Читати книгу - "Спомини"

Див.: Гавриїл Костельник. De principio spirationis in SS. Trinitate // Нива 20 (1925) 346–348; 21 (1926) 19–28, 58–67.

Кирило Королевський (Cyrille Korolevskij, до 1924 — Cyrille Karalevskij, справжнє ім’я: Жан Франсуа Шарон, Jean Franęois Charon, 1878–1959) — француз, греко-католицький священик, великий знавець Сходу, довголітній радник Східної конгрегації в Римі, довірена особа митрополита Андрея і папи Пія XI, історик, публіцист і церковний письменник. Закінчив ліцей Людовіка Великого в Парижі і вступив до 3-го чину францисканців (1892), у 1894 р. вирішив стати священиком східного обряду, філософію вивчав у Іссі-де-Муліно, богослов’я — в Товаристві св. Сульпіція. Після закінчення другого року богослов’я (1900) виїхав на Близький Схід в надії отримати свячення в Мелхітській Церкві, викладав французьку мову, історію та географію в патріяршій колегії в Дамаску, писав історичні розвідки з історії Мелхітського патріярхату. Був рукоположений на священика в Дамаску Антіохійським мелхітським патріярхом Кирилом VIII. Зустріч з митрополитом Андреєм Шептицьким у 1906 р. кардинально змінила його життя. Він попросив звільнення з Мелхітського патріярхату і в 1909 р. був інкардинований спочатку (20 жовтня) у Львівську архиєпархію, а потім (28 листопада) таємно в Кам’янець-Подільську єпархію УГКЦ та висланий до Риму збирати в римських архівах документи з історії УГКЦ. З 1909 р. переїхав на постійне проживання до Риму, прийняв псевдонім “Королевський” і з 1913 р. став римським кореспондентом Студитського наукового інституту св. Івана Хрестителя у Львові (з 1920 — виконавчим директором української місії для церковної історії в Римі) із завданням збирати матеріяли з церковної історії українських єпархій. Під час Першої світової війни у 1915 р. був мобілізований до сухопутних військ, у 1918 р. звинувачений у шпигунстві, заарештований. Виправданий судом, повернувся до Риму й почав працювати асистентом у Ватиканській бібліотеці. У 1919–1920 — радник Східної конгрегації, з 1929 — член Папської комісії з кодифікації східного канонічного права, з 1931 — член Літургічної комісії при Східній конгрегації, з 1932 — дійсний член історико-правничої секції УБНТ. Працював у архіві та бібліотеці монастиря в Ґроттаферраті. У 1938 р. разом з Йосифом Сліпим, Климентієм Шептицьким і Віктором Новиковим брав участь у першій в історії собору св. Петра в Римі східній Літургії. Залишив багатий науковий доробок, написав фундаментальну біографію митрополита Андрея Шептицького, а також автобіографію “Книга мого буття”. Помер у Римі 19 квітня 1959 р.

У книзі про митрополита Андрея Шептицького Королевський також зачепив питання про стосунки між Гавриїлом Костельником та Йосифом Сліпим. Він, зокрема, відзначив, що ректор Богословської академії не терпів Костельника за його нехіть до схоластичної філософії і переконав митрополита Андрея усунути Костельника з посади професора. З іншого боку, Королевський виразно стверджує, що ця неприязнь у відносинах між Сліпим та Гавриїлом Костельником була взаємною і що злостивість та мстивість Костельника щодо Сліпого була для всіх очевидною. Твердження Королевського про взаємну неприязнь між Сліпим та Костельником слід визнати об’єктивним. Однак у справі усунення Костельника від викладання в академії та редагування журналу “Нива” вирішальну роль відіграла не взаємна неприязнь Сліпого і Костельника, а вимога папи Пія XI. Про Королевського див.: Eugene Tisserant. Father Cyril Korolevsky: A Biografical Note // Cyril Korolevsky. Metropolitan Andrew (1865–1944). Lviv 1993, c. 17–36 (про стосунки Йосифа Сліпого і Гавриїла Костельника див. там само, с. 475); Paolo Ріегассini. Cyrille Korolevskij: une vie consacrée à l’Orient chrétien // Proche-Orient chrétien 61 (3–4) (2011) 275–288. Автобіографію Кирила Королевського див. у вид.: Giuseppe Croce. “Kniga Bytja Moego”: le livre de та vie. Mémoires auto-biographiques (1878–1924) de Cyrille Korolevskij. У 5 тт. Città del Vaticano 2007.

Див.: Гавриїл Костельник. Апостол Петро і Римські папи, або догматичні підстави папства. Львів 1945 (перше видання — Львів 1931).

Янко Шімрак (Janko Šimrak, 1883–1946) — хорватський католицький релігійний та політичний діяч, посол до Белградського парламенту, богослов, історик, журналіст. Редактор католицького щоденника “Грватска Стража”, єпископ Крижевацької єпархії в Югославії у 1942–1946 pp. Родом із с. Шімраків, випускник Грецької православної семінарії в Загребі, вивчав богослов’я в університеті Загреба, потім в Інсбруку, де в 1910 р. здобув докторський ступінь, з 1925 — професор східного богослов’я Загребського університету. У жовтні 1941 р. призначений апостольським адміністратором Крижевацької єпархії, 16 серпня 1942 — висвячений на єпископа. 12 травня 1945 р. заарештований більшовиками, перебував у тюрмі в Крижевцях, потім у Загребі. Фізично знищений слідством, був звільнений і невдовзі, 9 серпня 1946 p., помер у лікарні в Крижевцях. Є здогади, що він був отруєний у тюрмі.

Можливо, йдеться про Товариство священиків св. апостола Павла, що було засноване ще в 1891 р. та діяло до початку 1920-х. У 1921 р. воно налічувало 558 членів, його головою був Юліян Дзерович, а його органом — журнал “Нива”. Оскільки священики не платили членських внесків, фінансовий стан товариства був важкий і невдовзі воно було розв’язане. Новою спробою організації духовенства стало Товариство духовенства Львівської архиєпархії ім. св. Андрея, засноване 23 червня 1932 р. Воно мало два напрямки діяльности: 1) поширення організації на всіх священиків; 2) матеріяльне самозабезпечення духовенства через збір фондів на будову священичих домів, бурс, кас. Потім до них додалося й забезпечення розвитку УГКЦ, турбота про релігійно-моральне виховання народу та інші завдання. Див.: Статут Товариства св. Апостола Павла у Львові // Нива 17 (1922) 254–257; Статут Товариства св. Андрея // Нива 26 (1931) 280–291. Про стан Товариства св. Апостола Павла у 1922 р. див.: Загальні Збори Т-ва св. Ап. Павла // Нива 17 (1922) 143–145.

Ірина Павликовська (1901–1975) — громадська діячка, родом зі Львова, дружина Юліяна Павликовського (1888–1949), провідного галицького агронома, ідеолога й організатора кооперативного руху на Західній Україні. Разом зі своїм чоловіком Ірина Павликовська брала активну участь в організації кооперативів у Львові. Виступила як співзасновниця та член управи кооперативу “Українське народне мистецтво” (1925–1939), “Союзу українок” (1923–1928), товариства “Українська захоронка”, “Вакаційні оселі” (1926-1939) та ін. У 1944 р. разом із чоловіком виїхала до Німеччини