Читати книгу - "Медлевінґери"

За приміщенням для велосипедів хлопець звернув за ріг. У самому кінці коридору побачив, у тьмяному мерехтінні слабенької лампочки, червонясте моргання застережного світла над сірими металевими дверима: в лабораторії хтось є.

Йоганнес зробив глибокий вдих. Треба пообіцяти вчителеві, що він вивчить цей текст на завтра. Головне, щоби пан Країдлінґ не повідомив Брітту.

— Можна? — запитав Йоганнес, стукаючи у двері.

По той бік дверей нічого не ворухнулося.

— Можна? — вдруге крикнув хлопчик. — Пане Країдлінґ?

За дверима все так само панувала тиша.

«Він же мене сюди викликав! — подумав Йоганнес. — Спеціально на першій великій перерві! І що буде, коли він подумає, ніби я не приходив? Розлютиться ще дужче!»

— Пане Країдлінґ! — закричав Йоганнес і загупав кулаками у двері. Але червоне світло так само блимало над ним, а двері були зачинені.

Йоганнес досить довго ходив до школи, тож добре знав, що не можна без дозволу заходити до приміщення, де перебувають учителі. Наприклад, учням було категорично заборонено заходити до вчительської на перервах. Але цієї хвилини страх узяв гору над його знанням. Дуже обережно, тихесенько Йоганнес натис на клямку. Двері відчинилися безгучно, ніби їх тільки допіру змастили.

— Пане Країдлінґ! — прошепотів учень. У приміщенні було майже зовсім темно. Тільки на протилежному кінці кімнати ледь мерехтіла червона лампа, і в її світлі, схилившись над столом, стояв учитель. Він щось бурмотів собі під ніс, а перед ним лежали якісь дивні предмети. Червонясто світився і профіль учителевого обличчя. «Кого ж він мені нагадує?» — подумав Йоганнес і перелякано відсахнувся. — Пане Країдлінґ?

Учитель випростався, і його тінь, нескінченно довга і викривлена на шафах та полицях, метнулася по стіні.

— Йолоп! — закричав пан Країдлінґ і погрозливо простяг уперед руку. — Геть звідси! Негайно!

Спотикаючись, Йоганнес кинувся назад і захряснув за собою двері. Він судомно хапав ротом повітря, а серце так калатало, що здавалося, ось-ось вистрибне з грудей.

Спробував дихати рівніше і обміркувати ситуацію. Що ж робити? Чекати? Чи піти геть?

Але цієї миті червоне світло перестало блимати й двері розчахнулися.

— Що ти собі думаєш? — заверещав пан Країдлінґ, і переляканий Йоганнес помітив, що той аж тремтить від люті. — Відчиняти двері темної кімнати! Чи ти не знаєш, чому вона так називається: темна кімната? Га?

— Вибачте! — прошепотів Йоганнес. — Але ви сказали…

— Але ж не в темній кімнаті! — крикнув пан Країдлінґ. — Коли я перебуваю в моїй фотолабораторії, я бажаю, щоби мене не турбували! Ніколи!

— Вибачте! — знову прошепотів Йоганнес. — Але я так довго стукав і тоді подумав…

— Ти подумав? — підхопив пан Країдлінґ. — Ти подумав?

І схилився над Йоганнесом так низько, що той аж відчув на своєму обличчі його подих.

— Ніколи! Чуєш? — говорив пан Країдлінґ, важко дихаючи. — Більше ніколи не турбуй мене у моїй фотолабораторії! А ще, боюсь, тепер уже нам не уникнути останнього засобу. Мені доведеться поговорити з твоєю матір’ю.

— Ні, тільки не це, благаю вас! — жалібно заскиглив Йоганнес. — Прошу вас, пане Країдлінґ! Вона й без того так хвилюється! І стільки працює! Прошу вас, пане Країдлінґ!

— Треба було раніше про це думати, — закінчив розмову учитель. — Я маю роботу.

І він знову зник у темній кімнаті. Над дверима заблимало червоне світло.

Йоганнес повільно рушив темним коридором назад, до східців.

— Ой лишенько, це він так тебе розмазав по стінці? — вигукнула приязна вчителька німецької. — Ти маєш такий вигляд, ніби щойно дідька побачив!

— Я ще вийду трохи на подвір’я, — сказав Йоганнес, не дивлячись на неї.

Йому щось причулося? Каїн пішов, Каїн повернувся, його приглушена хода у дверях. Невже він завжди сам-один?

Іноді Антак чув голоси, що долинали начебто здаля. Якось-то, коли Каїн вийняв йому кляпа з рота, Антак закричав, загрюкав кулаками у дверцята в’язниці, але голоси і далі розмовляли собі, навіть сміялися.

Більше він таких спроб не робив.

Нісс сердився сам на себе, що не почекав біля майстерні трохи довше. Все одно до школи приплентав запізно. Алла тільки перелякано подивилася на нього, не знаючи, покарати його чи тільки зробити йому зауваження, а потім спробувала розповісти дітям усе про лісові гриби. Нісс довідався про це