Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Гарна в мене третя внучка, — всміхнулася матінка Цзя. — А дві інші, в яких ми були, зовсім не вміють поводитись! От зараз ми нап’ємося й підемо до них скандалити! — заявила вона під загальний регіт.

Усі рушили за матінкою Цзя і, пройшовши трохи, опинилися на острівці Листя віларсії. Привезені з Гусу човнярки вже встигли підігнати до берега два човни — обидва із грушевого дерева. Служниці підхопили під руки матінку Цзя, пані Ван, тітоньку Сює, стару Лю, Юаньян та Юйчуань і посадили в човен. За ними спустилася в човен Лі Вань. Фенцзє зайняла місце на носі й заявила, що веслуватиме.

— Ти не жартуй, — попередила її матінка Цзя. — Тут не ріка, але однаково глибоко! Іди краще до мене!

— Не бійтеся, бабусю! — всміхнулася Фенцзє. — Нічого не станеться!

Із цими словами вона схопила жердину й відіпхнула човен од берега. Але на середині ставка човен сильно хитнуло, і Фенцзє, злякавшись, віддала жердину човнярці.

У другому човні розмістились Інчунь, Баоюй і сестри. Мамки й няньки йшли берегом, рухаючись за човнами.

— Як жаль, що поламали листя лотосів! — вигукнув Баоюй. — Але навіщо їх звідси прибрали?

— Щоб навести лад у саду! — з усмішкою мовила Баочай. — Адже цього року що не день, то бенкети й гулянки, треба ж було зробити прибирання!

— Я не люблю віршів Лі Ішаня[283], — втрутилася в розмову Дайюй, — але два рядки в нього мені подобаються, і я згадала їх, дивлячись на лотоси:

— Справді прекрасно! — погодився Баоюй. — Я нізащо не став би прибирати зів’ялі лотоси!

Тим часом підпливли до затоки Ліан. Повіяло холодком. Трава на берегах зблякла, і тут іще сильніше відчувався подих осені.

Помітивши неподалік високу будівлю, матінка Цзя запитала:

— Це тут живе панянка Сюе?

— Тут, — відповіли їй.

Матінка Цзя звеліла пристати до берега, піднялася кам’яними сходами й увійшла у двір Духмяних трав. Тут повітря напоєне було чудесним ароматом. Трави й рідкісні ліани зеленіли все яскравіше, в міру того як ставало прохолодніше, і на них червоніли намистини плодів і насіння.

У будинку було порожньо, як у сніжному гроті, ніяких дрібничок, тільки на столі стояла біла дінчжоуська ваза[284] з декількома хризантемами, а поруч — дві книги та чайний прибор. На ліжку із простим матрацом і ковдрою лежала запона з темного флеру.

— Ця дівчинка, Баочай, надто скромна! — зітхнула матінка Цзя. — Чому б їй не попросити прикраси в тітки? Мені ніхто не нагадав, а самій на думку не спало, що вона нічого із собою не привезла з дому.

Матінка Цзя звеліла Юаньян принести сюди кілька старовинних дрібничок і накинулася на Фенцзє:

— До чого ж ти дріб’язкова! Невже нічого не могла прислати молодшій сестрі для прикраси кімнати?

— Ми посилали! — з усмішкою заперечили пані Ван і Фенцзє, — а вона все повернула.

— Вона й удома не дуже захоплювалася такими речами, — вставила тітонька Сюе.

— Це нікуди не годиться, — похитала головою матінка Цзя. — Так, щоправда, турбот менше, але що скажуть родичі, якщо прийдуть? І потім, якщо в кімнатах панянок усе так просто й скромно, нам, старим, виходить, потрібно взагалі жити на стайні! Адже ви знаєте із книг і п’єс, який красивий вигляд мусить мати жіноча спальня! Наших дівчаток, звичайно, не можна порівнювати з тими панянками, яких зображують у п’єсах, але якщо є чим, чому не прикрасити кімнату? Адже не обов’язково захаращувати її меблями. Раніш я дуже добре вміла прикрашати кімнати, але нині в мене немає ні найменшого бажання займатися такими дрібницями. А дівчаткам цього неодмінно треба вчитися. Тонкий смак — ось що головне. Без нього навіть дорогі речі втратять свою принадність. Спробую сама прибрати цю кімнату. Ручаюсь, усе буде красиво й просто. У мене збереглося дещо з моїх особистих речей. Добре, що не показала їх Баоюю, тоді нічого не залишилося б!

І матінка Цзя наказала Юаньян:

— Принеси кам’яну чашу, шовкову ширму й триніжок із чорного каменю. Поставимо їх на столі, і нічого більше не потрібно. А потім принесеш білу шовкову запону з написами, зробленими тушшю, а цю знімеш.