Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу-4, Марина Сніжна"

ГЛАВА 6

Повернення до Сутінкового світу здалося настільки реальним, що я навіть не відразу зрозуміла, що все ще сплю. Виникло відчуття, що і не було повернення у рідний світ, зустрічі з Діором та решти.

Я лежала на великому ліжку під балдахіном. А крізь щілину між портьєрами кімнату заливало світло кривавого місяця. Тіло було охоплене жаром, від якого мене всю трясло. Вени натягувалися і здавалися висушеними. До болю знайоме відчуття! Наче я знову повернулася в третій місяць переродження, коли спрага не давала спокою.

Почула стогін, що зірвався з губ. Чужий і водночас знайомий. І, нарешті, зрозуміла, що відбувається. Мій дивний дар знову зіграв зі мною злий жарт. Я перебувала зараз у тілі іншої істоти. Могла бачити і відчувати те, що і вона. Але бути саме цією істотою я хотіла найменше у світі.

Енній. Зараз із якоїсь незрозумілої причини я бачила те, що відбувається з демонітом. Але чому? Зазвичай такі спогади-марення виникали від дотику. Але я його не торкалася. Я взагалі сплю. То чому все одно його бачу?

Але прокинутися чи віддалитися не виходило, як не намагалася. Тож довелося внутрішньо зчепити зуби та спостерігати за тим, що відбувається. Всередині здіймалися неприязнь і прихований гнів. Виявляється, я все ж таки не до кінця звільнилася від тих емоцій, що викликала зрада Еннія. Воліла взагалі до нього нічого не відчувати. Хочу, щоб він для мене помер!

Від роздумів відірвав новий напад спраги демоніта. Та що з ним таке? Адже він уже подолав найскладніше. Тепер достатньо щоденного короткочасного підживлення для збереження самоконтролю. І сумніваюся, що Еннія морять голодом. То чому ж його буквально викручує? Він знову застогнав, цього разу голосніше.

Відчула, як поряд з ним ворухнулося щось живе. І зрозуміла, що демоніт спить не сам. Ще б пак! Моїх губів, якби вони в мене зараз були, напевно, торкнулася б гірка усмішка. Цікаво, хто зараз зігріває ліжко цьому жорстокому красунчику?

Над Еннієм схилилося тонке приємне обличчя, обрамлене білявим волоссям. Блакитні очі з тривогою спрямувалися на нього. Гілера. Дивно, але я більше не відчувала колишньої ненависті до неї. Навіть навпаки, вона викликала щось на кшталт співчуття. Сумнівне щастя їй дісталося – кохати таку істоту, як Енній. Він ніколи цього не оцінить.

– Що з тобою, мій хлопчику? – прошелестіла жінка, торкаючись долонею його чола.

Рука в неї виявилася прохолодною і викликала приємні відчуття, особливо на тлі жару.

Не хочу перебувати у його тілі! Не хочу відчувати те саме, що й він! Бажання виявилося таким нестерпним, що мене все ж таки виштовхнуло з чужої оболонки. І тепер я отримала можливість спостерігати за всім збоку. Але зовсім піти звідси з якоїсь причини не могла.

Похмуро дивилася на спотворене болем обличчя Еннія. Його очі світилися червоним. Руки щосили стискали простирадло. Якоїсь миті виникла навіть жалість. Я ніколи не могла спокійно дивитися на чиїсь страждання.

– Це знову повернулося… – з важкістю відповів він на запитання Гілери. – Але я не розумію, чому…

Її тонкі брови звелися до перенісся, потім вона обережно промовила:

– Проте ти намагаєшся стримуватися. Цілком усвідомлюєш усе, що відбувається. Чи може таке бути? – і так бліде обличчя жінки тепер здавалося зовсім білим. – Остання стадія не могла розпочатися настільки рано!

– У мене і до цього все проходило не зовсім нормально, – криво посміхнувся Енній, і відразу його обличчя спотворилося від болю. – Я більше не можу… Якщо не отримаю жертву, просто помру…

– Я цього не допущу, мій любий, – тихо сказала Гілера, прибираючи з його чола пасмо змоклого волосся. – На жаль, в Кривавому Притулку зараз немає жертви. Але з цим ми впораємося.

Ледве вловним рухом вона спурхнула з ліжка і рушила до шафи. Світло запалювати не стало, але це для вампірів і необов’язково. Швидко вдяглася, накинула зверху плащ і дістала вбрання для Еннія.

– Ти зможеш самостійно встати та вдягнутися?

Схоже, думка про те, що він отримає бажане, викликала у демоніта приплив сил. Він зіскочив з ліжка так блискавично, що Гілера навіть здригнулася. Жінка допомогла йому вдягтися, накинула зверху плащ з капюшоном, на що він поморщився.

– Навіщо це?

Енній спробував струсити з голови капюшон, але Гілера зупинила.

– Те, що ми збираємося зараз робити – злочин. Нас не повинні впізнати.

Він посміхнувся.

– Що саме ми збираємося робити?

– Влаштувати полювання на вулицях Тарніса, – очі Гілери спалахнули червоним. – Буде навіть приємно згадати минуле. Ходімо, любий! Запам’ятай, поки я з тобою, ти ніколи не будеш ні в чому потребувати. Я все зроблю, щоб ти вижив. Хоч би як решті хотілося протилежного, – у голосі жінки почулися нотки гіркоти.

– Кому ж так хочеться, щоб я сконав? – грубувато відгукнувся Енній. – Хоча, дозволь здогадатися. Ербін? Він завжди мене ненавидів. Гадаю, через те дівчисько. Сам був не проти забратися їй під спідницю.

– Для тебе вона таки має якесь значення? – з підозрою запитала Гілера.

– Не більше, ніж інші, – буркнув Енній.