в цьому. От хоч би дім Стейплтона, де немає жодного захисника. Ніхто не зможе почувати себе безпечним доки Сельден не буде у в’язниці.

— Ні, він не вламається ні в чий дім. Даю вам слово честі. Він нікого не турбуватиме більше в цій країні. Запевняю вас, сер Генрі, що за кілька днів будуть закінчені всі приготування до його від’їзду в Південну Америку. Благаю вас, нічого не повідомляти поліції.

— Що ви скажете, Ватсоне?

Я знизав плечима й сказав:

— Коли він виїде з Англії, це позбавить виплатника податків від зайвого тягаря.

Він відповів:

— Ну, а коли він перед від’їздом нападе кого — небудь тут.

— Ні, він не зробить такої необачності. Ми дали йому все, в чому він мав потребу. А, зробивши злочин, він викриє те місце, де ховається.

— Це правда, — сказав сер Генрі. — Гаразд, Баріморе.

— Дякую вам від щирого серця. Якби ви знов його забрали, це убило б мою бідолашну жінку.

Подякувавши, Барімор повернувся, щоб піти, але, постоявши нерішуче, повернувся і знову сказав:

— Ви були такі добрі до нас, що і мені в свою чергу хотілося б зробити для вас усе, що тільки я зможу. Я знаю щось таке, сер Генрі, про що, можливо, сказав би і раніше, але я довідався про це через багато часу після слідства. Я нікому ні слова не казав про це. Це стосується смерті бідного сер Чарлза.

Генрі і я посхоплювались.

— Ви знаєте, як він умер?

— Ні, цього я не знаю.

— Так що ж?

— Я знаю, чого він пішов до фірточки в такий час. Щоб зустрітися з жінкою.

— Щоб зустрітися з жінкою? Він?

— Так.

— Як звали цю жінку?

— Я не можу вам сказати її імені, але можу сказати його початкові букви. — Ці букви Л. Л.

— Як ви узнали про це, Баріморе?

— Ваш дядько одержав того ранку листа. Звичайно, він одержував їх дуже багато, бо мав добру славу і всі його знали як добру людину, і всякий, хто мав клопіт, звертався до нього. Але того ранку трапилось так, що він одержав тільки одного листа, а тому я й звернув на це увагу. Лист був з Кум Трейсі, і адресу було написано жіночою рукою.

— Ну?

— Я більше не думав про цього листа і ніколи не згадав би про це, якби не моя жінка. Кілька тижнів тому вона чистила кабінет сер Чарлза — там нічого не займали від дня його смерті — і знайшла за ґратками комину рештки спаленого листа. Більша частина його спопеліла, але невеличка смужка — кінець сторінки — ще вціліла, і можна було прочитати те, що було написано на ній, букви були цілі на чорному тлі. Нам здавалось, що це був постскриптум такого змісту:

Будь ласка, прошу Вас, як джентльмена, спаліть цього листа і будьте коло фірточки о 10-ій годині.

— Під ним стояли букви Л. Л.

— Зберегли ви цей клаптик?

— Ні, коли ми доторкнулись до нього, він розсипався.

— Чи одержував сер Чарлз раніше листи, написані цим почерком?

— Ах, я не звертав особливої уваги на його листи. Я б і цього не зауважив, якби не одержано тільки його одного.

- І ви не догадуєтесь, хто це може бути Л. Л.?

— Ні, але я вважаю, якби ми могли добратися до цієї жінки, то більше б узнали про смерть сер Чарлза.

— Я не розумію, Баріморе, як ви могли сховати такий важливий факт.

— Ах, це сталося зараз же після того, як нас спіткало наше особисте горе. Крім того, ми дуже любили сер Чарлза і були йому вдячні за все, що він зробив для нас. Викриття всього цього не могло воскресити нашого бідолашного пана, і слід бути обережним, коли в справу замішано жінку. Навіть найкращий