Читати книгу - "Смак заборони"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Зінка з нетерпінням пританцьовувала біля дверей, розглядаючи в дзеркалі своє відображення в смугастій майці й білих шортах із золотими якорями. Вона готувалася до поїздки цілий ранок, як і я.
Поки татусь збирав банки й кульки, а ми сиділи в хазяйській вітальні та фарбували нігті, Зінка сама запитала мене про цього самого йога.
Я флегматично посміхнулася, дмучи на густий фіолетовий лак.
— Ти знаєш цю Оксанку, ну, білявку, подружку йога?
— Угу, — вона тягнеться до блюдечка з арахісом, намагаючись не попсувати нігті.
— Так вона не тільки його коханка, але й…
— М-м?
— Ти що, не знала, що він її трахає? І взагалі, він, виявляється, набагато розпусніший, ніж ми з тобою можемо собі уявити.
— Га? — вона натоптує рота арахісом. Лушпайка таки прилипла до нігтя.
— Він запхав їй туди кульку якусь, і вона з тим весь час тепер ходить.
Вираз суто дитячого жаху, що граничив із відразою, спотворив її обличчя.
— Діти-и-и-и! Зіної Поїхали-и-и-и! — загукала з ґанку Галина Цехоцька.
У Ялті було весело, гомінко, спекотно й хороше. Ми з татусем вийшли біля готелю «Ореанда» й подалися в своїх справах. Домовилися зустрітись біля базару, за дві години.
Nach MittagПоки татусь, стомлений після Ялти, спав, ми готувалися до нової авантюри. Лампочка в моєму мозку спалахнула й закліпала цим хвилюючим: «Час, уже часі».
Я цілувалася з Гепардом…
— Значить, так, — я зробила серйозне обличчя й нависла над Зінкою, що жувала арахіс, — ми зараз з’являємося на пляж і нахабно йдемо. Завдання зрозуміле?
Дівчисько енергійно закивало. Вся моя велика антигепардівська партизанська війна була для неї захопливою грою. Довгоочікувані зміни в її відсіченому від благ цивілізації провінційному житті.
По обіді я провела з нею вступну бесіду, у стислій і сухій формі передала зміст майбутньої операції. Німфетки на пляжі. Приходимо, купаємося, викликаємо приплив крові до відповідних частин тіла в декого — і йдемо собі геть. Альхен її, загалом, дико не любив і казав, що в неї ноги, як держаки від сокири, й зовсім нема талії, але… Це все умовності.
— Виходить, просто нехай позирить на нас, а ми будемо його ігнорувати.
Зіні ця ідея дуже припала до смаку, ми намазали губи однаковою помадою, причепурились і рушили на пляж.
Побачили зовсім самотнього Альхена, і, не вітаючись, підозріло близько пройшли повз нього, покидали свої речі на сусідній лежак і подалися купатись. Спершу поводилися манірно й відносно тихо, але потім, під натиском хвиль, забули про все і впереміш із водоростями викотилися на пляж, обіймаючись із медузами, гикаючи та заливаючись хихотінням.
Альхен із цікавістю поглядав на нас обох, а ми ігнорували його, точнісінько так, як того хотів татусь, волаючи до мого сумління, коли я качала права з приводу волі й підтентів’я. А ми зіграли дві партії в «дурня», потім сушили волосся, раз у раз повертаючи голови, щоб мовчки багатозначно підморгнути одна одній.
Навіть не глянули на мерзотника, що нічогісінько не розумів і був заінтригований не менше за мене, взялись за руки та вийшли з пляжу.
Додому повернулись якраз тоді, коли татусь, іще настільки сонний, щоб не придивитися до нашого поплутаного вологого волосся й хитрих облич, виходив із кімнати в кухню щоб заварити чай.
Залишається додати, що день для мене завершився на дуже оптимістичній ноті й що я виявила у ванній, на найвищій полиці, майже повний флакон парфумів «Каїр» з дивовижно нудотним ароматом. Але з огляду на мою абсолютну невкомплектованість у плані парфюмерно-косметичних засобів, дана знахідка могла неабияк стати в пригоді, якби дійшло до серйозніших рандеву.
Tag Sechts(день шостий)
Із хрестоподібними відбитками простирадла на своїй червоній запаленій шкірі, я пленталася за татусем униз тінявою алеєю санаторного парку. Ми були заклопотані неприємною розмовою про прибуття сестри, яке вже наближалося.
Сестра. Похмуре майбутнє. Ось тоді-то пристрасті точно закрутяться в блискучу пружину. Необережно натиснеш — і відлетиш знавіснілим чортиком аж до самого Києва. Вони приїдуть за три дні на нестерпні чотири тижні. І батько — о Боже! — сказав, що спробує вселити в мене деякі moral principles, аби замислилася над тим, над чим раніше воліла не замислюватися. Що він не на жарт стурбований моїм вихованням і відсутністю будь-яких корисних зацікавлень (мої безглузді цидулки не бралися до уваги), що я перетворилася на звичайного, позбавленого всіляких амбіцій підлітка, до того ж, неохайного, забудькуватого й неосвіченого. І йому десь навіть соромно перед блискучою старшою сестрою — яка робить гідну заздрощів кар’єру в одному з іноземних банків, виховує чудову семирічну дочку (і чоловіка). А ось із молодшенькою попри закладений потенціал ні дідька не вийшло.
— Ти ж нічим не цікавишся! Тебе ніщо не захоплює, — з пафосом казав батько, коли ми спустилися на пляж.
«Аякже… Захопило дещо так, що далі нікуди…», — подумала я, згадуючи свій плутаний, схожий на незакінчену мозаїку сон, складений зі шкіряних крісел, високих дзеркал, перекручених там по-ельгреківськи витягнутих блідих прутнів і зіпсутого колихання білястої незрозумілої рідини, що хлюпалася об теракотову плитку, якою було викладено дивний басейн у глибині казкового палацу, де царював мій опівнічний Альхен.
«Як же з вами складно жити…», — думала я, вдивляючись у свіжу прозорість тихого ранкового моря. У відповідь на пропозицію позайматися французькою дала обережну відмову. Мерзенні й сумні думки роздирали мене, й не вивчені вчора та seur est belle і s’est sa femme не знаходили свого місця в моїй перевантаженій голові. Якісь чорно-білі візерунки на полях нудного підручника.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смак заборони», після закриття браузера.