Читати книгу - "Фаренго. Ч. 2. Гніздо"

безіменних укусів часу.

Проте я не дивуюсь.

Й не одягаюсь від тебе до тебе.

Й не тому, що між твоїми появами немає часу.

Він є, але

не потребує одягу те,

у чому Творець не передбачив

справжніх отворів,

і слово від’ємне,

у якому немає місця для голосу.

15

Точка з координатами 12*3’ широти 44*3’ довготи,

планета Тифон (9КВ40:2), система зірки Мелані

в Темному Агрегаті Оріона.

12 пентарія 417 року Ери Відновлення.

— Пейзаж, як і на Фаренго, але вдвічі похмуріший, — констатував Вольск, зійшовши на поверхню «дев’ятої-сорокової». — Таке враження, що в цій атмосфері розбовтали кілька трильйонів тонн вишневого сиропу. Мутна планетка.

— Через два мільярди років й на Фаренго таке саме буде, — відізвалась Ґвен Вей, обводячи вздовж близького обрію ручним біосканером. — Ці планети-пенсіонери дуже прогнозовані. Особливо у геологічному плані.

— Сумнівно, щоби тут збереглась біоактивність.

— На всяк випадок її рівень треба контролювати. Це ж одна із тих планет, які «лизнула темрява». Тут побували ґирги і норни. А значить, планета заражена. Ґ'орміти недарма віднесли її до категорії заборонених для відвідування. Зародки норн належать до ксеноформ, здатних здійснювати самоконсервацію. Огорнуть себе вапняковою оболонкою, впадуть в анабіоз і чекають на сприятливі обставини сотні тисяч років. А може, й мільйони.

— А потім відчують нашу присутність, надують ті свої портали й випустять на нас ґиргів?

— Саме так, — баронеса закінчила сканування. — Цу! Ти правий, Алексе, сканер нічого не фіксує. Нічогісінько…

— При анабіозі рівень метаболізму практично на нулі.

— Цей сканер відчув би й найменшу присутність біологічних структур. У нього вмонтовано щось на штиб високоспеціалізованого ГРЛ.

— Військова розробка?

— Ланс казав мені, що ці сканери розробили у Другому Арсеналі для «командос», які шукають у підземних печерах клонів-повстанців. Такий ГРЛ бачить біоніку навіть крізь граніт і базальт.

— Повстанцям не позаздриш, — підсумував Вольск і рушив у напрямку бурової установки, яка ревіла на всю пустелю. Він дістався гірки викинутого зі свердловини ґрунту і почав просіювати його, шукаючи, на всяк випадок, сліди штучного матеріалу. Бур уже пробив верхній шар із піску і дрібного каміння. Тепер на відвал сипались дрібні шматки сухої сірої глини, перемішані з білим цементоподібним лушпинням.

За півгодини до техноархеолога приєдналась Мулан. Піфійка присіла над купками вже просіяного ґрунту і, здавалось, задумалась.

«Застосовує піфійську магію», — припустив Вольск, який пам’ятав дії Овіти на Фаренго. Він підійшов до Мулан. Витримав ввічливу паузу, потім запитав:

— Щось відчуваєте?

— Ні, — лаконічно відповіла дівчина, підвелась і рушила до групи «павуків», які будували великий житловий намет для тимчасового табору.

«Пуста якась ця сестра Мулан. Тарасваті казала, що вона навіть не телепатка. Дивно, що супремус лінкора зі всіх Знаючих, які перебувають на зорельоті, рекомендував для висадки на Тифон саме її. Але, зрештою, супремусові видніше», — вирішив техноархеолог. Він повернувся до установки й відразу зрозумів, що бур досягнув якоїсь споруди. Зі свердловини тепер, серед іншого, вилітали фрагменти волокнуватої речовини.

«Щось на кшталт альфійського пластокодрону», — визначив Вольск і викликав баронесу.

— Що сталось? — негайно відізвалась Вей.

— Ґвен, бур дістався штучного об’єкта.

— Вже йду до тебе. Щось незвичне?

— Незвичним я би це не назвав. Будівельний матеріал. Радше за все, не матеріал силової конструкції, а ізолят. Ймовірно, створений на базі пластифікованої органіки.

— Вимкни бур.

— Зрозумів, — Вольск через комунікатор зупинив установку.

Вже за годину кіборги просканували знайдений об’єкт. Він нагадував гігантську багатокутну піраміду зі зрізаною вершиною. Саме на цю вершину й натрапив бур. Кіборг, обладнаний тартановим ротором, розширив свердловину, до якої проліз «павук»-розвідник. Його камера показала поверхню споруди, вкриту товстим шаром розтрісканого від часу губчатого ізолята.

— Там порожнини. Коридори, зали, — Мулан показала Вей тривимірну схему піраміди. — Спустимося туди, мем?

— Відправимо «павуків», — вирішила баронеса. — Якщо там буде щось дуже-дуже цікаве, тоді спробуємо переконати командора, що без нас там не обійтись. Я обіцяла Зоранові, що буду з ним узгоджувати всі рішення, пов’язані з ризиком для учасників експедиції. Доручаю Вольску визначати ступінь цінності всього, що потрапить до лап кіборгів, і того, що вони там побачать.

— Ґвен, є одна дивна річ, — Вольск показав Вей шматок ізоляту. — Я тут поміркував дещо… Такий матеріал навряд чи зміг би пережити мільйонолітню епоху запустіння. Цій споруді від сили тисяча стандартних років.

— Для такої планети це як учора… Дійсно, дивина, — погодилась із техноархеологом баронеса. — А товщина шару ґрунту над пірамідою відповідає такому її віку?

— Важко визначити. На кожній планеті свої темпи утворення осадкових шарів. У принципі, якщо врахувати тутешні гігантські торнадо, то, може, й відповідає. Але лише у тому випадку, якщо піраміду частково збудували під поверхнею. Її висота більша за триста метрів. Я от про що міркую: за тисячу років інформаційні прилади того типу, що я вивчав на Арпікрані, зруйнуватись не могли. Вони збудовані зі значним ресурсом міцності. Я ще тоді припустив, що, можливо, їх навмисно розрахували на опір часові. Там така наворочена нановолоконна кераміка, що й сто тисяч років витримає. Сингулетропне плетення волокон, кристалічне покриття і таке всяке… Так-от, якщо у піраміді ми знайдемо такі штуки, я спробую витягнути з них інфу. Тим більше, що в піраміді можуть бути агрегати для їхнього живлення та термінали для зчитування інфи.

— Тоді призначай пріоритетною ціллю саме такі інформаційні прилади. Нехай «павуки» шукають.

Вже за годину перший кіборг проник до внутрішніх приміщень піраміди. Його сканери відразу розпочали вибудову її детальної тривимірної моделі. Споруда явно не призначалась для життєдіяльності гуманоїдів. Трикутні у перетині коридори, ромбовидні вхідні отвори і пірамідальні зали нагадали Вольску Лабіринт Анволі.

— Архітектура, як у Розпліднику Богів, — ніби прочитала його думки Ґвен Вей.

— Подібна, але не дуже… Це радше карикатура на Розплідник, — не погодився з баронесою техноархеолог. — Пам’ятаєш, там усе було вивірено до останнього міліметра, все перебувало в ідеальній гармонії. Чуже, зовсім-зовсім чуже, проте збудоване за певними універсальними принципами краси та міри. А тут усе зроблено під минущі потреби. Навіть не те. Не під потреби, а з якогось дурного розуму. Бо якщо воно функціональне, то ці функції якісь зовсім ліві… Чи все це комахи довбані будували? Сколопендри? Он, дивись, які безглузді перелази поміж залами, якраз для здоровенних таких сколопендр… А ці колони! Це ж смішні патики… О! А це вже щось знайоме! Ґвен, дивись! — Вольск збільшив зображення на моніторі.

Камера «павука» вихопила із підземного мороку високу ребрату колону. З неї, немов лопаті вентилятора або турбіни, вусібіч стирчали багатокутні пластини. Під шаром пилу на їхній поверхні вгадувалась структура з наскрізними отворами, шерехатими смугами та