Читати книгу - "Подвійна заборона для мільярдера, Тала Тоцка"

Раптово Марк наближається і заривається носом у моє волосся, а мені залишається тільки завмерти і не рухатися.

Його дихання обпікає потилицю, рухи стають скутішими, його тіло напружене, і я на цьому тлі здаюся сигнальною лампочкою, яка загориться, щойно замкнеться електричний ланцюг.

На щастя, Громов розуміє, що не час і не місце.

— Я можу не ховатися, — голос Марка звучить сухо, і мені хочеться ковтнути й облизати губи, бо вони в мене теж сухі. І в роті сухо. — Це поліція, вони, найімовірніше, запитуватимуть, коли ми заправлялися. Розкажеш усе як є. Без ордера на обшук будинок оглядати вони не будуть. Навряд чи він у них є, тож я на тебе чекатиму тут. А ти веди їх на терасу, запропонуй кави або чогось освіжаючого. Там і поговорите.

— Ти краще чекай у батьків, — показую рукою на батьківську спальню. На короткий час стає соромно, що ніякого дизайнерського ремонту там немає. Але на дуже короткий. — Там під килимком лаз у льох. Тобі буде важко спускатися зі своєю ногою, я тебе тому на підйомнику спускала. Якщо почуєш підозрілий шум, лізь у нього. І не здумай стрибати, там високо.

— Добре, — він притягує мене за голову і цілує в лоб.

Ноги вмить перетворюються на солодку вату, і до поліцейських я виходжу на ватяних ногах, що відчайдушно підламуються.