Читати книгу - "Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко"

Тепер я знаю, які відчуття переживають космонавти у невагомості. З великим зусиллям відкрила очі. Луп-луп. Де це я? Еврика! Вдома! О, щаслива  мурзілка Таньки. І дядько Рома тут? Треба ж, перестав дутися, сам приїхав зі свого санаторію. Посміхається своєю голлівудський фірмовою посмішкою. І ще якась тьотка. Хто вона? Чи не лікарка часом? Так і є!

Поступово  прийшла до тями, але коли захотіла підійнятися - не вийшло. У голові запаморочилося й все попливло перед очима сизим маревом. Їжачок у тумані.  Скоріш, їжачиха.  Лікарка почала виганяти з кімнати усіх, сказала, що мені треба відпочити. 

—    Ні-і-і! – заволала я. Мені б хотілося заволати, насправді просто пропищала щось там собі під носа, як скажений комар. Але мене зрозуміли, залишились, уже чудово.

—    Блін, подруго, чо було?  Ти пам’ятаєш?  Чи як у серіалах, пам'ять відшибло? – Танька у своєму репертуарі. Лікарка на неї зиркає, але для тієї ніколи ніякі правила не існували. Чого б це зараз  стався виняток?

—    Ніна, тобі не слід зараз говорити, а також напружуватися,- сердито заявила й бровою не повела. Але я хотіла  говорити й напружуватися, бо питань було значно більше, ніж відповідей. Та які там відповіді, самі питання.

—    Як я тут? Хто ті люди? Ти? – звернулася до дядька Роми. Він мене зрозумів.

—    Так, забрав тебе я, якщо бути до кінця чесним, то Вадік. Так, ніс тебе Вадим, бо моя нога, я б навіть половини тебе не підняв, бо тобі щось вкололи. Вкрав Саїд. Йому, бач, трьох дружин мало, ти сподобалася. Вибач, мала, не спитав, як на це дивишся ти сама. Але повір мені, у паранджі тобі все життя навряд чи сподобалося б ходити. Дозволив собі припустити,  що далеко від нас із Серьогою тобі було б мінімум паршиво. А ще якщо врахувати менталітет арабів. Вони страшні скупердяї, щоб ти знала. Бач, як шустро тебе поцупив і…,- я розуміла, що він просто хоче підняти мені настрій, але коли ми чогось не знаємо, дофантазовуємо що? Правильно, або погане, або ще гірше.

—    І що? Він мене? - навіть думати було страшно, бо, враховуючи той факт, що знаходилася у відключці, мало чого.

—    Вас не ґвалтували, заспокойтесь. Тільки  усипили, - поспішила прибрати мій явний стресовий переляк лікарка.

—    Він запевняв, що ти билася, тому  вдалися до крайніх заходів, - якось питально все це сказав хрещений. Не вірить, що  я билася, чи  не зовсім довіряє цьому Саїду?

—    Вдарила. Ага. Як ти вчив. Туди, де  боляче, - пам'ять шматками  повертала мені картинки того, що відбулося. - Танька пішла за своїми пончиками, ненажера чортова. З моїм телефоном. До мене підійшов  якийсь молодик і спитав, як пройти до вулиці…

—    Я ж не знала, що тебе посеред білого дня нахабно скомуниздять,- виправдовувалася Танька. – Кричати треба було, битися, кусатися!

—    Та якось усе швидко. Бац - і я вже у машині. А там поруч Саїд, - звичайно, я запам’ятала того чорноокого бородатого  в боулінг-клубі. -Як  подивився він на мене своїми очами чортячими – забула як звати. Відьмак, блін.  – До речі, він сказав, що до тебе везе, - звернулася до  хрещеного. Я була впевнена, що їду до дядька Роми.

—     Так, володіє деякими прийомами екстрасенсорики, але слабко. От сестричка його…- дядько Рома  аж очі закатав, видно, теж познайомився з Айше.

—    А мені вона сподобалася. Класна! – реально класна. Не зовні, хоча гарна, а характером. Як вона того Саїда на місце ставила, треба було бачити. Та вона там усіма чоловіками, як баранами, заправляла з вправністю віртуоза-чабана.  А ще кажуть, що східні жінки слухняні та безвольні курки. Щас! Саїд з її номера пішов, немов пес, що хвоста підібгав і  в кущі, подалі від сорому  втік.

—    Просто то твоє щастя, що Айше сита по горло  Саїдовими трьома тупенькими, але марнотратними дружинами. І четверта в її плани ніяк не входила. А то б я нічого не зарадив. Вважай, вона тебе врятувала. 

—    Нє-є-є, ти – мій герой, - якби не було в кімнаті Таньки й лікарки, поцілувала б. При свідках ще не готова була відкинути сором і виховання. Вони обидві й так дивилися на нас, як на восьме диво світу.

—    Через пару годин приїде Серьога  із… - дядько Роман недобре зиркнув на Таньку ( якась драна кішка між ними пробігла-таки) і продовжив: своєю новою протеже. Треба придумати легенду.

—    Яку легенду? Всю правду розкажемо! Хай посадять того чорта! – почався несанкціонований мітинг Тані. Цій Жанні Д’Арк тільки тему підкинь, миттю барикади спорудить, на них залізе й прапором почне махати. Вона місяць тому, коли дізналася,  що наша преподша  хабаря за іспит вимагає, таку революцію влаштувала, що багато голів полетіло. Зате ми іспит склали безплатно.

—    Його не посадять, угомонись! – обірвав її зародок революції під самий корінець дядько Рома. – Він вже вилетів з країни.

—    А нехіло так підсуєтився. І чо? Йому все дозволено? Можна через консульство повернути. Головне – наїхати з претензіями.

—    Ми не будемо наїжджати ні з якими претензіями,- різко й гучно обірвав її  тираду дядько Роман.

—    І чо це? – глянула я на них – і зрозуміла: не зійшлися характерами і поглядами і вже не зійдуться ніколи. Танька за правду, хрещений… чорт зна, що у нього  в голові. Темна і хитра конячка.

— Тому, що в даній ситуації Ніна побувала в гостях у Саїда Аль-Тамі, познайомилася з його сестричкою і повернулася додому. А так, як телефону не було - не змогла подзвонити. Все, легенду я сам склав, - чекав на оплески дядько Роман. Я косо зиркнула на лікарку, яка все ж не належала до кола наближених.

—     Галина Петрівна – своя людина. Я б до тебе кого попало не привіз.

—    Він залишиться твоїм партнером? – спитала, здогадуючись, якою буде відповідь.

—    Так. Я не змішую особисте й бізнес. Як партнер – він надійний, за останні шість років – жодного проколу. А від твоєї краси, люба, припускаю, що у мужика міг дах поїхати й ще десь зачухатися. Дами, ви цього не чули, - от як він може бути й брутальним, і милим одночасно. І ці його слова  треба розцінювати як комплімент чи як  докір?