Читати книгу - "Повстала з попелу, Делісія Леоні"

Минуло два роки з моменту зникнення Деміана. За цей час він жодного разу не дав про себе знати. Я зовсім не знала цього чоловіка, його життя, його звички, тому не могла судити про те, наскільки його зникнення має вважатися дивним. Я стежила за його родиною, але мені здавалося, що ніхто особливо не переживав. І Софі у тому числі. Я поцікавилася в Івілі, як часто і як надовго господар так раптово зникав, і отримала відповідь, що його часто не буває вдома. Але мені здавалося дивним, що він обіцяв Софі повернутися того дня надвечір і не повернувся більше ніколи.

Тяжка робота займала весь мій час, який почав бігти з божевільною швидкістю. Спочатку я чекала на повернення Деміана, навіть трохи хвилювалася, але... час біг. Якщо вже мати і сестра не турбуються і поводяться як ні в чому не бувало, чи варто мені хвилюватися про людину, яку я не знала?

Моя помста та лють заспокоїлися після перших двох місяців. Я ще намагалася достукатися до герцогині, намагалася зайняти своє місце, поки Ірен не попередила мене, що більше не зазнає жодних витівок і їй нічого не складе замкнути мене у в'язниці, як злодійку.

Вона не платила мені грошей, а лише надавала їжу та житло. Вона зробила все, щоб я не змогла повернутись додому. Щоб я не змогла попросити про допомогу. Щоб ніхто не дізнався про те, що я насправді є дружиною її сина.

Дез вийшла заміж і покинула цей будинок, чому я була дуже рада. Неприємна сестриця мого чоловіка постійно додавала мені роботи, і я була впевнена, що спеціально. То їй не подобався запах від щойно випраних штор, то вона помітила на своєму одязі невидимі плями. Спочатку я влаштовувала скандали у відповідь, але... раптом зрозуміла, що я більше не та, ким була раніше. Я – прислуга. Я думала, що я сильніша, але виявилося... що я надто слабка, щоб їм протистояти, щоб захистити себе.

— А хто ти така, щоб говорити з ними на рівних чи ще краще вимагати від них щось? - хмикнула Марсі, служниця герцогині, яка служила в цьому будинку вже кілька років.

Одного разу ми якось розговорилися за вечерею. Часом я віддавала перевагу самоті, але наша куховарка, добра і щира тітонька Жуель, усіма силами намагалася змусити мене влитися в їхній невеликий колектив. Вона була дуже добра до мене, як і Івілі. Завжди підтримувала, пригощала зайвим шматочком пирога, і... часом мені здавалося, що вона звертається до мене, як до своєї дочки.

— Але ж я за законом дружина її сина, — відповіла я Марсі.

— Якби мене насильно одружили з такою, як ти... я теж втік би, — раптом несподівано брякнув наш конюх Ерстен.

— Що? - вигукнула я. - Що означає на такій, як я?

— На рудій. І худій. І...

— Так, припинили свої розмови тут! - вигукнула Жуель. А в мене вже майже злетіла парочка образ у відповідь цьому нестерпному хлопцю! Він завжди звертався до мене не на ім'я, а придумав дурну кличку «Руда-сумна».

— Я не претендую на їхні гроші, - знову заговорила я. - Я навіть попросила у герцогині позичити мені гроші, щоб я змогла повернутися до своїх батьків. Не потрібний мені ні чоловік, ні його статок! Я б давно вже всіх забула, але герцогиня відмовила мені і я не розумію чому!

— Може, боїться, що коли її син повернеться, то почнуться запитання? – припустила Івілі. - Мало що в нього в голові.

— Ну, після того, що вона створила, їй складно повірити, що нібито вона не потребує грошей, - знову з'їхидничала Марсі. Добре, що в таких посиденьках ніколи не брала участь Софі.

Я намагалася обходити її стороною, хоч і бачила часом її погляди на мене. Такі... зарозумілі, глузливі. Терпіти її не можу! Всього лише економка, коханка, нижче за статус і не придумаєш! А уявила себе чи не новою герцогинею.

— Дівчинка припустилася помилки, — стала на мій захист, як завжди Жуель.

Так, вся прислуга вже знала, яким чином я стала «законною» дружиною їхнього господаря. Я тоді лише хотіла виправдатися перед Ірен, але тепер зрозуміла, що з іншого боку моє визнання виглядало, як хитрий план... злодійки.

— Але ж це її помилка, адже так? Чому ж герцогиня має через її помилку приймати у свою сім'ю... таку, як вона? - доводила Марсі.

— І це тепер означає, що треба мене зганьбити і зробити на все життя своєю служницею? - фиркнула я у відповідь.

— Чому ж... Ти мала шанс піти з дому і почати життя з нуля. Служницею в іншому будинку. А може... кимось і вище. Але не суть. Ти залишилася тут, бо побоялася висунути ніс у новий та чужий для тебе світ.

Марсі замовкла, а потім зробивши ковток чаю, з легкою усмішкою додала:

— Вибач, Торі, але герцогиня з тебе точно не вийшла б.

— Вона молода та юна ще. Адже вона навіть не мріяла ще вийти заміж. Навіть не встигла закохатися вперше у житті! - знову почала мене захищати Жуель. – Це не її вина.

— Її помилка, не її вина, - втрутився Ерстен. - Ми всі любимо побути бідними та нещасними, тільки треба вже вміти пристосовуватися до життя.

— Вона за народженням не прислуга, — заперечила Івілі. - І закон ніхто не скасовував. Вона – дружина господаря. Вона не має бути тут.

— А по-твоєму, вона має зараз сидіти поруч із леді Ірен і пити з нею чай і обговорювати бал у якогось графа? - засміялася Марсі. - Ось це дівчисько, яке «за народженням» не прислуга? Не сміши. Адже ти знаєш, що наша герцогиня у своє коло спілкування не всяку графиню допустить. Про що їм розмовляти? Та й згадай нашого господаря та Софі. У них більше спільного, ніж із цим дівчиськом. Пробач ще раз, Торі, що так говорю, але ти... адже ти тільки з батьківського гніздечка, де тебе оберігали і опікали, ти - ще дитина, яка в одну мить вирішила, що вона рятівниця світу, а може навіть уявила себе справжньою жінкою! Не знаю... ти навіть зараз їси із нашого столу і твої манери не відрізняються від наших.