Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"

показав, що серед найближчих вільних від снігу скель зовсім немає конче потрібних йому архейських шарів, проте їх безліч на вершинах — так заманливо близьких до табору. Переважно скелі складалися з юрських[71] і нижньокритських піщаників, а також із пермських[72] і тріасових[73] кристалічних сланців з блискучими чорними вкрапленнями, імовірно, сланцевого вугілля. Це дещо розчарувало Лейка, бо він сподівався знайти зразки порід, старших на п’ятсот мільйонів років. Він розумів, що, аби дістатися архейської сланцевої жили з дивними відбитками, йому доведеться вирушити на санях від узгір’я до крутих схилів гігантських гір.

Проте Лейк вирішив починати буріння згідно із загальним планом експедиції, а тому налаштував бурову установку і доручив п’ятьом членам експедиції працювати з нею, поки решта облаштовувала табір і ремонтувала літак. Приблизно за чверть милі від табору знайшли піщаник, найм’якішу з помічених порід, там і вирішили брати перші зразки; бурова установка довела свою ефективність і без особливих підривних робіт. За три години після першого великого вибуху почулись крики команди бурильників, і молодий Гедні, що наглядав за роботами, приніс до табору вражаючі новини.

Вони знайшли печеру. Після початку буріння піщаник змінився жилою нижньокритського вапняку, в якій було повно скам’янілих цефалоподів[74], коралів, морських їжаків і спіріфер[75]; зрідка траплялося щось схоже на кремнисті губки і хребетні кістки морських риб — ці останні, найвірогідніше, представляли костистих і ганоїдних риб та акул. Знахідка була важливою і сама по собі, адже вперше до наших рук потрапили органічні рештки хребетних, але коли невдовзі після цього головка бура пройшла черговий шар і потрапила в порожнечу, прокотилася нова, подвійна хвиля захвату. Вибух виявив підземну загадку: крізь отвір — приблизно п’ять футів на три — пожадливим поглядам відкрилася западина у вапняку, розмитому ґрунтовими водами колись тропічного світу понад п’ятдесят мільйонів років тому.

Западина виявилася не глибшою за сім-вісім футів, однак тяглася в усіх напрямках і, судячи зі свіжого і не застояного повітря, була лише відгалуженням величезної підземної системи. Її горішня і долішня частини були рясно вкриті великими сталактитами і сталагмітами, декотрі були подібні до колон, але найважливіше — там були великі поклади раковин і кісток, які подекуди мало не захаращували весь прохід. Ця кісткова маса, яку потоками води винесло з незвіданих заростей мезозойських деревних папоротників і грибів, лісів третинних саговників[76], віялових пальм і примітивних покритонасінних, складалася з решток такого розмаїття представників тваринного світу крейдяного[77], еоценового[78] та інших періодів, що найвидатнішому палеонтологу знадобилося б не менше року, щоб описати і класифікувати усе це багатство. Тут були молюски, ракоподібні риби, амфібії, рептилії, птахи і нижчі ссавці — великі й малі, відомі й геть не відомі науці. Тож не дивно, що Гедні з криками стрімголов кинувся до табору, після чого всі покидали роботу і, не зважаючи на лютий мороз, побігли до бурової вишки, що позначала розташування щойно знайденого порталу до таємниць земних глибин і минулих епох.

Задовольнивши першу цікавість, Лейк надряпав у записнику повідомлення про знахідку і відрядив молодого Моултона до табору з проханням передати цю звістку по радіо. Це були перші новини про відкриття, в яких ішлося про ідентифікацію раковин, кісток ганоїдів[79] і плакодермів[80], рештків лабіринтодонтів[81] і текодонтів[82], черепних кісток великого мозозавра[83], хребців і панцира динозавра, зубів та крил птеродактиля[84], рештків археоптерикса[85], зубів міоценових акул, черепів первісних птахів, а також черепів, хребців і кістяків давніх ссавців, як‑от палеотерій[86], ксифодонів[87], еогіпусів[88], ореодонів[89] і титанотерій[90]. Рештків сучасніших видів, як‑от мастодонтів[91], слонів, верблюдів, оленів і биків, не було взагалі, а тому Лейк дійшов висновку, що останні відкладення з’явилися тут у добу олігоцену[92] і що знахідка у висохлому, скам’янілому і незмінному стані пролежала тут щонайменше тридцять мільйонів років.

З іншого боку, переважання найбільш ранніх форм життя просто вражало. Хоча вапнякова формація за всіма ознаками, включно із вкрапленнями органічних решток, належала до нижньокритського періоду і жодним чином не до більш раннього, у розкиданих по западині фрагментах можна було впізнати рештки організмів значно пізнішого часу — рудиментарних риб, молюсків і коралів, характерних для силурійського[93] і ордовицького [94]періодів. З цього можна було зробити висновок, що в цій частині світу існували організми, що жили як триста, так і тридцять мільйонів років тому. Лишалося загадкою, чи виходила ця послідовність за межі олігоцену, коли западина потрапила під землю. У будь-якому разі, зледеніння у добу плейстоцену[95] п’ятсот тисяч років тому — дрібниця порівняно з віком западини — могло покласти край існуванню усіх ранніх форм життя, яким пощастило прожити більше за звичайний для них термін існування.

Лейк не задовольнився одним повідомленням і одразу ж, не чекаючи на повернення Моултона, надіслав до табору ще одне. Моултону довелося сидіти біля передавача в одному з літаків і передавати мені — і, зрозуміло, радистові «Аркгема», для передачі на Велику Землю — низку звітів Лейка, доправлених іншими посланцями. Ті з читачів, що стежили за газетними публікаціями, поза сумнівом, пам’ятають, який ажіотаж вони викликали у науковому світі. Саме ці публікації сприяли спорядженню експедиції Старквезера-Мура, хоч як я намагався переконати їх цього не робити. Краще я наведу ці послання Лейка дослівно, якими їх застенографував наш радист Мактай.

«Після проведення вибухових робіт у піщаниках і вапняках Фаулер зробив надзвичайно важливі відкриття: кілька чітких трикутних відбитків, подібних до помічених в архейському сланці, а отже, ці види проіснували понад шістсот мільйонів років аж до нижньокритського періоду, зазнавши лише незначних морфологічних змін і несуттєво зменшившись. Нижньокритські відбитки збереглися гірше за більш давні. Наголосити у пресі на винятковому значенні відкриття. Воно таке ж важливе для біології, як теорія Ейнштейна для математики й фізики. Цілком підтверджуються висновки, яких я дійшов під час попередньої роботи. Схоже, це означає, як я і передбачав, що Земля була свідком одного або кількох циклів органічного життя, що передували відомому всім, який починається з археозойських клітин. Тисячу мільйонів років тому молода планета, яку дотепер вважали непридатною для будь-яких форм життя або звичайних протоплазмових [96]утворень, уже була населена. Постає питання: коли, де і як почалася еволюція».

«Дещо пізніше. Вивчаючи окремі фрагменти скелетів великих земних і морських ящерів і первісних ссавців, знайшов сліди пошкоджень і травм, яких не могли завдати жодні з відомих науці хижих тварин будь-якого періоду. Вони двох типів — проникаючі колоті або різані рани. В одному або двох випадках кістки акуратно відтято. Ушкоджено не так багато екземплярів. Виряджаю до табору по електричні ліхтарі. Буду розширювати район пошуку під землею, обрубуючи сталактити».

«Трохи згодом. Знайшов цікавий мильний камінь близько шести футів завдовжки і півтора завширшки, цілком відмінний від решти місцевих порід. Зеленкуватий. Не знаю, до якого періоду його віднести. На диво гладкий, правильної форми. Нагадує п’ятикутну зірку з відламаними краями і тріщинами у внутрішніх кутах та у центрі. Невелика гладка заглибина посеред неушкодженої поверхні. Дуже цікаво, яке його походження і як він набув такої дивної