Читати книгу - "В іншому світі без благословіння богів: шлях до величі, Sunley"

Івелайна кивнула, зробила кілька кроків до свого столу і сперлась на нього долонями.

— Магія крові — це суміш. Магія води для маніпуляції. Телекінез, спрямований точно в конкретну частину твого тіла. І крапля темної магії — для зв’язку мани й крові.

Дарк мовчав, очі опущені. В голові — картина: крапля крові, що втягується в магічну кулю. І наскрізь пробита мішень.

Івелайна продовжила:

— В людині не більше шести літрів крові. Півтора — втрата свідомості та відкрита рана. А ще повітря може потрапити в вени. Надрив судин. Безліч способів вбити себе. І все це не через ворога, а через тебе самого.

Вона подивилась йому в очі. Вперше з моменту знайомства Дарк побачив у ній щось більше за дивну професорку — хтось, хто бачив кров і ціною яких помилок вона проливалась.

— Щоб це використовувати — треба знати тіло краще, ніж хірург. Відчувати ману краще, ніж дихання. Навіть серед викладачів академії лише кілька мають таку точність. І ніхто з них ніколи не ризикував використовувати цю магію.

Вона вибирала слова обережно, наче ходила по лезу ножа. Схоже, їй не хотілось сказати зайвого відмовлюючи його. Але й промовчати вона не могла.

— Тому, прошу, залиш ці спроби. Хоча б поки ти тут, у стінах академії.

— Я не збираюся робити нічого небезпечного, — спокійно сказав Дарк. — Це просто… цікавість. Я хочу зрозуміти, як працює магія. Як вона взаємодіє з тілом. З різними об’єктами. Це все.

Івелайна трохи затримала подих, а потім видихнула з полегшенням. Її плечі помітно розслабились.

— Добре, — сказала вона з ледь помітною усмішкою. — Я розумію. Дослідження — це добре. Це навіть… прекрасно.

Вона підійшла до шафи, щось дістала й передала Дарку невеличкий шматок пергаменту з коротким завданням.

— Але раз уже ця тема була піднята — дам тобі одне домашнє завдання. Маленьке. Якщо ти справді хочеш досліджувати магію — почни з цього.

Вона зробила паузу.

— Тобі потрібно дістати краплю соку з листка алое… не вбивши його. Якщо рослина загине — завдання провалене. Якщо листок висохне — провалене.

В її очах з’явився вогник професійного виклику.

— Якщо ти не зможеш цього зробити — твій шанс на опанування магії крові дорівнює нулю. Цей світ не пробачає необережності.

Дарк кивнув.

— Зрозуміло.

— Тоді вільний.

Коли він вийшов, за ним тихо зачинилися двері. Івелайна залишилась на самоті в аудиторії, подивилась на двері ще кілька секунд.

— Сподіваюсь, я не зробила помилку… — пробурмотіла вона собі. — Але допоки він зайнятий цим — у нього не буде часу на небезпечні експерименти. А там… щось придумаю.

Поки Дарк йшов до наступної аудиторії, його думки кружляли навколо завдання.

Де я знайду алое? Всі рослини в оранжереї під обліком. Просто так не візьмеш. Завдання на словах було складним, а в дійсності ще гірше…

Він не встиг зануритися в думки повністю — його наздогнав знайомий голос.

— Що це було, Дарк? — Ліанна з’явилась поруч, і в її очах блищала зацікавленість. — Ти, здається, налякав професора. Перша лекція — а ти вже в центрі уваги.

Дарк зітхнув. Вона була права. Але він ще не знав, як реагувати.

— Здається, я щось… зробив, — нарешті сказав він. — Випадково. Я не зрозумів, що саме трапилось. І повторити не можу. А тепер і сам заплутався.

Він знав, що довіряти Ліанні можна. Знаючи, як недомовки можуть зіпсувати стосунки, він вирішив бути відвертим.

— Я не місцевий. І не все знаю. Можливо, я дійсно зробив щось, чого не мав.

Ліанна подивилася на нього з розумінням. Її голос став м’якшим.

— Добре, що сказав. Давай я поясню, чому це важливо. — Вона трохи знизила голос, ніби боялась, що хтось підслухає. — У цьому світі є заборонені види темної магії. Особливо ті, що пов’язані з тілом. Кров, некромантія, душа, прокляття — це все територія, в яку не можна заходити.

— Розумію, — кивнув Дарк, хоча в голосі залишалась тривога.

— Якщо хочеш щось дізнатись — спитай мене, — сказала вона. — Я на твоєму боці. Просто… будь обережним. Нам не можна розкрити, хто ти. Якщо підозри впадуть на тебе — це може підставити навіть королеву.

— Дякую, — сказав він. — Справді.

Вона усміхнулася.

— Все нормально. Ти нічого поганого не зробив.

Наступним предметом були «Основи світлої та темної магії».

Цього разу в аудиторію зайшли одразу два професори — жінка у білій мантії та чоловік у чорній. Обоє виглядали, наче зійшли зі сторінок старовинного підручника: втілення класичних магів світла і темряви. Та що справді привертало увагу — їхня манера спілкування.

Вони говорили по черзі, наче були однією істотою, що просто має два тіла. Часто один закінчував думку іншого, і здавалося, ніби їхні голоси — це два акорди однієї мелодії. Вони навіть не представились поіменно. Лише лаконічно: