Читати книгу - "Бездоганна наречена, або Страшний сон проректора, Ольга Обська"

Розділ 16. Тобі видніше

 

Корнелія провела поглядом Ентоні, що вийшов за двері, і наступним об'єктом її інтересу став Джозеф. Вона пильно подивилася на нього, але не в очі, а трохи нижче.

— З яких ниток зіткана твоя шийна хустка? Це самерійський шовк?

— Так, це він, — кивнув Джозеф, трохи здивований її інтересом.

— Згодиться, — сказала віщунка так, ніби робить ласку. — Поклади на комод.

Згодиться для чого? Як плата за пораду? Джозеф чув, наскільки дивними бувають запити Корнелії, але зазвичай йшлося про речі по-справжньому цінні — артефакти, сімейні реліквії, а тут шарф? Хоча він і справді гарний. Останній писк моди, привабливе забарвлення та дуже якісний матеріал. Але навіщо віщунці чоловіча шийна хустка, Джозеф все одно не розумів. У нього на руці годинник найостаннішої моделі з магічним автопідведенням. Логічніше було б зажадати його. Хоча логіка тут порушена від початку. Про яку плату за послуги може йтися, якщо Джозеф ні про які послуги не просив?

— Мені не потрібна порада. Я тут не для цього — супроводжую кузена.

— Не хочеш — як хочеш, твоє право, — незворушно промовила Корнелія. — Тільки не забувай, часу лишилося зовсім мало. Впораєшся сам?

Вона посміхнулася, якщо можна було назвати усмішкою знущально піднятий куточок рота і хитро примружені очі. Шкода, що менталістам не дано читати віщунок. Джозеф із задоволенням заліз би в її каверзні думки. Про яку нестачу часу йдеться? Чому Джозеф сам не впорається?

— Хочеш, щоб твоїм асистентом став найдостойніший, але не знаєш, яке випробування призначити претендентам?

То он вона про що. Віщунка влучила в ціль. Думки Джозефа весь час були зайняті тим, яке б завдання дати на другий тур відбору. І хоч деякі ідеї з подачі Ентоні в нього вже з'явилися, але почути думку Корнелії здалося не зайвим. Навіть цікавість спалахнула, що ж такого може порадити віщунка.

Джозеф без вагань розв'язав хустку і поклав, куди йому наказали. Повернувся у крісло і приготувався слухати.

— То яке краще дати завдання?

Що запропонує Корнелія? Магічний конкурс чи випробування копіткою канцелярською роботою?

— Не важливо яке, важливо де, — приголомшила віщунка.

У такому напрямку Джозеф ще не думав.

— Щоб виявити найдостойнішого, проведи випробування у несподіваному місці, — прискоривши темп роботи спицями, порадила вона. — Легко бути вмілим у звичній атмосфері. Але не кожен зорієнтується у незнайомій ситуації.

Гарна ідея. Щось у ній було. Можна призначити місцем проведення другого етапу конкурсу щось настільки незвичайне, що маленька скалка буде спантеличена. Ось тільки що?

— Де саме слід провести змагання?

— Тобі видніше, — не схотіла конкретизувати Корнелія.

Допомогла, називається. Тепер завдання Джозефа ускладнилося рівно вдвічі. Потрібно придумати і саме завдання, і відповідну локацію. Хоча щодо локації з'явилися перші міркування. Знав Джозеф одне "премиле" місце. Тереса буде вражена.

 

 

 

 

 

— Тієн, — представився Тересі соратник по пригоді. — Хочу поговорити з Корнелією.

— А чому ховаєшся у ніші?

— Думав дочекатися, поки вона прийме всіх відвідувачів. А коли звільниться, попроситись на прийом.

— То ти без попередньої домовленості? — здогадалась Тереса. — Тоді маєш мало шансів.

— Я вже зрозумів, — розвів руками Тієн. — А ти чому ховалася?

— Там, — вона кивнула на двері, — мої викладачі. Якщо мене побачать, неприємності гарантовано.

— То ти вчишся в академії? — пожвавішав хлопець.

— Так, на першому курсі, — Тереса з побоюванням поглядала на двері, за якими зникли Тоцькі. — Слухай, мені треба йти. Щасти тобі.

Тереса попрямувала до сходів. Але не встигла опуститися на перший щабель, як Тієн наздогнав її.

— Ти зараз в академію? — він почав спускатися за Тересою.

— Так.

— А як ти туди дістанешся?

— На мене чекає екіпаж.

— Слухай, мені теж треба в студмістечко. Можна з тобою?

Відповісти Тереса не встигла. Вона почула звук кроків, що долинав згори. І це могло означати лише одне — Тоцькі вже вийшли від Корнелії. Точніше, хтось один із них. Якби сходами спускалися обидва, сходинки скрипіли б удвічі інтенсивніше.

Але з моменту, як Тоцькі зайшли до віщунки, минуло зовсім мало часу. Чому вона витурила одного з них так швидко? Втім, шукати відповідь на це злободенне питання, було ніколи. Перед Тересою стояло набагато актуальніше завдання — як уникнути зустрічі? Дуже сильно не хотілося зазнати поразки, але ситуація стрімко розвивалася не на користь Тереси. Тоцький (який з них, поки не зрозуміло) спускався сходами з такою швидкістю, ніби за ним зграя голодних вовків женеться. Єдиним порятунком бачилося теж прискоритись і встигнути вискочити з вежі раніше за нього. А далі ще один рішучий кидок до екіпажу. Все просто.

— Біжімо, — скомандувала вона Тієну і помчала щосили. Хлопець не відставав. І правильно робив. Якщо хоче, щоб його підвезли, нехай поспішає.

Нескінченні гвинтові сходи довго не закінчувалися. Тереса відчувала, як з кожною секундою скорочується відстань між нею та одним із Тоцьких. Той вже звичайно зрозумів, що хтось тікає від нього і ще прискорився.

Коли вже буде той перший поверх? Східці, східці, східці. Серце в грудях — бум, бум, бум. І дихання збивається. Але, нарешті, останні щаблі. До заповітної цілі залишалася остання частина сходів, коли Тієн, що біг за Тересою слід у слід, оступився. Ухххх! Він втратив рівновагу і навалився на Тересу. Вона встигла зорієнтуватися — схопилася мертвою хваткою за перила, щоб не впасти. Але руки не витримали подвійної ваги і зісковзнули.

Тоцький, якому ще залишалося пів прольоту, одним гігантським стрибком наблизився до Тереси і Тієна, які втрачали рівновагу. Картинка перед її очами вже перекосилася, але вона встигла зрозуміти, що це Ентоні. Він різко подався вперед — мабуть, хотів запобігти їхньому падінню, але не встиг — вони впали утрьох.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно