Читати книгу - "Між світлом та темрявою, Мара Найт"

Кора піднесла свою руку, і, зібравшись з силами, взяла Морока за руку. В той момент, як вона це зробила, Кайлен підійшов і взяв її за іншу руку, стискаючи її пальці, даючи їй відчуття захисту, навіть якщо ситуація була абсолютно незрозумілою та небезпечною.

Морок погарчав, але нічого не сказав, його погляд залишався холодним і неприязним. Ліліт, бачачи, що всі готові до цього кроку, підійшла до свого батька, взявши його за руку, а потім непомітно також взяла за руку і Кайлена. Як тільки всі руки з’єдналися, здавалося, час зупинився.

Круг замкнувся, і вони всі миттєво перенеслися на землю — до місця, яке, здається, було в іншому вимірі, де все було невизначено і невідомо.

Кора, намагаючись зрозуміти, де вони опинилися, запитала, трохи розгублено:

— А де світи?

Морок, без емоцій, відповів, його голос звучав неприязно, мовби він втратив інтерес до цього питання.

— Світів не було.

Морок, з серйозним виразом обличчя, сконцентрувався, і вони раптом перенеслися в минуле. Кора відчула, як її навколишнє середовище змінюється, і за мить опинилася в кімнаті, схожій на ту, яку вона пам'ятала, але все виглядало значно старше. Вона побачила себе в молодшому віці, сидячу на колінах у Морока, і дивилася, як він ласкаво звертається до неї, називаючи Данікою.

Те, що вона бачила, було шокуючим. Вона була дуже схожа на свою теперішню версію, але одяг і зачіска значно відрізнялися. У минулому її волосся було зібране в гульку, на відміну від її звичного хвоста або коси. Кора стояла, не вірячи своїм очам, і дивилася, як це відбувається, наче дивиться на сцену з іншого життя.

І ось до кімнати забігла маленька дівчинка, яка радісно звернулася до неї: «Мамо!» Даніка, посміхнувшись, відповіла:

— Ліліт, ти закінчила уроки?

— Так, мамо, я закінчила, — відповіла дівчинка, і Даніка кивнула:

— Йду перевірю.

Але в той момент вона, наче відчуваючи, що щось не так, пошепки звернулася до Кайлена:

— Ти ж можеш розпізнати, чи це ілюзія? Скажи, це ілюзія чи ні?

Кайлен, залишаючись спокійним і зосередженим, на мить помовчав, придивляючись до сцени. Він нахилився ближче до Кори і тихо промовив:

— Моя королево, це не ілюзія...

Кора, раптом, відчула, як її тіло затряслося, коли проблиск у її пам'яті викликав різкий біль. Від цього спогади про минуле накрили її хвилею, і перед її очима розгорнулася сцена, зовсім інша, ніж та, що вона тільки що бачила. Вона опинилася серед хаосу бою, на полі битви між магрійцями і демонами-ангелами. Звуки криків, удари мечів і магічні спалахи заповнили її свідомість.

Кора побачила себе в той час, коли вона була в центрі битви, її руки міцно тримали меч. Вона билася зі звичайним чоловіком, але в його очах була злість і біль. Даніку називали Алек, і він, схоже, був її ворогом у той момент. Бій був жорстоким, і на останок Алек вдарив її, а потім, як ні в чому не бувало, спопелив її тіло. Тіло Даниці миттєво розтануло в попіл, що летів у повітрі.Морок, спостерігаючи за цим, підбіг до Алека, і, зітхаючи від болю, Алек сказав:

— Її вбили демони, і спопелили. Я бився за неї, вибач.

Алека не можна було звинуватити він був вражений, але його сльози не могли повернути Даніку. Він обійняв Морока, зі словами:

— Вибач за все, брате.

Проте попіл Даніки не зник, а почав кружляти у повітрі. Він, здається, був живим, наповнений якоюсь магічною енергією, і раптом, наче живий, попіл об'єднався в потужний потік магії.

І наступним моментом, для всіх магрійців, без попередження, відкрився портал, і вони були заперті в темних в'язницях, без можливості вибратися.

Вони повернулись в свій час.Тишу в залі прорізав глибокий голос Морока, який звернувся до Кори, але в його словах відчувалась холодна впертість і рішучість.

— Даніко, ти моя дружина, — промовив він, його погляд був впертим, і він не спостерігав за тим, як кожне слово відбивалось у повітрі.

Кора, почувши це, відчула, як її серце стискається. Вона відступила на кілька кроків, немов бажаючи уникнути цього важкого погляду. Її голос був спокійним, але в ньому звучала внутрішня боротьба.

— По-перше, я в минулому була твоєю дружиною, — відповіла вона з холодною рішучістю, відчуваючи, як її слова пробиваються крізь ту невидиму стіну між ними. — А по-друге, я не Даніка, я Кора.

Її слова відгукнулися в залі, немов відлуння вічності. Момент затих, і здавалось, що вся реальність на мить завмерла. Її ідентичність стала викликом, що лягло важким каменем на плечі Морока. Але він не показував жодних емоцій.

Кора відчула, як кожен погляд магрійців, як і її власний, спрямований на неї, став тягарем. Вона могла бачити, як всі їхні душі борються з тим, що сталося, і як її присутність змінює цей курс подій.

Кора не бажала ставати частиною старих рішень, не бажала повторювати минуле, навіть якщо вона в ньому колись жила. Вона була іншою, і це було те, що відрізняло її від Даніки. Вона відчула, як магія в її венах почала пульсувати сильніше, готова запалити нову енергію в їхній боротьбі.

Морок мовчав, не знаючи, як відповісти, але його внутрішній світ був розбитий. Слова Кори — не Даніка — розривали все, що він вважав правильним. Кора була іншою. Її сили і пам'ять, її відмінність від Даніки — це стало новим викликом для всіх.

І в той самий момент, коли всі здавались готовими віддатися своїм почуттям, стільки всього зламалося, почалася нова гра. Тепер їй належало вирішити, що робити з цією новою реальністю, в якій минуле і теперішнє переплітаються.

Морок стояв перед нею, його очі були темні, майже чорні, з глибоким поглядом, що здавався спокійним, але приховував біль та розчарування. Його обличчя було різким, з вираженими рисами — високе чоло, чітко окреслені щоки, що надавали йому суворого вигляду. Але в кожному його погляді можна було відчути важкий тягар минулого. Він не дивився на Кору з гнівом чи ненавистю, але в його погляді була і смуток, і невизначеність. Його волосся було темне, наче ніч, і злегка недбало падало на чоло, що надавало його вигляду ще більше загадковості.

Ліліт стояла поряд, її обличчя було ніжним, але холодним. Вона була схожа на Кору в деяких рисах — їхня шкіра була однаково світлою, майже блідо-білою, і це відразу привертало увагу. Її волосся було білим, як сніг, і струмувало вниз, м’яко обрамлюючи обличчя. Але очі Ліліт були чорними, глибокими, немов бездонні озера, що не відображали емоцій. Вона виглядала так, ніби тримала всі свої почуття під контролем, її погляд був холодним і безжальним. Ліліт не робила жодних рухів, але її присутність була важливою — вона була частиною цього хаосу, частиною того, що Кора не могла ще до кінця зрозуміти. Вони були схожі, але водночас зовсім різні, як дві сторони однієї медалі.

Здавалось, що Ліліт і Кора могли бути родичами, тільки Ліліт виглядала більш відстороненою і байдужою до всього навколо. Відчувалося, що вона давно прийняла свою роль і більше не питала себе, хто вона насправді.