Читати книгу - "Хочу тебе кохати, Олена Тодорова"

Пересплю з ним і поїду.

© Варвара Любомирова

Мама повертається додому якоюсь потухлою. Немов із неї за ніч усю енергію викачали. Дивлюся на неї, і серце болісно стискається. Що він із нею робить? Адже через мене... Усе через мене! Не буде боргу, мама знову стане вільною. Ні про що інше не думаю, коли йду до своєї кімнати й дістаю з шафки гроші, які мені дав Бойко.

На зворотному шляху щось тривожно тріпоче в грудях, але я все це ігнорую і прискорюю крок.

- Ось, - кладу на кухонний стіл п'ять однакових пачок. Учора спантеличилася їх перерахувати й акуратно скласти. Думала, охолоне Бойко - віддам. - Тут рівно двісті п'ятдесят тисяч. Поверни "цьому" і... Давай поїдемо, мамо! Будь ласка!

- Але де ти взяла стільки?

Мама завмирає, забуваючи донести чайник до підставки. Забираю його в неї, щоб ненароком не обварилася, і ставлю на стіл. Непомітно переводжу подих, перш ніж повернутися і знову подивитися мамі в обличчя.

- Виявилося, що хлопці збирали. Уявляєш? Це дівчатка організували і... Загалом, ось так.

Від власної брехні душу корчить. Ледве тримаюся, щоб не виявляти це зовні. До горла підкочує нудота. У жар різко кидає. Руки тремтять, як в епілептика. Їх я ховаю за спину.

- Так багато?

- Ну, ти ж у курсі, які тут студенти, - фиркаю зневажливо. - Кожен по штуці, і питання вирішено.

- Ой... - зітхає мама схвильовано. - А список є? Хто здавав? Давай, якось віддячимо! Я можу щось спекти. Покличемо хлопців, або прямо в академії зберемо...

- Мам, ну ти що? - нервово сміюся я. - Тут таке не оцінять, ти ж сама знаєш. Це було б дивно. Та й немає ніяких списків. Просто поверни гроші Ренату Ільдаровичу і видихни вільно.

- Так... Поверну, звісно... Зателефоную сьогодні... Домовлюся...

З вигляду не скажеш, що вона рада. Але я вмовляю себе не зациклюватися. Імовірно, мама просто розгубилася. Адже не очікувала, що я дістану гроші.

- Обіцяй, що подумаєш над переїздом... Будь ласка.

Я дуже рідко нию, проте зараз роблю саме це. Не бачу іншого виходу. Я у відчаї.

- Добре, - здається мама. - Я подумаю.

На радощах кидаюся до неї і міцно обіймаю.

- Спасибі, матусю, - шепочу і відстороняюся, щоб зазирнути в очі. Дуже серйозно вимовляю: - Я дуже тебе люблю, мамо. Хочу, щоб ти була щаслива. Ти на це заслуговуєш. І зовсім не з "цим"... - стримуюся, щоб не ображати вітчима. - Насправді, ні тобі, ні мені не важливо, що за ВНЗ. Ми в будь-якому місці зможемо реалізуватися! Тому що ми розумні, - заявляю і сміюся. Мама здавлено підтримує - усе ще збентежена. - Ось побачиш, у нас усе вийде!

- Ти у мене точно розумна, - ласкаво видихає вона. - Розумниця моя.

Уже дорогою до академії моя радість стрімко згасає. У голову вдаряє розуміння - тепер я маю розплатитися з Бойком. Віддати те, що по дурості виставила на продаж. Повернути гроші вже не вийде.

Господи... Уся ця ситуація така принизлива й болюча! Хочеться розридатися. Але я ж сама винна! Ніколи не вміла брехати, а тут раптом зважилася плести якісь інтриги і намагатися перехитрити короля пороку.

Нічого. Нехай так. Пересплю з ним і поїду. За одну ніч не помру. Якщо він такий дурень, що готовий віддати такі величезні гроші, тільки щоб стати у дівчини першим, то нехай так і буде.

От начебто мала б після цього заспокоїтися. Важливий залік, а в мене думки в різні боки розповзаються, і на язиці тільки Бойка висить. Кілька разів ледь не всує його не згадую в процесі доведення формули бінома Ньютона. Чула, що таке буває. Але зі мною ж уперше.

Підтвердити свої знання й отримати "відмінно" вдається дивом. На консультації до майбутнього іспиту і зовсім з порожньою головою сиджу. Тільки тепер розумію студентів, які не можуть вчасно скласти сесію. Я ось начебто розумниця, як каже мама, але зараз не здатна сприймати інформацію.

Час визнати: я дико боюся близькості з Кіром. І річ навіть не в гордості. І не в передбачуваному фізичному болю. Усе це насправді дурниця. Інше страшно... Я ж і так його кохаю... Кохала... Зараз незрозуміло... Не кохаю, звісно! Але щось залишилося, і я до жаху боюся того, що після сексу стане більше. Коли він цілує, щоразу підриває. Що ж буде під час близькості?

Не хочу. Не хочу. Не хочу.

- Кажу тобі, він її прям конкретно біля стіни затискав! Не дивно, що Довлатова ревнувала. Вони напевно трахалися ще тоді, коли їхні предки разом були!

Коли я вловлюю цей неприємний шепіт за спиною, на мене немов відро води виливають. Ні, не води. Помиїв!

- Фу! Це прям інцест...

- Та який інцест, дурненька! Вони ж по крові не рідні.

- Ну, все одно... Гидко.

- Ну так, є трошки, - хихикає одна з дівчат.

І друга до неї охоче приєднується.

Терпіти це вище моїх сил. Різко піднімаюся і залишаю аудиторію просто посеред консультації. Начхати, що це, найімовірніше, була навмисна провокація. Я не в тому стані, щоб справлятися.