Читати книгу - "Не хотіла Ліза заміж, Янина Кап (Зоя Маг)"

— хлопцям? — перепитала. Їй було страшенно цікаво, але так хотілося спати, що мимовільно схилила голову на бокове скло. Розвернулась трохи корпусом до чоловіка і приготувалась слухати. 
Ярослав глипнув на неї ше раз. Відмітив оголену ніжку зігнуту в коліні, схопив за щиколотку і смикнув на себе. Розмістив кінцівку у себе на колінах і взявся ніжно погладжувати. Великим пальцем пройшовся від кісточки до ікри. Далі рука не тягнулась, а іншою він тримав кермо. Трошки сильніше натиснув на шкіру. А Ліза мало не застогнала від задоволення. Натружені за ніч ноги гули від втоми, а тіло прагнуло релаксу. Доторки Ярослава обпікали і попри втому хотілось…. Та просто, власне хотілось. 

І не те що б жінка злякалась таких думок, цілком закономірних до речі. Бо коли гарний чоловік скидає щ тебе туфлю і починає робити масаж стопи, при цьому не відриваючись від кермування автомобілем, то якось було б дивно, якби не розбещене ласкою лібідо не почало гойдатися гопака….

Отож…

— Ага. Моїй бригаді. Я ж звільнився з лав ЗСУ після поранення…

— Де був? — спитала Ліза, а тоді прикусила язика. Ну от хто таке питає? 

Чоловік зробив глибокий вдих. Провів рукою по гладкій шкірі ніжки, яку все ще тримав :

— Київська область. Трохи Схід… а тоді, додому. Вдалося вибити звільнення. То зараз періодично ганяю хлопцям, що попросять.  — відповів просто. Та все одно відчувалось, що це не найкраща тема для розмови. Та чомусь продовжив. — кожен раз як ї туди, думаю: оце пекло! Кожен довбаний раз, мені здається, що гірше не може бути. Коли їдеш розбитими селами, містечками. Звідусіль гатить кота і авіація. Я ж тут де офіційно… навіть не волонтер. А так, цивільний, пішоход. — гмикнув. — Дай водички. В бардачку. — попросив. Ліза Швидко відкрила бардачок, звідти на ні вивалився пістолет, кілька «магазинів» і півлітрова пляшка «Моршинської». Тріо було вражаючим, та жінка не стала акцентувати на тому увагу. Мовчики подала вже відкриту воду і забрала назад після того, як Ярослав зробив кілька ковтків.

— Тому, кожна поїздка з кожним разом, дається мені все важче. Але відмовити не можу. Вони ж — наш щит! Розумієш?! — глянув на Лізу. Вона кивнула. Дійсно розуміла.. знала. — Ти вважаєш мене боягузом? — зненацька поставив, дивне питання. Він дивився перед собою і стискав руки на кермі. Чогось очікував. Йому булоа важлива жінки, що сидить поруч. Він хотів стати героєм для неї. Супив лоба, що аж зморшки зʼявились. Доки Ліза не заговорила.
— Я вважаю тебе сміливим чоловіком і добрим воїном. Визнати свій страх — може тільки сильна людина. Боятися війни і смерті — повинен кожен солдат. Бо тоді з стимул жити! Стимул воювати не на смерть, а на життя! — випалила І перевела погляд за вікно, кліпнула і прикрила очі. — Хочу спати…

— І я…

— Значить, будем спати.. — видихнула. 
Писком Ярика потягнувся хитрий усміх. Вдруге ця шалена жінка в його ліжку. …. Провів ще трохи далі рукою по нозі, дістаючи майже до розрізу сукні. Почув ледь чутний стогін, що несміливо вирвався з вуст його суцільної зваби.

— А казала, що я не почую, як ти стогнеш… — промовив враз охриплим голосом. 
— Не плутай грішне з праведним, Дороше. Слідкуй за дорогою. — не залишилась в боргу. 
 

*************
А в квартирі у Ярослава, Єлизавета по памʼяті знайшла простору спальню, зняла сукню, білизну і вляглася під ковдру. На душ не було сил…Сон одразу огорнув її свої покривалом, а чоловік, що влігся згодом, кайфував від оголеного і такого бажаного тіла коханої поруч, хоч і безсоромно сплячого. Проклав доріжку з цілунків на тендітних плечиках, спустився до стрункої спинки, погладив ніжний поперек і злегка прикусив смачну сідничку. Аромат жінки дурманив та збуджував тіло, мозок, душу, змушував серце калатати з шаленою швидкістю. Та Ліза… навіть не муркнула. Спить…