Читати книгу - "Між світлом та темрявою, Мара Найт"

Кора стояла перед ними, ще не розуміючи, що відбувається. Її серце калатало, а розум сплутувався від емоцій. Вона була змучена від боротьби, але зараз це було вже неважливо. Вона ледь могла вірити в те, що сталося.

Морок, з його темним виглядом і холодними очима, дивився на неї так, ніби це був вирок, а не питання.

— Я навіть не знаю, як ви називаєтесь, — зітхала Кора, намагаючись взяти себе в руки.

— Я Морок, — відповів він, його голос був низьким, насиченим магією і стародавнім знанням.

Кора дивилася на нього, не розуміючи, як реагувати на це відкриття.

— Ну... я не твоя дружина, — сказала вона з усмішкою, яка була скоріше нервовою, ніж переконливою. — Ви, мабуть, мене з кимось переплутали.

Тут Ліліт, дивлячись на Кору з очами, сповненими дивовижної віри, несподівано заговорила:

— Даніка, тебе не переплутають. Ні, це ти, дійсно, мамо, це ти.

Кора збентежено повернула голову до Ліліт. Та була справжнім магрійцем — її вигляд був половиною ангела і половиною темного створіння. Вона не була ані повністю ангелом, ані демоном, але її магія була такою ж сильною, як і у батька.

Кора лише дивилася на неї, намагаючись зрозуміти, що відбувається, адже не могла уявити себе у ролі матері для цих істот.

— Ти... ти що, не чуєш? Ти справді моя мати. — Ліліт подивилася на Кору, її очі світилися особливим, майже обожнюючим поглядом.

Морок, не витримавши, встав з місця, і Кора теж підвелася, намагаючись не показати свою слабкість.

Тим часом Кайлен, який усе це спостерігав, підійшов до Кори і, тихо взявши її за руку, знову приготувався до дії. Його дотик був холодним, але міцним — він намагався підтримати її.

Морок, з нестриманою люттю, гарчав:

— Забери руки від моєї дружини.

Кора, відчуваючи себе розгублено, відразу відповіла:

— Я не твоя дружина, ти що?

Головний магрійець запитав, його голос став ще холоднішим:

— Скільки тобі років?

Кора відвернулася, знову відчуваючи, як важко бути на лінії фронту в такій битві, що була зовсім не тією, до якої вона готувалася.

— Мені 18, але скоро буде 19, — відповіла вона.

Даніка і Морок переглянулися, і щось в їх поглядах змінилося. Наче це було частиною великої картини, яку Кора не могла до кінця побачити.

Даніка, все ще уважно дивлячись на Кору, сказав:

— Батько, ти був правий... мабуть, мама переродилась.

Кора стояла, збентежена, намагаючись зрозуміти, що це означає. Її серце калатало в грудях, і вона не могла зрозуміти, як це все пов’язано з її життям.

Морок, схоже, зрозумів, що таке переродження має свої темні наслідки. Він сказав:

— Напевно, все-таки він тебе вбив тоді... — він поглянув на неї з далеким поглядом, ніби відновлюючи в пам'яті якусь страшну подію. — А я тебе шукав.

Кора відчула, як її серце завмерло на мить. Вона стояла мовчки, намагаючись впоратися з усім цим, не знаючи, що робити далі.

Кора стояла, не вірячи своїм вухам і тому, що відбувалося навколо. Її розум, який вже й так був переповнений від магічної битви, не міг встигати за цією шаленою інформацією. Вона була розлючена і відчувала, як її всередині виривається буря емоцій.

— Тоді чому я вас не пам'ятаю? Якщо я ваша дружина і мати, — кричала вона, її голос був переповнений відчаєм і гнівом.

Морок, дивлячись на неї з холодною спокійністю, відповів:

— Тебе вбив мій брат. Тому що ти... перейшла на бік ангелів і демонів.

Кора застигла. Її розум важко справлявся з тим, що вона чула. Всі ці спогади... Вони не збігалися з її реальністю.

— То скажіть мені, будь ласка, ким я була у минулому? Можливо, ангелом чи просто людиною? — вона вже не стримувала емоцій. В її голосі відчувався божевільний біль і безнадія.

Ліліт, яка стояла поруч, не відступала від своїх слів і намагалася пояснити:

— Ти була, як і зараз, напівангелом, напівдемоном.

Кора запитала, все ще не розуміючи, як це може бути правдою:

— Як це було можливо тоді? Якщо це було... не можна так було робити між демоном і ангелом. Не мало бути стосунків...

Ліліт, здавалося, була готова дати відповідь на всі її питання.

— Через той випадок, — сказала Ліліт, — демони і ангели перестали так робити. Бо бачивши приклад тебе в минулому, ти могла тоді розривати всі виміри і світи, так само, як і ми.

Кора відчула, як все перевертається всередині неї, як ніби її колишнє життя виявляється чимось неможливим і надзвичайно складним. Вона не могла зрозуміти, як усе це співвідноситься з тим, що вона знала про себе.

— Я не розумію взагалі... Але ж ви хотіли мене... Для чого ви взагалі прийшли? Навіщо? — Вона стояла мовчки, здивована і розгублена.

У цей момент один з магрійців, що стояли осторонь, вказав на неї і вимовив холодно:

— Вбити її.

Кайлен, який ніколи не відступав від Кори, підійшов до неї. Легко взяв її за палець, підняв і нахилився до її вуха.

— Коро, все буде добре. Ми можемо піти в будь-який момент, — шепнув він їй, його голос був спокійний, але відчувався в ньому захист і обіцянка.

Але в той самий момент Морок, не витримавши, знову повторив свої слова:

— Забери руки від моєї дружини!

Кайлен, не дивлячись на погрози Морока, все одно стояв поруч з Корою. Він поглянув на нього холодним поглядом і відповів:

— Вона була вашою дружиною. Тільки от що, це було в минулому, зараз вона не має чоловіка.

Всі слова в цей момент були мов цвяхи, що забивалися у свідомість Кори. Вона стояла, не знаючи, як це все співвідноситься з її власною сутністю, і здавалося, що весь світ навколо неї перевернувся.

Кора стояла, відчуваючи, як її серце билося швидше від гніву і невизначеності. Всі ці нові й шокуючі факти про її минуле, що розкривалися перед нею, здавалися неможливими. Як можна вірити в усе це? Вона не могла бути впевнена в правдивості їхніх слів.

— Як я можу вірити вам, якщо я не можу бути впевнена, що це було правдиво? — вигукнула вона, її голос звучав пронизливо і зламано.

Морок, все ще тримаючи холодну спокійність, усміхнувся, ніби це було частиною давно запланованого виступу.

— Кохання моє, давай покажу тобі, — сказав він, його голос був зловісно лагідним. — Підійди до мене, візьми мене за руку, і я покажу все твоє минуле.

Кайлен, який уважно стежив за кожним рухом Морока, не став мовчати. Його очі були холодні й рішучі.

— Якщо вона захоче, то вона сама піде, — сказав він твердо, — А якщо вона й піде, то я хочу, щоб я був з нею. Щоб я переконався, що ви її там не вб'єте.

Морок зупинився, здавалося, ці слова не залишили його байдужим. Ліліт, що стояла поруч, подивилася на Кайлена, і в її погляді з'явився момент нерозуміння, а потім і легке розчарування.

— Як вас сказали, Кайлен? — запитала Ліліт, її голос був спокійним, але злегка глузливим.

Кайлен, не втрачаючи впевненості, поглянув на неї.

— Мій батько через зраду матері ніколи не вбивав її, і зараз здається, він не вб'є її.

Ліліт, розуміючи, що її слова не здобули підтримки, коротко кивнула і знову звернулася до Кайлена.

— Я не можу бути впевнений в цьому, якщо не переконаюся сам.

Ці слова, що прозвучали з рішучістю, мали свій ефект. Ліліт, здавалося, усвідомила, що буде ще складно переконати Кайлена і залишити його в тіні сумнівів. Тому вона зітхнула, знову подивившись на Кору.

— Тоді я з вами теж іду, — сказала Ліліт, її голос був більш серйозним, але в ньому знову з'являлася нотка того, що вона готова була стати частиною того, що мало статися далі.

Кора, відчуваючи в собі все більше сум'яття та розгубленості, дивилася на них усіх, розуміючи, що її майбутнє залежить від вибору, який вона зробить зараз. Їй треба було вирішити, чи готова вона йти далі і дивитися на своє минуле, яке, ймовірно, змінить все, що вона знала про себе.