Читати книгу - "Спомини"

(Мюнхен), де заснувала Об’єднання українських жінок у Німеччині, а після смерти чоловіка — переїхала до Канади, де була членом крайової управи Ліги українських католицьких жінок Канади (1964–1968).(обратно) 387

Андрій Палій (1893–1961) — кооператор і громадський діяч, організатор молочарства в Галичині, у 1914–1939 pp. був директором “Маслосоюзу”. З 1948 — в Канаді, де й помер у м. Торонто.

(обратно) 388

“Записки Чину Святого Василія Великого” (Analecta Ordinis S. Basilii Magni) — неперіодичне наукове видання василіянського чину в Жовкві, присвячене історії Церкви та України. Редакторами “Записок ЧСВВ” були Йосафат Скрутень, згодом Роман Лукань. Перший том “Записок” побачив світ 1924 року. На сторінках журналу друкувалися в різний час Степан Томашівський, Іван Крип’якевич, Василь Щурат, Ярослав Гординський, Іван Огієнко, Теодосій Коструба, Домет Олянчин та інші. До 1941 р. з’явилося шість томів (випуск 3–4 VI тому, готовий до друку, не вийшов унаслідок війни). Згодом у 1949 р. видання “Записок” було відновлене в Римі під редакцією Атанасія Великого та Іринея Назарка. У 1949–1958 pp. вийшло близько 40 випусків у 3 секціях: монографії, записки (статті, огляди, бібліографія та інші матеріяли) та документи.

(обратно) 389

Платонід (Петро) Філяс, ЧСВВ (1864–1930) — церковний діяч, родом із с. Доброчин на Сокальщині. Співзасновник і перший редактор журналу “Місіонар” (1897–1898, 1921-1926), у 1888 р. склав вічні обіти, у 1889 р. висвячений на священика, у 1902–1904 pp. очолював першу василіянську місію в Канаді, у 1904–1920 — перший протоігумен відновленого василіянського чину, у 1914–1916 — апостольський адміністратор українців греко-католиків в Австралії, у 1918–1919 — член Української Національної Ради ЗУНР, у 1920–1926 — ігумен монастиря в Жовкві. Останні роки свого життя провів у Дрогобичі, займаючись видавничою діяльністю. Помер у Львові 16 червня 1930 р.

(обратно) 390

“Нова Зоря” — католицька газета, орган Української християнської організації, з 1930 р. — орган Української католицької партії — Української народної обнови. Виходила у Львові в 1926–1929 pp., спочатку щотижня, а з 1928 — двічі на тиждень. Редакторами був спочатку о. Тит Галущинський, а з 1928 — Осип Назарук. Серед співробітників редакції були Степан Томашівський, о. Йосафат Скрутень та о. Іриней Назарко.

(обратно) 391

“Добрий пастир” — квартальник, присвячений душпастирським та церковним справам і проблемам науки та культури. Виходив у Станиславові у 1931–1939 pp. за фінансової підтримки єпископів та викладачів духовних семінарій Станиславова й Перемишля. Головними редакторами журналу були о. Тит Галущинський (1931–1936) та о. І. Луб (1936–1939).

(обратно) 392

Окрім “Доброго пастиря” (1930–1939) у Перемишлі завдяки фінансовій допомозі єпископа Йосафата Коциловського виходив також католицький тижневик “Український бескид” (1934–1939). Видавцем часопису був Д. Ґреґолинський, а редактором — Ю. Костюк.

(обратно) 393

Див.: Григорій Хомишин. Пастирський лист до клира єпархії Станиславівської про візантійство. Станиславів 1931.

(обратно) 394

“Мета” — тижневик християнсько-демократичного напряму, орган Українського католицького союзу, виходив у Львові у 1931–1939 pp., з 1932 р. — з додатком “Література. Мистецтво. Наука”. Головним редактором був Володимир Кузьмович.

(обратно) 395

Український католицький союз — суспільно-релігійна організація, заснована в 1931 р. з ініціятиви митрополита Андрея Шептицького з метою забезпечити релігії належне місце в суспільстві та пропагувати християнський світогляд серед українського народу. З УКС співпрацювали тижневик “Мета”, “Христос — наша сила” та літературно-громадський місячник “Дзвони”. Польська влада обмежила діяльність УКС до Львівської архиєпархії. Головою УКС був спочатку Володимир Децикевич, у 1932 — Зенон Лукавецький, а з 1933 — знову Володимир Децикевич (1865–1946). З початком війни УКС припинив своє існування.

(обратно) 396

14 вересня 1939 р. о 14:45 на приміщення духовної семінарії впала бомба, внаслідок чого загинув студент із Чернівців Іван Ткачук. Під руїнами пропала й велика частина архіву та бібліотеки УБНТ, а також листування єпископа Йосифа Боцяна, яке чекало свого опрацювання.

(обратно) 397

Див.: Гавриїл Костельник. Большевизм — новітній “кльовн хрістиянства” // Нива 24 (1929) 452–458.

(обратно) 398

Мар’ян Панчишин (1882–1943) — суспільний діяч, видатний лікар-інтерніст і рентгенолог, фахівець у галузі внутрішніх хворіб та туберкульозу, дійсний член НТШ (з 1920), організатор українських лікарів, довголітній голова Українського лікарського товариства та співредактор “Лікарського вісника”, засновник, меценат та довголітній голова Українського гігієнічного товариства, автор близько 25 клінічно-медичних праць. Родом зі Львова. До 1919 р. був старшим асистентом клініки Львівського університету, у 1920–1925 — професором, деканом медичного факультету і кількалітнім ректором Українського таємного університету у Львові. Протягом багатьох років лікував митрополита Андрея Шептицького, Йосифа Сліпого та священиків УГКЦ, був опікуном та меценатом молодіжних організацій. Під час першої радянської окупації (1939–1941) як депутат народних зборів Західної України та Верховної Ради СРСР заступався за репресованих земляків. Під час німецької окупації працював професором та керівником клініки медичного інституту, у 1941–1942 pp. був членом Української національної ради. Під кінець життя, через загрозу замаху з боку поляків, переховувався в резиденції митрополита Шептицького на Святоюрській горі. Помер від інфакту 9 жовтня 1943 р. Його долю і смерть Йосиф Сліпий описує в своїх “Споминах” (він особисто хоронив його). У будинку на вул. Чернігівській, де жив і працював професор Панчишин, тепер діє Музей історії галицької медицини, а на площі перед Львівською обласною клінічною лікарнею йому споруджено пам’ятник. Про нього див. низку статей у: Лікарський збірник. Нова серія, т. VII: На пошану Маріана Панчишина. Львів — Чікаґо 2000.

(обратно)