Читати книгу - "Війна світів. Невидимець"

Спостерігачам, які дивилися проти сонця з пароплава, що низько сидів у воді, здавалося, що міноносець уже серед марсіан.

Потім гігантські фігури марсіан розділилися і стали відступати до берега, дедалі вище виростаючи над водою.

Один з них підняв генератор теплового променя, спрямовуючи його під кутом вниз; хмара пари піднялася з поверхні води від дотику теплового променя. Він пройшов крізь сталеву броню міноносця, як розпечений залізний прут крізь аркуш паперу.

Раптом серед хмари пари блиснув спалах, марсіанин здригнувся і похитнувся. За секунду другий залп збив його, і смерч з води і пари злетів високо в повітря.

Гармати «Сина грому» гриміли дружними залпами. Один снаряд, здійнявши водяний стовп, упав біля пароплава, відлетів рикошетом до інших суден, які йшли на північ, і роздробив ущент рибальську шхуну. Але ніхто не звернув на це уваги.

Побачивши, що марсіанин впав, капітан на містку крикнув, і пасажири на кормі підхопили його крик. Раптом усі знову закричали: з білого хаосу пари мчало, здіймаючи хвилі, щось довге, чорне, у полум’ї, з трубами, що вивергали вогонь.

Міноносець боровся; кермо, мабуть, не було пошкоджено, і машини працювали. Він йшов просто на другого марсіанина і був за сто ярдів від нього, коли той спрямував тепловий промінь. Палуба і труби «Сина грому» з гуркотом злетіли вгору серед сліпучого полум’я. Марсіанин похитнувся від вибуху, і за секунду палаючі уламки судна, які досі за інерцією мчали вперед, вдарили й підім’яли його, як картонну ляльку.

Кузен мимоволі скрикнув.

Знову все сховалося в хаосі пари.

— Два! — крикнув капітан.

Усі кричали, весь пароплав від корми до носа здригався від радісного крику, підхопленого спершу на одному, а потім на всіх судах і човнах, які йшли в море. Пара висіла над водою кілька хвилин, приховуючи берег і третього марсіанина.

Пароплав працював колесами, йдучи з місця бою. Коли нарешті пара розсіялася, її змінив чорний дим, який навис такою хмарою, що не можна було розгледіти ні «Сина грому», ні третього марсіанина. Броненосці з моря підійшли зовсім близько і зупинилися між берегом і пароплавом.

Суденце йшло в море; броненосці ж почали наближатися до берега, досі прихованого химерними клубами пари і чорного газу.

Ціла флотилія, рятуючись, ішла на північний схід; кілька рибальських шхун пірнали між броненосцями і пароплавом.

Дійшовши до хмари пари і газу, ескадра повернула на північ і зникла в чорних сутінках. Берег розпливався, гублячись у хмарах, які згущуються навколо призахідного сонця.

Раптом із золотистої імли заходу долинув гуркіт гармат і показалися якісь темні рухливі тіні.

Усі кинулися до борту, вдивляючись у сліпуче сяйво вечірньої зорі, але нічого не можна було розібрати.

Хмара диму піднялася і сховала сонце.

Пароплав, пихкаючи, відпливав далі, і люди на ньому так і не побачили, чим скінчився морський бій.

Сховалося серед сірих хмар; небо почервоніло, потім потемніло; вгорі блиснула вечірня зоря. Було вже зовсім темно, коли капітан щось крикнув і показав удалечінь. Кузен став напружено вдивлятися.

Щось злетіло до неба з надр туманного мороку і косо піднялося догори, швидко рухаючись у відблиску зорі над хмарами на західному небосхилі; щось пласке, широке, величезне, описавши велику дугу і знижуючись, зникло в таємничому мороці ночі.

Над землею ковзнула зловісна тінь.

Книга 2

Земля під владою марсіан

Розділ I

Під п’ятою

У першій книзі, розповідаючи читачам про кузенові блукання, я ухилився від власних пригод. Протягом останніх подій ми зі священиком ховалися від чорного газу в покинутому будинку в Голіфорді. З цього моменту я й поновлю свою розповідь.

Ніч проти понеділка і весь понеділок — день паніки — ми просиділи на маленькому острівці денного світла, відокремлені від світу чорним газом, здатні тільки чекати в гнітючій бездіяльності.

Я дуже непокоївся за дружину. Тепер вона у Лезерґеді. Я уявляв, як вона, налякана страшною небезпекою, вже оплакує мене. Я ходив по кімнатах, майже кричав від болю, якого завдавала мені думка, що може статися з дружиною, коли мене не буде поруч. Я знав, що мій кузен — не боязка людина, але він не вмів швидко усвідомлювати небезпеку і негайно діяти. А за цих обставин необхідна кмітливість, а не хоробрість. Втішало мене тільки те, що марсіани рухалися до Лондона, тобто віддалялися від Лезерґеда. Але все ж таки певності не було, і це страшенно мене пригнічувало. Я дуже змучився, і мене дратували священикові постійні скиглення, егоїзм і відчай. Після кількох спроб угамувати його я пішов до кімнати, у якій лежали глобуси, моделі та зошити, — певно, це була класна кімната. Коли й він прийшов сюди, я виліз на горище й зачинився у якійсь комірчині, щоб побути наодинці зі своїм горем.

Цього дня й уранці наступного через чорний дим ми були абсолютно відірвані від світу. Недільного вечора ми помітили у сусідньому будинку людей — за вікном майнуло чиєсь обличчя, блимнуло світло, грюкнули двері. Я так і не знаю, що то були за люди і що з ними далі сталося. Наступного дня ми їх уже не бачили. У понеділок газ поволі опускався до річки, наближаючись до нас, і нарешті прослався повз наше сховище.

Близько полудня полем пройшов марсіанин, пускаючи струмінь гарячої пари, що зі свистом летіла на стіни, розбивала шибки й ошпарила руку священикові, коли він тікав із кімнати, вікна якої виходили на вулицю. Коли згодом ми повернулися до мокрих від пари кімнат і визирнули на вулицю, вся земля на північ була вкрита якимось чорним снігом. Почорнілий луг виблискував червоним відтінком. Ми дуже здивувалися.

Якийсь час ми не бачили, що це змінює в нашому становищі, крім хіба того, що загроза чорного газу минула. Потім я збагнув, що ми тепер вільні й можемо йти далі. Я вирішив тікати. Але священик якось збайдужів до всього.

— Ми й тут у безпеці, — повторював він, — у безпеці...

Я вирішив залишити його. Якби ж я зробив це! Пам’ятаючи артилеристове напучення, я подбав про харчі й питво, знайшов олію й ганчірку, щоб перев’язувати попечені руки, у спальні підібрав капелюх і куртку. Зрозумівши, що я піду один, священик теж схопився.

Було десь близько п’ятої, коли ми вирушили почорнілою дорогою на Санбері. Довкола було тихо.

І в Санбері, і по дорозі