Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Усі на місці, — почулася відповідь. — Чекаємо, коли ви накажете, що з ними робити.

— Їм не з’їсти стільки. Покладіть у дві миски закуски й однесіть до другої пані для Пін’ер, — розпорядилася Юаньян.

— Не треба, вона вранці добре попоїла, — сказала Фенцзє.

— Не з’їсть сама, нагодує кішку, — мовила Юаньян.

Одна з жінок одразу поставила в кошик дві миски й однесла.

— Де Суюнь? — запитала Юаньян.

— Вона тут, їсть разом з іншими служницями, — відповіла Лі Вань, — навіщо вона тобі?

— Гаразд, нехай їсть, — сказала Юаньян.

— Треба б послати Сіжень частування, — зауважила Фенцзє.

Юаньян одразу розпорядилась, а потім знову звернулася до служниць:

— Ви все приготували, уклали в кошики?

— Встигнемо, час є, — відповіли жінки.

— Покваптеся, — наказала Юаньян.

— Слухаємося!..

Фенцзє тим часом пішла в кімнату Таньчунь, де розмовляли матінка Цзя й інші жінки.

Таньчунь дуже любила чистоту й простір, тому в її будинку перегородки прибрали й три кімнати з’єднали в одну. Посередині стояв великий мармуровий стіл, на ньому — аркуші паперу зі зразками каліграфії, кілька десятків коштовних тушниць, склянки й підставки для пензликів — їх був цілий ліс. Тут же стояла жучжоуська порцелянова ваза місткістю цілий доу з букетом хризантем, який нагадував кулю. На західній стіні — картина Мі з Сан’яна[282] «Серпанок під час дощу», а обабіч неї — парні написи пензля Янь Лугуна, які говорили:

Під картиною стояв на столику триніжок, ліворуч од нього на підставці з кипариса — велике блюдо, наповнене цитрусами «рука Будди», праворуч, на лаковій підставці, — ударний музичний інструмент бімуцінь, зроблений із білої яшми, і маленький дерев’яний молоточок для гри.

Баньер уже не торопів, як спочатку, і навіть спробував узяти молоточок, аби вдарити по бімуціню, але служниці його стримали. Потім йому схотілося покуштувати цитрус. Таньчунь вибрала один, дала йому й сказала:

— Можеш побавитися, тільки не їж, він неїстівний.

Біля східної стіни стояло широке ліжко, вкрите запоною із зеленого газу з візерунком зі строкатих квітів, трави, метеликів і різних комашок.

Баньер, не тямлячись од захвату, підбіг до запони і, тицяючи в неї пальцем, закричав:

— От коники, а це сарана!

— Паршивець! — прикрикнула на нього стара Лю й дала йому ляпаса. — Тебе пустили подивитись, а ти пустуєш!

Баньер розревівся, насилу його заспокоїли.

Матінка Цзя крізь тонкий шовк вікна подивилась у двір і сказала:

— Утуни біля тераси дуже гарні, тільки дрібнуваті.

У цю мить вітер доніс до них звуки музики й удари барабана.

— Десь весілля! — мовила матінка Цзя. — Вулиця ж недалеко.

— Та хіба тут чутно, що робиться на вулиці? — скрикнула пані Ван. — Це наші дівчатка-акторки розучують п’єси.

— А чи не покликати їх? — сказала матінка Цзя. — Зіграють що-небудь для нас. І самі розважаться, й ми повеселимося. Що ви на це скажете?

Фенцзє розпорядилася покликати дівчаток і наказала служницям поставити посередині залу підмостки й застелити їх червоною повстю.

— Нехай краще грають у павільйоні Запашного лотоса, — мовила матінка Цзя, — там, над водою, музика звучатиме ще краще. А ми перейдемо в покої Візерунчастої парчі, де просторіше, звідтіля добре буде чутно.

Усі погодились, а матінка Цзя звернулася до тітоньки Сюе:

— Ходімте! Молоді не люблять гостей, бояться, як би в них у кімнатах не напаскудили! Не будемо набридати, покатаємося краще на човні, а потім вип’ємо вина.

Із цими словами матінка Цзя підвелася з місця.

— Що