Читати книгу - "Казино «Руаяль», Ян Ланкастер Флемінг"

так, що руки Бонда опинилися стягнутими за спиною. Бонд моментально відреагував на цей старий поліцейський трюк — упав на коліно, але разом з ним присів і довгаль, приставивши ножа до його спини. Бонд відчув, як лезо ковзнуло вздовж хребта. Затріщала тканина під гостро заточеним ножем, руки разом звільнились, а смокінг повиснув двома половинками на ліктях.

Вилаявшись, Бонд підвівся. Довгаль зайняв початкову позицію, ніж напоготів. Бонд скинув половинки розірваного смокінга на підлогу.

— Allez[156]! — мовив довгаль, демонструючи ознаки нетерпіння.

Бонд подивився тому в очі й почав повільно розстібати сорочку.

До кімнати беззвучно увійшов Ле Шифр. Він приніс кухоль, від якого пахло кавою. Француз поставив посудину на столик біля вікна, а поруч поклав дві речі суто хатнього вжитку — трифутову з плетеної лози вибивачку для килимів на гнучкому держакові та обробний ніж.

Зручно влаштувавшись у троноподібному кріслі, він налив каву в одну зі склянок. Носком зачепив плетене крісло з вирізаним сидінням і поставив перед собою.

Бонд стояв посеред кімнати абсолютно голий; на білій шкірі проступали бузково-сині синці. Зі сірого виснаженого обличчя можна було зрозуміти: він здогадується, що на нього чекає.

— Присідайте, — Ле Шифр кивнув на крісло перед собою.

Бонд підійшов і сів.

Довгаль витягнув шматок проводу і вправно прив’язав зап’ястя до підлокітників крісла, а щиколотки — до передніх ніжок. Потім, кілька разів пропустивши дріт під пахвами, затягнув його за спинкою крісла. Вузли зав’язав майстерно, тож надії, що вони попустять, не було. Пута боляче уп’ялися в плоть Бонда. Широко розставлені ніжки крісла не давали змоги його перекинути.

Він став справжнім полоненим — голим та безпорадним.

Його сідниці та уся нижня частина тіла з причандаллям випирала крізь проріз крісла.

Ле Шифр кивнув охоронцеві, той тихо вийшов з кімнати й зачинив двері.

На столі лежала пачка «Голуаз» і запальничка. Ле Шифр запалив сигарету та зробив великий ковток кави. Потів підняв плетену вибивачку для килимів і, прилаштувавши держално у себе на коліні, завів плаский трилисник на підлогу прямо під кріслом Бонда.

Опісля пильно, майже з ніжністю заглянув в очі бранця та різким рухом п’ясті змахнув вибивачкою.

Результат виявився приголомшливим.

Тіло Бонда вигнулося дугою у рефлективному спазмі, обличчя скорчилось у німому зойку, губи розтягнулись, ощиривши зуби. Голова відкинулася назад, жили на шиї здулися. На мить усі м’язи тіла закам’яніли, а пальці на руках та ногах скоцюрбились і побіліли. Потім тіло обм’якло, шкіра спітніла. Бонд глухо застогнав.

Ле Шифр дочекався, поки бранець розплющить очі.

— Бачиш, дорогий мій хлопчику? — він посміхався широкою, доброю посмішкою. — Тепер ситуація зрозуміла?

Крапля поту зірвалася з підборіддя Бонда і впала на оголені груди.

— А зараз повернемося до справи і подивимося, наскільки швидко ми зможемо залагодити становище, в яке ви так необачливо потрапили, — француз із насолодою затягнувся сигаретою і повчально постукав по підлозі під кріслом Бонда своїм жахливим катувальним інструментом.

— Мій любий хлопчику, — мовив Ле Шифр батьківським тоном, — гра в індіанців закінчилась. Усе закінчилося. Вам не поталанило втрутитись у гру для дорослих, і ви побачили, наскільки вона може бути болісною. Вам зарано, любий хлопчику, грати в ігри для дорослих, і з боку вашої лондонської неньки доволі необачно посилати вас сюди з відерцем та совочком для піску. Дуже необачно і дуже прикро для вас. Але облишмо жарти, друзяко, хоча, я впевнений, що ви жадаєте слухати продовження моєї повчальної казочки.

Раптом він облишив жартівливий тон і кинув на Бонда погляд, повний неприхованої злості.

— Де гроші?

Джеймс відповів порожнім поглядом налитих кров’ю очей.

Новий замах вибивачки — і тіло Бонда скрутило пекельною судомою.

Ле Шифр почекав, поки серце жертви трохи заспокоїться і Бонд підніме вії.

— Гадаю, маю вам пояснити, — сказав Ле Шифр. — Я наміряюся продовжувати завдавати болю найчутливішим частинам вашого тіла доти, доки не отримаю відповіді на своє запитання. Ні милосердя, ні жалість мені не відомі. На допомогу в останню хвилину вам ніхто не прийде, а втекти звідси неможливо. Це вам не романтичний авантюрний роман, де лиходій урешті-решт буде повалений, а герой отримає медаль і одружиться з красунею. Шкода, але таке в реальному житті не трапляється. Якщо і надалі будете опиратися, вас мордуватимуть, допоки внаслідок тортур ви не опинитеся на межі божевілля, а тоді ми приведемо дівчину і займемося нею на ваших очах. Якщо і це не допоможе, вас обох уб’ють найболіснішим способом, а я із жалем залишу ваші трупи та відбуду за кордон, де на мене чекає симпатична хатинка. Там я займусь якоюсь корисною і дохідною справою й дотягну до глибокої мирної старості в колі люблячої родини, яку неодмінно заведу. Отже, як бачиш, мій любий хлопчику, я нічим не ризикую. Якщо віддасте гроші — добре. Ні — знижу плечима й піду геть.

Він зробив паузу і поворушив вибивачкою. Плоть Бонда зщулилася від легкого дотику лози.

— Але ви, друже мій, можете сподіватися лише на те, що я позбавлю вас від подальшого болю і залишу жити. На що-небудь інше надіятися недоречно. Отже, що робимо?

Бонд заплющив очі, приготувавшись до нового болю. Знав, що в тортурах найгірший саме початок. Агонія зростає за параболою, досягаючи піку, згодом нерви притуплюються і реагують на біль слабше доти, доки людина не зомліває або не настає смерть. Єдине, що залишалося, — це молитись, аби кульмінація настала швидше, і сподіватися на те, що його дух протримається до моменту вільного падіння у провалля.

Колеги, які пережили тортури японського й німецького полону і вижили, розповідали, що під кінець стає тепло, огортає приємна знемога, що веде до сексуального осяяння, коли біль перетворюється на справжню насолоду, а ненависть та страх до катів — на мазохістську пристрасть. Найвищий прояв самовладання, як казали, — не виказувати, що досягнув стадії відчуження. Якщо кати дізнаються про це, жертву одразу вбивають, щоб не марнувати час, або надають можливість очуняти, відновити первісну чутливість нервів, і тоді починають спочатку.

Бонд трохи розплющив очі.

Ле Шифр саме на це й чекав, його тріпачка стрепенулась і заторохтіла, немов гримуча змія хвостом. Ле Шифр завдавав удару за ударом: Бонд загорлав, його тіло засіпалось у кріслі, немов маріонетка.

Ле Шифр припинив биття тільки, коли реакція змордованого тіла почала слабшати. Він посидів, сьорбаючи каву, насупившись як хірург при погляді на кардіограф під час важкої операції.

Коли вії Бонда здригнулися та відкрилися, Ле Шифр знову