Читати книгу - "Подружжя мимоволі"

Раш прочистив горло, привертаючи увагу Владики.

– Так що я повинен робити?

– Нічого особливого. Для того, щоб дракониця швидше вилетіла, потрібен обмін енергією з уже дорослим драконом. І твій підійде якнайкраще, як найсильніший дракон Імперії. Все що потрібно... – Король зам'явся, підбираючи потрібні слова. – Контакт. Дотики, поцілунки. Аргрім сам підкаже, що робити. Але ти маєш подолати свій гнів, Раше. Інакше не вийде зовсім нічого. Дракониця не потягнеться до тебе, а навпаки. Ти розумієш?

Раш скривився, але кивнув.

– Я постараюся.

– Постарайся. Від твоїх старань дуже багато залежить. – Владика по-батьківськи посміхнувся. – Я сподіваюся на твою розсудливість, Тайраше. І довіряю тобі. І ти розумієш, що її пробудження краще тримати в таємниці. Поки не зміцніє достатньо, щоб перестати бути легкою здобиччю.

– Я вдячний вам! І зроблю все, що в моїх силах, – схилив голову Раш, ще не зовсім розуміючи, як усе це пояснити Шейлін і не спалити при цьому будинок. Та що там будинок – тепер і пів кварталу під загрозою.

– У такому разі, йди до дружини. І нехай з тобою буде Вічний вогонь. І я буду радий вас бачити за вечерею. У будь-який зручний для вас обох день

– Як накажете, вілієр, – відповів Тайраш, не маючи особливого бажання тягнути Шейлін до палацу, пам'ятаючи, як минулого разу все було. Але що вдієш, прохання повелителя – наказ.

Раш вклонився і мовчки вийшов із кабінету.

А вілієр Даргарнар так само стояв, невидяче дивлячись на зачинені двері.

Є надія! Якщо ці двоє впораються, то надія є у всіх драконів!

Владика повернувся за стіл, узяв перо і, підтягнувши лист, продовжив писати: «…Як не сумно мені вам це повідомляти, але зараз моя дочка не може відвідати Вічний ліс…»