Читати книгу - "Живи і дай померти, Ян Ланкастер Флемінг"

свого проводиря. Барон Самеді — найогидніший дух у всьому вудуїзмі. Він є духом темряви та смерті. Тож бароном Самеді не можуть керувати його власні зомбі. Ви знаєте, як виглядає «Містер Біґ». Це велетень із сірим кольором шкіри, котрий володіє даром психічного впливу. Тож йому зовсім неважко навіяти неграм, що він і є Зомбі — до того ж дуже страшний та поганий. А вже повірити в те, що «Біґ» — сам барон Самеді, зовсім неважко. Про це свідчить тотем у його кабінеті — просто у нього за спиною. Та ви й самі це бачили!

Солітер на мить замовкла. Потім продовжила швидко, майже не переводячи дихання:

— І хочу запевнити вас, що це спрацьовує: навряд чи є хоч якийсь негр, котрий бачив «Біґа» і знає усю цю історію, який би не вірив йому і який би не вважав його цілковитим та повним втіленням зла. І вони праві, — додала Солітер, — ви також погодилися би з цим твердженням, якби знали, як він розправляється з непокірними і як жорстко їх катують та вбивають.

— Чи має до цього якийсь стосунок Москва? — запитав Бонд. — Чи правда те, що він є агентом СМЕРШу?

— Я не знаю, що таке СМЕРШ, — відповіла Солітер, — але мені відомо, що «Біґ» працює на росіян: принаймні, я чула, як він говорить російською з людьми, які час від часу тут з’являються. Вряди-годи він запрошував мене в кабінет під час таких зустрічей і запитував, якої я думки про його гостей. У цілому мені здавалося, що вони говорили правду, хоч я й не розуміла російської мови. Однак не забувайте, що я знайома з ним лише рік, і він неймовірно потайний. Якщо Москва таки використовує його, то в її розпорядженні — один з наймогутніших в Америці фахівців своєї справи. Він може розвідати будь-що, — а якщо це йому не вдається, то винного жорстоко карають.

— Але чому його ніхто не вб’є? — поцікавився Бонд.

— Його не можна вбити, — відповіла Солітер. — Бо він і так уже мрець. Він — Зомбі.

— Зрозумів, — повільно проказав Бонд. — Пояснення вичерпне. А ви би спробували взяти в цьому участь?

Вона поглянула у вікно, потім на нього.

— Це — останній засіб, — нехотя визнала. — Не забувайте, що я родом із Гаїті. Розум нараджує мені, що я можу його вбити, але... — і вона безпорадно розвела руками, — інстинкт підказує, що не зроблю цього.

І покірно усміхнулася до нього.

— Ви, певно, вважаєте мене безнадійною ідіоткою? — додала.

Бонд замислився.

— Після прочитання літератури про таке — ні, — визнав. Поклав руку на стіл, прикривши долоню дівчини своєю.

— Коли настане час, — сказав, — я виріжу хрест на одній зі своїх куль. Кажуть, колись це спрацьовувало.

Дівчина замислилася.

— Гадаю, якщо хтось і зможе це зробити, то лише ви, — озвалася. — Минулої ночі ви добряче відплатили йому за те, що він зробив із вами.

Солітер взяла його руку в свою і міцно стиснула.

— А тепер скажіть, що маю робити…

— Спати, — і він поглянув на годинник. Була вже десята. — Нам слід якомога краще виспатися. Ми вислизнемо з поїзда в Джексонвіллі й зіб’ємо їх зі сліду. Шукатимемо іншого способу потрапити на узбережжя.

Вони підвелись і тепер стояли одне проти одного в купе.

Раптом Бонд правицею обійняв її. Вона обвила руками його шию, і вуста їхні злилися в палкому поцілунку. Він притиснув її до хисткої стіни і тримав, не відпускаючи. Вона обхопила руками його обличчя і вдивлялась у нього, важко дихаючи. Очі її палали пристрастю. Потім знову наблизила губи до його вуст і цілувала довго й пожадливо: так, ніби це вона була чоловіком, а він — жінкою.

Бонд кляв свою ушкоджену руку, що не давала йому змоги вивчити її тіло та оволодіти ним. Він вивільнив правицю і просунув її між їхніми тілами, відчуваючи її пружні груди з набухлими від бажання сосками. Його рука помандрувала нижче — аж до улоговинки внизу і залишалася там, поки він міцно притискав її тіло до себе, а їхні губи знову злилися в довгому поцілунку.

Нарешті вона прибрала руки з його шиї і легенько відштовхнула від себе.

— Я знала, що колись цілуватиму такого чоловіка, як ти, — сказала. — Тож, щойно побачивши тебе, вже зрозуміла, що ти і є той чоловік.

Вона опустила руки уздовж тіла, яке було готове до того, щоб належати йому.

— Ти дуже гарна, — сказав Бонд, — і цілуєшся краще, ніж будь-хто зі знайомих мені дівчат.

І поглянув на свою забинтовану ліву руку.

— До біса цю руку! — вигукнув. — Я не можу пригорнути тебе до себе як слід та оволодіти тобою — рука надто болить. І за це «Містер Біґ» також заплатить.

Вона розсміялася.

Вийняла зі сумочки носовичок і витерла помаду з його губ. Потім відкинула з його чола волосся та знову поцілувала — цього разу ніжно й лагідно.

— Поки що на цьому й зупинимося, — сказала. —

У нас і так повно клопотів.

Його знову хитнуло до неї. Він поклав руку їй на груди і поцілував білу шию, а потім — уста.

Відчув, як вона помалу заспокоюється. Узяв її за руку і вивів на середину хиткого купе. Посміхнувся.

— Можливо, ти й права, — сказав. — Ще настане той час, коли я захочу залишитися з тобою наодинці й ні про що не думати. А тут, у потязі, є, принаймні, один тип, який може потурбувати нас цієї ночі. До того ж маємо вставати о четвертій ранку. Тож нам просто нíколи займатися любов’ю. Готуйся до сну — і я поцілую тебе

на ніч.

Вони ще раз, дуже повільно, поцілувались, і Бонд відійшов од неї.

— А зараз погляньмо, чи нема, часом, у нас сусідів, — додав.

Він нечутно витягнув клинці з-під дверей суміжного купе і тихо провернув замок. Дістав з кобури «беретту», зняв із запобіжника і жестом показав Солітер, щоб та відчинила двері, бо стояла зовсім поруч. Отож, Солітер рвучко їх розчахнула. Порожнє купе глузливо витріщилося на них.

Бонд, знизавши плечима, посміхнувся до дівчини.

— Покличеш, коли вляжешся, — сказав, зникаючи за дверима суміжного купе. Двері в коридор були зачинені. Купе — точнісінько таке ж, як їхнє. Бонд старанно оглянув його, вишукуючи вразливі місця. У стелі був лише один вентиляційний отвір, і Бонд, котрий розглядав будь-які варіанти, відкинув можливість застосування газу. Це негайно б умертвило всіх пасажирів вагона. Залишалася тільки можливість використати для цього каналізаційні труби маленького туалету, але тоді слід було б подавати