Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 "Неймовірні пригоди", Yu Lee"

А сестра, де вона зараз? Яке в неї ім'я? Софі? Ні, це молодшу так звати, вона зазвичай все літо проводить у дідуся з бабусею. Але ж була ще одна, старша.

Ліна! Точно! Це її ім'я. Моя улюблена сестра. Поїхала і навіть не попрощалась, чи бачите, термінове завдання було. А я чекала, довго чекала, ми мали відсвяткувати її день народження разом, але її більше не було. Вона так і не повернулася із завдання. Ми з Августієм тоді разом поїхали до батьків, щоб повідомити про її смерть. Батьки дуже тужили за старшою дочкою, але час минув і її було вже не повернути.

Я чомусь дуже добре пам'ятаю нашу розмову, коли сама вирішила вирушити на нове завдання.

– «Ми не відпустимо тебе більше до Альянсу».

– «Я піду».

– «Ні», – майже зі сльозами на очах відповіла мати.

– «Я повинна».

– «Нікому ти нічого не повинна, твоя сестра більш ніж віддала цей обов'язок».

– «Ви не розумієте! Якщо я цього не зроблю, то збожеволію від думок про смерть Ліни, ви цього хочете?».

Батьки не знали, що відповісти тому що відчували себе ще гірше, а я все ж таки втекла від усього, що нагадувало мені про неї.

Темрява, як же ти мені вже набридла!

Як же хочеться побачити ті квіти, які так приємно пахнуть, доторкнутися, спробувати їх на смак врешті решт, тільки не бути бранцем цього порожнього місця.

Ні не можу. Намагаюся зробити хоч щось, але не виходить. Як же вибратися з цього неживого місця? Я не хочу здаватися! І не кину спроби повернутися до реальності, як би складно не було.

Я намагаюся знову і знову, якось розбудити себе, не заглиблюватися далі в темряву. Якось шукати світло надії, яке дозволить мені бути знову собою. Ну ж бо, прокидайся!!!

Через мить мені здалося, що я щось відчула. Дуже слабко, але відчула. Було схоже на печіння в районі зап'ястя, здається саме там має бути зап'ястя.

– «Що ж це коїться!», – почулося мені в моєму порожньому і беззвучному світі.

– «Як це зупинити?!», – знову пролунало в моїй голові.

Невже я починаю чути чиїсь розмови?

А тепер я чую, якийсь гамір, наче щось розбилося. І знову чиїсь голоси, але вже не можу розібрати, що кажуть. Я відчула дуже сильний ривок як той, коли мене поглинула темрява, і навіть трохи зраділа йому, а потім ще один…

– Та що це таке?! – крикнула я і опинилася сидячи на ліжку в напівзруйнованій кімнаті, Уся підлога була всипана квітами та уламками битого скла, видовище було надзвичайним адже сонячні промені, які потрапляли в кімнату, відсвічували від уламків і кидали багацько сонячних зайчиків на стіни.

В одному кутку кімнати забився Том, а в іншому була Фумі, яка вся напружилася і навіть гарчала. Але це не мало значення, адже я опритомніла!

– Анко! Ти прокинулася! Нарешті! – радісно закричав Том і кинувся обіймати мене. Фумі теж довго не змусила на себе чекати і стрибнула до мене на руки.

– Так це я! Не задави, Томе! – прохрипіла я ледве дихаючи від обіймів.

– Ой, ой, вибач. Це я на радощах сили не розрахував, а ти ж зараз не в кращому стані.

– «Як же я рада, що ти прийшла до тями», – сказала Фумі, при цьому мордочка у неї виглядала такою задоволеною, що я навіть сльозинку в неї розгледіла. Я погладила свою лисичку, і вона відразу притулилася до мене.

– Це скільки часу я тут? – поцікавилася я, бо помітила, що волосся у Тома стало ще довшим.

– Місяць – відповів він.

– Отакої. Це скільки часу втратили, – зітхнула я.

– Ну а хто винен. Раніше треба було прокидатися! – ніби дорікав мені Том. – Хоча все одно б тебе з лікарні не випустили, доки поранення не загоїлось би.

– А що, до речі, тоді сталося? Я пам'ятаю тільки, як ми з тобою розмовляли, а далі все, темрява.

– Чудовисько тоді пересилило, і ти все ж таки задрімала. І коли цей твій лунатик бився на галявині, то його супротивник своїми пазурами проткнув його наскрізь, та й тебе заразом. Ця істота на диво, протрималась до самого світанку, а потім одразу зникла, а ти була майже при смерті. Після цього я як міг перев'язав твої рани, щоб донести до найближчої лікарні. А коли повідомив про все Августія, то він перемістив тебе до цієї. До речі, він тут періодично з'являється і стежить за твоїм лікуванням, але йому кілька днів тому довелося повернутись назад.

– «Він надто знецінює свої заслуги», – відразу звернулася до мене лисиця. – «На тебе було просто страшно дивитися. Але Том дуже швидко зупинив кровотечу, давши тобі пару якихось мікстурок зі своїх запасів. А доставивши до постоялого двору, відразу ж помчав до найближчого поселення з відділенням Альянсу».

– Зрозуміло, – усміхнулася я у відповідь. – Ну, коли старий притяг мене сюди, то ми точно знаходимося в Соулі. Тепер зрозуміло, чому повітря тут не таке як вдома, а морське.

–  Так ми в Соулі, – коротко відповів Том.

– Морське повітря сприяє зціленню. І тому голова завжди у це місто відправляв найкращих магів цілителів. Тут все допомагає якнайшвидшому одужанню, – додала я.