Читати книгу - "Опанувати Елементи, NikaLerina"

Якщо я думала, що наш вчинок залишиться не поміченим, то я дуже й дуже помилилася. Про його зцілення не говорили, хіба що тварини, і то якби я розуміла їхню мову, то й вони б певно це обговорювали.

Ходили туди-сюди й снувалися поряд, аби подивитися на мене. Схоже, їм ніхто не розповів, що сталося в парку, і вони не знали, що це вже друге злиття, а не перше. 

Радість на їхніх обличчях від того, що я змогла злитися з Емером, була просто неймовірною.

Та я не могла розділити їхню радість. Як можна йти далі, коли щоразу щось трапляється, що мало не забирає життя одного з них? Цей зв’язок, про який вони так благали, вже не здається спасінням. Навпаки — тепер він став моїм страхом. Як же тут не боятися, а що як наступного разу ми не встигнемо врятуватися? Що наступного разу хтось із них не підніметься після удару?

Ці думки, мов отрута, просочувалися в голову, роз’їдаючи залишки рішучості. Мої руки, ще кілька годин тому палаючі силою, тепер здавалися мені порожніми. Холодними.

Я недостатньо сильна для цього.

— Чого така сумна? — несподівано поруч на лавку опустився Сапір.

Я не відповіла, лише важко зітхнула. Він уважно подивився на мене й спокійно продовжив:

— З Рубером усе чудово. День-два — і його відпустять. Дякую, що врятувала його.

Я здригнулася від цих слів. Не дякувати він повинен.

— Але спочатку мало не вбила! — відчайдушно випалила я.

— Це не твоя провина.

— А чия тоді?

— Неможливо так швидко опанувати Елемент, — тихо відповів він.

Я стиснула пальці на тканині свого одягу. А хотілося б… Чи, може, я просто занадто багато від себе вимагаю?

— Так, але... — я запнулася.

— Ні. Ми не були готові до нападу. Ми не передбачили, що таке може статися. І тут винні лише ми, як Вартові.

Його слова змусили мене підняти на нього погляд. У його синіх очах не було сумнівів, лише безмежний спокій.

— Ці тварюки посміли зайти аж сюди, — тихо продовжив він, розглядаючи свої пальці. — І ми не знаємо, як.

Повітря між нами стало важким, наповненим мовчазною напругою. Він взяв мою руку та іншу поклав мені на скроню.

— Вони відчули тебе, в момент коли ми були слабкі нанеслт удар, якого ніхто не міг передбачити, — раптом пролунав у моїй голові його голос. — Скверна знає, що ти тут. І своїх химер вона направила не за своєю волею, адже її в неї майже немає.

Моє серце гупнуло в грудях.

— Що? — вирвалося вголос.

— Ти для них як маяк. Вогонь у темряві серед ночі. Вони прийшли не просто так, Каті. Вони прийшли за тобою. І хтось її направив. Хтось, хто знав де ми будемо та що робитимемо.

Я повільно підняла голову, зустрічаючись із його поглядом.

— Ти хочеш сказати…

— Так, — Сапір стискав кулаки. — Серед нас є зрадник.

Світ ніби на мить зупинився.

Я відчула, як холод пробігає по спині, ніби вогкі пальці непроханого страху повільно торкаються моєї шкіри.

— Але... як? — прошепотіла я. — Це ж...

— Ми не знаємо, хто це, але Скверна цього разу не діє хаотично. Вона не просто проковтує все на своєму шляху. Її ведуть. Хтось дозволяє їй проникати далі, допомагає їй обирати жертв. Та ті химери... такого просто не мало бути, це неможливо. Було...

— Хто ж це може бути?

— Ми поки можемо довіряти лише Вартовим і тобі, на жаль.

— Але ж... Але... кому потрібно, щоб вона все поглинула? — мій голос затремтів, хоча я намагалася тримати себе в руках.

— Ми задаємо собі те саме питання, — у голосі Сапіра звучало стримане роздратування, ніби він уже не раз ламав над цим голову, намагаючись скласти докупи частинки пазлу. — Тому вголос про це не говори нікому. Взагалі нікому. Навіть нам. Спілкуватися про це можна лише в такий спосіб.

Я провела рукою по обличчю, намагаючись усвідомити масштаби всього цього.

Зрадник. Скверна, якою хтось керує... це як взагалі?. Напади, що сталися через те, що хтось навмисно підставив нас.

Мене охопила глибока тривога. Я поглянула на Сапіра, але він відвернувся, вдивляючись у щось в далечині.

— Ми знайдемо його. Просто зараз нам потрібно залишатися уважними. І діяти так, ніби нічого не сталося.

Гнів і рішучість перепліталися у мені, створюючи гарячу, майже нестерпну суміш. Як довго серед них був той, хто веде Скверну? Хто так ретельно ховається за маскою союзника, прикидаючись другом?

Я глибоко вдихнула, намагаючись приборкати бурю в собі.