Читати книгу - "Між світлом та темрявою, Мара Найт"

Кора, стискаючи руку Кайлена, швидко нашіптувала:

— Створи ілюзію, щось грандіозне, щоб вони повірили, що це реальність. Нам потрібно виграти хоча б десять хвилин. За цей час я відкрию портал у світ демонів перед Колишнім королем і поясню йому ситуацію. Він допоможе переправити всіх демонів у Арденію. Але ти... ти маєш залишитися тут і тримати їх у ілюзії, доки я повернуся. Чи підеш зі мною?

Кайлен нахилився до неї, його обличчя було серйозним, але в очах проблискувала впевненість.

— Я можу створити щось таке, чого вони ще не бачили. Але обіцяй мені, що повернешся цілою. Без тебе тут усе впаде.

Кора коротко кивнула, її погляд спалахнув рішучістю.

— Не хвилюйся за мене. Просто дай нам час.

Кайлен кивнув і підняв руку. Навколо нього почала згущуватись магія, утворюючи темний туман, який заповнив простір між ними і магрійцями. Він створював ілюзію величезної армії, яка з’являлася з-за їхніх спин — тисячі демонів і ангелів, які стояли пліч-о-пліч. У небі виникли фальшиві блискавки, а в повітрі почулися звуки бойових кличів.

— Вони цього не пробачать, якщо дізнаються, що це лише обман, — пробурмотів Кайлен, поки туман продовжував набирати форми.

Кора не втрачала часу. Вона зосередилася, і перед нею розверзся портал, ведучи в світ демонів. Вона ступила у нього, і її відразу оточив знайомий, але небезпечний пейзаж — лавові ріки, чорні гори і небо, пронизане червоним сяйвом.

Перед нею, на високому троні, сидів колишній король демонів. Його могутня фігура була оточена вогнем, а очі палахкотіли, як два світила. Він підняв голову, коли побачив її.

— Кора? Що ти тут робиш?

— Магрійці вторглися в світ ангелів. Я відкрила портал у Арденію і вже переправила туди ангелів. Тепер ваша черга. Демони в небезпеці. Ми мусимо діяти швидко.

Король замислився лише на мить, але його обличчя виражало абсолютну рішучість.

— Ти права. Це не час для сумнівів.

Він зірвався з трону і голосно рикнув:

— Усі до зали! Ми залишаємо цей світ.

Демони почали з’являтися звідусіль — жінки, діти, воїни. Всі, хто міг, кинулися до порталу, який Кора тримала відкритим. Кайлен тим часом підтримував ілюзію, і, здавалося, магрійці справді повірили в її реальність.

Кора обернулася до короля:

— Дякую вам. В Арденії вони будуть у безпеці. Але ми маємо поспішати.

Король кивнув, передаючи накази своїм вищим демонам. За кілька хвилин останні демони увійшли в портал. Кора зробила глибокий вдих і закрила його, повертаючись до світу ангелів.

Щойно вона ступила назад у залу, Кайлен, на чолі "ілюзійної армії", усміхнувся їй, але його обличчя було мокрим від поту — магія ілюзії забирала у нього всі сили.

— Ну що, Королева, ти встигла? — запитав він, не відводячи погляду від магрійців.

— Так, усі вже в Арденії. Але тепер нам потрібно розібратися з цими. Що будемо робити?

Кайлен усміхнувся, його очі засвітилися небезпекою.

— Можливо, трохи повоюємо?

Кора підняла руку, і навколо неї закружляла темна енергія, переплітаючись з білою магією. За кілька секунд у її долоні з'явився витончений меч зі світлого сяйва, що ніби випромінював тепло і силу.

— Почнемо битву, Кайлен. — сказала вона, а її голос був твердим, як сталь.

Одним рухом вона створила другий меч, цього разу з темної магії, його леза мерехтіли загрозливим чорним сяйвом. Вона метнула меч до Кайлена, і той без вагань схопив його, відчувши тяжкість сили, яка згустилася в його руках.

— Ти не перестаєш мене дивувати, Кора, — сказав він, усміхаючись, але його очі були серйозними.

Кора різко повернулася до нього, стиснувши свій світлий меч.

— План такий: ми б’ємося до останнього, але якщо все піде шкереберть, я відкриваю портал у світ Арденії. Ми залишаємо цей світ. Зрозумів?

Кайлен кивнув, піднявши свій меч.

— Я зрозумів, але сподіваюся, до цього не дійде. У тебе є якась стратегія?

— Ми повинні розбити їхні сили на групи. Тримай їх увагу на собі, а я атакую ключові позиції. Не дай їм сконцентрувати всю силу в одному місці, інакше ми програємо.

Кайлен усміхнувся, хижо і впевнено.

— А якщо я вирішу імпровізувати?

Кора підняла брову, дивлячись на нього з легким роздратуванням, але усмішка зігріла її обличчя.

— Просто не вмирай, Кайлен. Інакше я тебе воскреслю лише для того, щоб убити ще раз.

Вони стали спинами один до одного, їх мечі спалахнули магічним сяйвом. Магрійці, побачивши це, почали зловісно гарчати, а їхні ватажки вже готувалися до атаки.

— Ну що ж, Королева, час трохи повеселитися, — промовив Кайлен і першим кинувся в атаку.

Кора, міцно тримаючи світлий меч, кинулася за ним, її серце билося в унісон із магічними хвилями, що наповнювали її тіло. Битва почалася, і перші удари їхніх мечів змусили магрійців відступити на кілька кроків.

Але це була лише початкова розвідка — справжня буря тільки починалася.

Кора, зціпивши зуби, знову підняла свій меч і з усіх сил відбивала атаки головного магрійця. Його удари були настільки потужними, що з кожним разом вона ледве втримувала рівновагу. Вони кидали один одного на землю, намагаючись знайти слабкість у супротивника, але обоє продовжували стояти, незламні.

— Ти гарна, але слабка, дитя, — промовив магрійець, зловісно посміхаючись.

Кора знову піднялася, намагаючись стримати тремтіння у ногах. Вона знала, що не може дозволити собі програти. Її серце билося так сильно, ніби збиралося вирватися з грудей.

У цей момент магрійець зробив різкий ривок і збив її з ніг. Кора впала на спину, її меч вилетів із рук. Перш ніж вона встигла піднятися, він вже опинився над нею, утримуючи її за плечі.

— Зараз ти побачиш, як закінчується життя тих, хто кидає мені виклик, — прошипів він, притискаючи лезо до її горла.

Кора намагалася вирватися, але його сила була надто великою. Вона затримала подих, дивлячись у його очі, які горіли ненавистю. Та раптом щось змінилося. Його погляд змінився з лютого на здивований.

— Даніка... — промовив магрійець тихо, ніби вражений побаченим.

Кора розгублено дивилася на нього, не розуміючи, що відбувається.

Тим часом Кайлен з усіх сил бився з магрійкою Ліліт. Її рухи були швидкими та витонченими, кожен удар несмертельний, але дуже болючий. Він намагався знайти слабке місце у її захисті, але вона була надто вправною.

Раптом, почувши, як її батько вимовив ім'я «Даніка», Ліліт зупинилася. Її очі розширилися від шоку, і вона різко обернулася у бік головного магрійця.

— Батьку? Що ти сказав?

Не чекаючи відповіді, Ліліт кинулася до нього, залишивши Кайлена стояти на місці зі збентеженим виглядом. Вона впала на коліна поруч із батьком і пильно подивилася на Корину. Її очі заблищали від невимовних емоцій — розгубленості, болю, надії.

— Це... це ти... — прошепотіла Ліліт, доторкнувшись до обличчя Кори. — Мамо?

Кора здригнулася, не розуміючи, про що йдеться. Її серце прискорилося ще сильніше, а розум намагався скласти докупи всі шматочки цієї несподіваної головоломки.