Читати книгу - "Війна світів. Невидимець"

З чуток, марсіани були вже в Еппінгу; говорили, що порохові заводи у Волтгем-Еббі зруйнували під час невдалої спроби підірвати одного з марсіан.

На всіх церковних дзвіницях були встановлені сторожові пости.

Кузен, — на щастя, як з’ясувалося згодом, — вважав за краще йти пішки до моря, не чекаючи видачі харчів, хоча всі троє були дуже голодні.

Близько полудня вони пройшли через Тіллінгхем, який здавався вимерлим; тільки кілька мародерів нишпорили по домівках у пошуках їжі та золота. За Тіллінгхемом вони несподівано побачили море і величезне скупчення всіляких суден на рейді.

Боячись підніматися вгору по Темзі, моряки попрямували до берегів Ессексу — до Гарвіча, Волтона і Клектона, а потім до Фаулнессу і Шубері, де забирали на борт пасажирів.

Судна стояли у великій серповидній затоці, берега якої губилися в тумані біля Нейза. Біля самого берега стояли невеликі рибальські шхуни: англійські, шотландські, французькі, голландські і шведські; парові катери з Темзи, яхти, човни; далі виднілися більші судна — вугільники, вантажні пароплави, пасажирські, нафтоналивні океанські пароплави, старий білий транспорт, красиві, сірі з білим, пароплави, що курсують між Саутгемптоном і Гамбургом. Уздовж усього берега до Блекуотера юрмилися човни — човнярі торгувалися з пасажирами, які стояли на узбережжі; і так майже до самого Молдона.

Милі за дві від берега стояло одягнене в броню судно, як здалося кузенові — майже зовсім занурене у воду. Це був міноносець «Син грому».

Інших військових суден поблизу не було, але далеко праворуч над спокійною поверхнею моря — цього дня був мертвий штиль — зміївся чорний димок; це броненосці, витягнувшись у довгу лінію проти гирла Темзи, стояли готові до бою і пильно спостерігали за переможним ходом марсіан, безсилі, однак, йому перешкодити.

Побачивши море, місіс Елфінстон перелякалася, хоча зовиця і намагалася підбадьорити її. Вона ніколи не виїжджала з Англії, вона скоріше погодиться померти, ніж виїхати на чужину. Бідолаха, здається, думала, що французи не кращі за марсіан. Під час дводенної подорожі вона часто нервувала і плакала. Вона хотіла повернутися до Стенмора. Напевно, у Стенморі все спокійно і благополучно. І у Стенморі на них чекає Джордж...

З великими труднощами вдалося вмовити її спуститися до берега, де кузенові пощастило привернути увагу кількох матросів на колісному пароплаві з Темзи. Вони вислали човен і сторгувалися на тридцяти шести фунтах за трьох. Пароплав йшов, за їхніми словами, в Остенде.

Було вже близько другої години, коли кузен і його супутниці, заплативши за свої місця, зійшли нарешті на пароплав. Тут можна було дістати їжу, хоча і за нечувано високою ціною; вони вирішили пообідати і розташувалися на носі.

На борту вже набралося близько сорока чоловік; багато хто витратив останні гроші, щоб отримати місце; але капітан стояв біля Блекуотера до п’ятої години, набираючи нових пасажирів, поки вся палуба не наповнилась людьми. Він, може, залишився б і довше, якби на півдні не розпочалася канонада. Ніби у відповідь на неї, з міноносця пролунав постріл з невеликої гармати і злетіли сигнальні прапорці. Клуби диму виривалися з його труб.

Деякі з пасажирів запевняли, що стрілянина долинає з Шуберінеса, поки не стало ясно, що канонада наближається.

Далеко на південному сході стало видно щогли трьох броненосців, оповитих чорним димом.

Але увагу кузена привернула віддалена гарматна стрілянина на півдні. Йому здалося, що він побачив у тумані стовп диму.

Пароплав заворушив колесами і рушив на схід під довгою зігнутою лінією суден.

Низький берег Ессексу вже вбрався у блакитний серпанок, коли з’явився марсіанин. Маленький, ледве помітний на такій відстані, він наближався по мулистому березі з боку Фаулнесса.

Переляканий капітан став лаятися на повний голос, сварячи себе за затримку, і лопаті коліс, здавалося, заразилися його страхом. Усі пасажири стояли біля поручнів і дивилися на марсіанина, який височів над деревами і дзвіницями на березі й рухався так, немов пародіював людську ходу.

Це був перший марсіанин, побачений кузеном; кузен швидше з подивом, ніж зі страхом, дивився на цього титана, який обережно наближався до лінії суден і крокував по воді далі і далі від берега.

Потім — далеко за Краучем — побачили другого марсіанина, далі — третього. Вони ніби йшли вбрід по мілині, яка, здавалося, висіла між небом і морем. Усі вони йшли просто в море, ніби маючи намір перешкодити відплиттю суден, які зібралися між Фаулнессом і Нейзом.

Незважаючи на посилене сопіння машини і на горби піни за колесами, пароплав дуже повільно йшов від небезпеки.

Поглянувши на північний захід, кузен помітив, що порядок серед суден порушився: у паніці вони завертали, йшли напереріз один одному; пароплави давали свистки і випускали клуби пари, вітрила поспішно розпускалися, катери снували туди й сюди. Захоплений цим видовищем, кузен не озирався.

Несподіваний поворот, зроблений, щоб уникнути зіткнення, скинув кузена з лави, на якій він стояв. Кругом затупотіли, закричали «ура», на яке звідкісь слабко відповіли. Тут судно нахилилося, і кузена відкинуло вбік.

Він схопився і побачив за бортом, лише за якихось сто ярдів від пароплава, потужне сталеве тіло, ніби леміш плуга, яке розрізало воду на дві величезні пінисті хвилі; пароплав безпорадно махав лопатями коліс по повітрю і кренився майже до ватерлінії.

Цілий душ піни на мить засліпив кузена.

Протерши очі, він побачив, що величезне судно пронеслося повз і йде до берега. Надводна частина довгого сталевого корпусу високо піднімалася над водою, а з двох труб виривалися іскри і клуби диму.

Це був міноносець «Син грому», який поспішав на допомогу судам.

Вхопившись за поручні на палубі, кузен відвів погляд від міноносця і поглянув на марсіан. Усі троє тепер зійшлися і стояли так далеко в морі, що їх триноги були майже приховані у воді. Занурені в воду, на такій далекій відстані вони не здавалися вже жахливими порівняно зі сталевим гігантом, у кільватері якого безпорадно гойдався пароплав.

Марсіани ніби з подивом розглядали нового противника. Може, цей гігант здавався схожим на них.

«Син грому» йшов повним ходом без пострілів. Ймовірно, завдяки цьому йому і вдалося підійти так близько до ворога. Марсіани не знали, що з ним робити. Один снаряд, і вони негайно пустили б його на дно тепловим променем.

«Син грому» йшов таким ходом, що за хвилину вже покрив половину відстані між пароплавом і марсіанами, — чорна пляма, що швидко зменшувалася на тлі низького берега Ессексу.

Раптом передній марсіанин опустив трубу і метнув