Читати книгу - "Казино «Руаяль», Ян Ланкастер Флемінг"

А вона була неприємною. Уперше з моменту викрадення Бонд по-справжньому злякався. Спиною побігли мурашки.

За десять хвилин «Сітроен» вивернув ліворуч, проїхав сотню ярдів вузьким путівцем, частково зарослим травою, обминув кілька занедбаних потинькованих колон і в’їхав на запущене подвір’я, огороджене високою стіною. Машина зупинилася перед облупленими дверима, колись білими. Над іржавим дзвінком висіла дерев’яна табличка з написом маленькими сріблявими літерами: «Les Noctambules»[152], а нижче — «Sonnez SVP»[153].

Судячи з деталей бетонного фасаду, які встиг помітити Бонд, то була типова французька приморська вілла. Він жваво уявив, як покоївка, котру поспіхом найняла місцева агенція нерухомості, вимітає здохлих мух та провітрює затхлі кімнати перед початком нового курортного сезону. Раз на п’ять років кімнати білять, підправляють дерев’яні частини фасаду, щоб на кілька наступних тижнів вілла стала уособленням заможності та достатку. Потім за роботу беруться зимні зливи та ув’язнені комахи, і вілла швидко набуває занедбаного вигляду.

Але ця вілла сьогодні вранці, на думку Бонда, чудовим чином стане корисною планам Ле Шифра. Від часу захоплення у полон дорогою їм не здибався жоден інший будинок, а зі своєї ранкової прогулянки Бонд пам’ятав, що найближча ферма — за кілька миль на південь.

Коли його більш як відчутним стусаном ліктем під ребра запросили вийти з машини, Джеймс зрозумів, що вони з Веспер будуть у повному розпорядженні Ле Шифра, принаймні кілька годин, і що ніхто йому не завадить. Холодок знову пробіг спиною.

Ле Шифр відчинив двері ключем і зник усередині. Веспер, яка виглядала принизливо непристойно при ранковому світлі, штовхнули слідом за ним під акомпанемент похітливих жартів французькою з боку чолов’яги, якого Бонд про себе називав «корсиканцем». Джеймс увійшов сам, не даючи довгалю зачіпки зайвий раз його штовхнути.

Вхідні двері зачинили на ключ.

Ле Шифр стояв на порозі кімнати праворуч. Він націлив у Бонда скоцюрблений палець, що нагадував павучу лапку, жестом наказуючи увійти.

Веспер повели коридором у дальню кімнату задньої частини будинку. Раптом Бонд зважився.

Різко розвернувшись, він ударив ногою довгаля по гомілці. Громило скрикнув від болю, а Бонд кинувся коридором за Веспер. Не маючи іншої зброї, крім ніг, він не намислив кращого плану, як тільки максимально нашкодити головорізам і, можливо, якщо вдасться, обмінятися з Веспер хоча б кількома словами. Розраховувати на щось більше не доводилося. Він мав сказати їй, щоб вона не здавалася.

Коли «корсиканець» повернувся на шум, Бонд був поруч. Замахнувшись правою ногою, він поцілив тому в пах.

Із швидкістю блискавки «корсиканець» відсахнувся до стіни коридору, і коли нога Бонда чиркнула по його стегну, він дуже вправно, навіть дещо ніжно, перехопив її лівою рукою у щиколотці й різко вивернув.

Бонд утратив рівновагу, ліва нога відірвалася від землі. Уже в повітрі він перекинувся і, вдарившись об стіну, впав на підлогу.

Якусь мить він просто лежав, бо не міг вдихнути. Потім худорлявий наблизився, посмиком схопив за петельки і припечатав до стіни. В руці він тримав пістолета. Худий запитливо подивився в очі Бонду. Потім неквапливо нахилився і з усього розмаху вдарив його стволом пістолета в пах. Джеймс застогнав і повалився на коліна.

— Наступного разу, якщо він буде, отримаєш по зубах, — проказав довгаль поганою французькою.

Грюкнули двері. Веспер та «корсиканець» зникли. Бонд повернув голову праворуч. Ле Шифр зробив кілька кроків коридором і знову поманив Бонда скоцюрбленим пальцем. Нарешті вперше з моменту викрадення він заговорив:

— Ходімо, друже мій. Ми гаємо час.

Англійською він розмовляв без акценту. Голос був низький, м’який, неквапливий. Повністю позбавлений емоцій. Так каже лікар, викликаючи з приймальні наступного пацієнта, який щойно нервово сварився з медсестрою.

Бонда знову охопили слабкість та безвілля. Тільки справжній майстер джиу-джитсу був спроможний вирубати його, як «корсиканець» — спритно і без метушні. А холодна розважливість, з якою худорлявий відплатив йому тією ж монетою, також відзначалася неквапливістю і навіть артистизмом.

Бонд покірно пішов коридором. Унаслідок своєї незграбної спроби вчинити супротив цим людям він отримав лише кілька нових болісних синців.

У супроводі худорлявого Джеймс переступив поріг кімнати. Тепер точно знав, що цілком та безсуперечно перебуває в їхній повній владі.

ДОРОГИЙ МІЙ ХЛОПЧИКУ

Кімната була великою, голою та убого обставленою у стилі французького ар-нуво[154]. Важко було визначити її призначення — чи то вітальня, чи їдальня — оскільки хиткий на вигляд буфет, на якому хизувалися жовтогаряче з кракелюрами блюдо для фруктів і два фарбовані дерев’яні свічники, що займав більшу частину стіни напроти входу, різко контрастував з вицвілою рожевою софою на протилежному боці кімнати.

Стола, що мав би стояти в центрі під ліпною розеткою з гіпсу на стелі, не було; на його місці лежав невеличкий квадратний замизканий килимок футуристичного дизайну в контрастних брунатних тонах.

Біля вікна було розташоване недоречне тут троноподібне крісло з різьбленого дуба з червоним оксамитовим сидінням, поруч — низький столик із порожньою карафкою для води та двома склянками і ще одне легке крісло з круглим плетеним сидінням без подушок.

Напівзісунуті венеційські штори перешкоджали виду з вікна, але пропускали смужки вранішнього сонячного світла на вбоге умеблювання, частину стіни з веселими паперовими шпалерами та бруднуваті коричневі дошки підлоги.

Ле Шифр указав на плетене крісло.

— Це підійде якнайкраще, — звернувся до худого. — Підготуй його швидко. Якщо чинитиме супротив, зроби боляче, але не переборщуй.

Він повернувся до Бонда. Широке обличчя не відображало жодних емоцій, в круглих очах застигла знеохота. — Роздягайтесь. Якщо будете пручатися, Базиль зламає вам палець. Ми — люди серйозні, й ваше здоров’я нас не цікавить. Ваше життя чи смерть залежатиме від перебігу бесіди.

Він зробив знак довгалю і вийшов з кімнати.

Дії того здалися спочатку незрозумілими. Він відкрив складаний ніж, яким недавно розпоров брезентовий верх автомобіля Бонда, схопив маленьке крісло і вправним рухом вирізав кругле сидіння.

Потім, наблизившись до Бонда, тицьнув у нагрудну кишеню піджака відкритого ножа, немов то була авторучка. Розвернувши Джеймса обличчям до світла, розв’язав дріт на зап’ястях. Потім різко відскочив убік з ножем у правій руці.

— Vite[155].

Бонд стояв, розтираючи почервонілі зап’ястя та розмірковуючи, скільки часу виграє, якщо не виконає наказ. Але довго роздумувати не довелося. Довгаль зробив швидкий крок убік і, схопивши вільною рукою за комір смокінга, смикнув униз