Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"

форми. Можливо, через якусь дію води. Керролл сподівається за допомогою збільшувального скла виявити додаткові геологічні ознаки. Групи крихітних цяток на поверхні утворюють правильні візерунки. Весь час, поки ми вивчали камінь, собаки поводилися дуже неспокійно; схоже, вони його зненавиділи. Треба перевірити, чи не виділяє він якогось особливого запаху. Наступне повідомлення відправлю, коли Міллз повернеться з ліхтарями і ми почнемо вивчати підземелля».

«22:15. Важливе відкриття. Оррендорф і Воткінс, працюючи о 9:45 під землею при світлі ліхтарів, знайшли страхітливе викопне створіння діжкоподібної форми незрозумілого походження, можливо, рослинного, щось схоже на морські водорості-переростки. Тканини збереглися, вочевидь, завдяки мінеральним солям. Міцні, як шкіра, подекуди напрочуд гнучкі. Ознаки розривів з боків і на кінцях. Довжина — шість футів, ширина — три з половиною, на краях звужується до одного фута. Нагадує діжку; замість клепок — набряклі вертикальні складки. По самій середині проходять бокові розриви — мабуть, від тонших стеблин. У борознах між складками — цікаві відростки, щось на кшталт гребінців або крил; вони складаються і розкриваються, наче віяло. Всі відростки дуже пошкоджені, за винятком одного, розмах якого дорівнює майже семи футам. Дивна на вигляд річ, нагадує монстрів з первісної міфології, особливо істот легендарної Старшої Раси з Некрономікону. Крила цієї істоти, здається, мають перетинки, немов натягнуті на трубчасту конструкцію. На краях кожної секції видно крихітні отвори. Поверхня тіла висохла, а тому незрозуміло, що є всередині, а що відірвалося. Потребує розтину одразу після повернення до табору. Не можу визначити, рослина це чи тварина. Багато ознак дозволяють віднести організм до примітивних. Залучив усіх до обрубування сталактитів і пошуків нових екземплярів. Знайдено ще кілька кісток із зарубками, але з ними можна не поспішати. Виникли проблеми із собаками. Не терплять нової знахідки і, мабуть, якби ми не утримували їх на відстані, розірвали б її на шматки».

«23.30 До уваги Даєра, Пебоді, Дугласа. Справа, можна сказати, надзвичайної важливості. «Аркгем» має негайно зв’язатися з головною радіостанцією Кінґзпорта. Саме ця дивна діжкоподібна рослина, залишила відбитки у скельній породі архейського періоду. Міллз, Будро і Фаулер виявили інших таких — всього тринадцять — в одному місці під землею за сорок футів від свердловини. Вони лежали упереміш з уламками тих гладких, чудернацької форми мильних каменів, знайдених раніше — усі вони менші за попередні, зірчасті, але без відбитих країв, лише трохи вищербились. Із тринадцяти вісім збереглися просто чудово, разом з усіма відростками. Усіх витягли з-під землі на поверхню, але попередньо відвели подалі собак. Вони їх просто не можуть терпіти. Приділіть особливу увагу опису знахідки і, про всяк випадок, повторіть його. У газетах все має бути абсолютно точним».

«Кожен екземпляр — вісім футів завдовжки. Саме діжкоподібне тіло з п’ятьма складками має шість футів у довжину і три з половиною в ширину у центральній частині, діаметр на кінці — один фут. Всі особини темно-сірого кольору, гнучкі й надзвичайно міцні. Семифутові перетинчасті крила такого ж кольору, знайдені згорнутими, починаються між складками. Вони світло-сірі, кістяк трубчастий або залозистий, на кінчиках крил є невеликі отвори. В розгорнутому стані на кінцях — зубчасті. Посередині тіла, на кожній із п’яти вертикальних, схожих на клепки, складок — світло-сірі гнучкі лапи або мацаки, які обвиваються навколо тіла, але здатні розкриватися і діставати предмети на відстані до трьох футів. Щось схоже до примітивної морської лілеї. Окремі мацаки біля основи сягають трьох дюймів у діаметрі, через шість дюймів вони розділяються на п’ять, кожне з яких ще через вісім дюймів розгалужується на таку ж кількість тонких мацаків-вусиків, які звужуються на кінчиках, а отже, на кожному «кетязі» їх налічується по двадцять п’ять».

«У верхній частині тулуба світло-сіра роздута шия з чимось подібним до зябер, на ній сидить жовтувата, схожа на морську зірку умовна п’ятикутна голова, поросла жорсткими різнобарвними волосинами завдовжки у три дюйми. Голова теж одутла, завбільшки два фути, з гнучкими жовтуватими тридюймовими трубочками на кожному з п’яти кінців. У самому її центрі — вузька щілина, імовірно, дихальний отвір. На кінці кожної трубочки — сферичне потовщення, затягнуте жовтуватою мембраною, під якою приховується склоподібна кулька з райдужною оболонкою червоного кольору — вочевидь, око. Від внутрішніх кутів голови тягнуться ще п’ять червонястих трубочок, трохи довших за перші, які закінчуються схожими на мішечки потовщеннями, що розкриваються при натисканні. По краях круглих отворів діаметром не більше двох дюймів добре видно гострі виступи білого кольору, які нагадують зуби. Скоріш за все, це роти. Усі ці трубочки, волосини і п’ять кінців зіркоподібної голови перебувають у згорнутому стані і притиснуті до роздутих шиї і тулуба. При такій міцності гнучкість тканин просто вражає».

«У нижній частині тулуба є щось подібне до голови, але очевидно іншого призначення. На світло-сірій роздутій псевдошиї без зябер є зеленкувате п’ятикутне потовщення, схоже на морську зірку. Міцні м’язисті лапи завдовжки чотири фути, які від семи дюймів у діаметрі біля самого тулуба звужуються до двох з половиною дюймів на кінцях. Із ними сполучаються зеленкуваті трикутні перетинчасті утворення з п’ятьма променями восьми дюймів завдовжки і шести завширшки на дальньому кінці. Це лапа, плавець або псевдонога, що залишила відбиток на камені від тисячі до п’ятдесяти-шістдесяти мільйонів років тому. Із внутрішніх кутів п’ятикутного нижнього потовщення також тягнуться двофутові червонясті трубочки, ширина яких змінюється від трьох дюймів біля основи до одного на кінчику. На кінчиках — отвори. Всі ці частини тіла надзвичайно міцні та грубі, але водночас дуже гнучкі. Чотирифутові мацаки з перетинками, поза сумнівом, слугували для пересування по воді або на суходолі. Мускулатура видається надлишковою. Всі ці відростки щільно обвилися навколо псевдошиї і нижньої частини торсу, відповідно такі самі є і у верхній частині».

«Не можу з певністю віднести цю істоту ні до рослинного, ні до тваринного світу, однак схиляюся до думки про її тваринне походження. Імовірно, це морська зірка, що далеко пройшла шляхом еволюційного розвитку, але не втратила і певних ознак примітивного організму. Яскраво виражені властивості родини голкошкірих, попри наявність деяких суперечливих ознак. З огляду на морське походження, спантеличує наявність крила, яке, втім, могло прислужитися при пересуванні у воді. Також дивує симетричне розташування окремих частин, більш притаманне рослинам з їх вертикальною структурою, на відміну від горизонтальної у тварин. Ця належить до надзвичайно раннього етапу еволюції, що передував появі навіть найпростіших дотепер відомих архейських одноклітинних організмів; коли починаєш замислюватися над походженням цієї знахідки, усе це просто приголомшує».

«Неушкоджені особини настільки нагадують деяких істот з давньої міфології, що дуже кортить зробити припущення про їх існування у давні часи і за межами Антарктики. Даєр і Пебоді читали Некрономікон і бачили страхітливі малюнки Кларка Ештона Сміта[97], зроблені після його знайомства з цією книгою, а тому вони розуміють, коли я веду мову про Старшу Расу, яка буцімто чи то жартома, чи то випадково дала життя усьому на Землі. Вчені, наприклад, завжди вважали, що цю концепцію створила чиясь хвороблива уява, взявши за основу якусь давню тропічну морську зірку. Не обійшлося і без персонажів доісторичного фольклору, про яких писав Вілмарт — із культу