Читати книгу - "Макова війна, Ребекка Куанг"

Цього правила вона не чула. Не дивно, що учень не дозволив їй узяти книжку з архіву.

— Дзюнь вигнав мене зі своїх занять. Я не знала.

— Дзюнь тебе вигнав, — повільно повторив Дзян. Жинь не розуміла, чи вразила його ця новина. — Що ж, заради небес, ти йому заподіяла?

— Гм. Типу побилася з іншим студентом під час уроку. Це він почав, — швидко додала вона. — Я маю на увазі, інший студент.

Це справило на Дзяна враження.

— Дурна, ще й нестримана.

Його погляд блукав рослинами на полиці позаду Жинь. Дзян обійшов її, підніс макову квітку до носа і обережно вдихнув. Скривився. Поліз у глибоку кишеню мантії, витягнув пару ножиць, а потім зрізав стебло й кинув на купу в кутку саду.

Жинь почала відступати вбік до воріт. Можливо, якщо вона піде зараз, то Дзян забуде про книжку.

— Мені шкода, якщо я не мала б тут бути…

— О ні, тобі не шкода. Ти лише роздратована, що я перервав твоє тренування, і сподіваєшся, що я не згадуватиму, що ти поцупила книжку. — Дзян зрізав ще одне макове стебло. — А ти смілива, знаєш? Дзюнь тебе вигнав, і ти подумала, що самотужки вивчиш Сідзіня.

Він ледь чутно засопів. Жинь не одразу зрозуміла, що то він сміявся.

— Що смішного? — наполегливо запитала вона. — Пане, якщо ви збираєтеся доповісти про мене, то я лише хочу сказати…

— О, я не збираюся доповідати про тебе. Хіба ж це не весело? — Він досі здавлено хихотів. — Ти справді намагалася вивчити Сідзіня за книжкою? Передсмертне бажання вже загадала?

— Це не так складно, — захищаючись, промовила вона. — Я просто виконувала все, як на картинках.

Дзян повернувся до неї, на його обличчі читалася неприхована недовіра. Він розгорнув книжку, вправно прогортав сторінки, а потім зупинився на одній ілюстрації з детальним описом першої форми. Він змахнув книжкою перед Жинь.

— Ось цю. Виконай її.

Жинь послухалася.

Це була нелегка форма, сповнена дрібних рухів та бальної зміни кроків. Виконуючи рухи, Жинь заплющила очі. Вона не могла повністю зосередитися, бачачи перед собою люмінесцентні гриби та химерне пульсування кактусів.

Коли вона розплющила очі, Дзян уже не сміявся.

— Ти й близько не готова до Сідзіня, — сказав майстер. Він однією рукою загорнув книжку.— Дзюнь мав рацію. З твоїм рівнем цього тексту й торкатися не можна.

На Жинь накотила хвиля переляку. Якщо текстом Сідзіня їй користуватися не можна, то вона може вирушати до Тікані просто зараз. Жинь не знайшла жодної книжки, хоча б уполовину такої ж корисної чи розумної.

— Тобі можуть стати в пригоді принципи, засновані на тваринах, — продовжив Дзян. — Робота Їньменя. Попередника Сідзіня. Чула про такого?

Жинь спантеличено глянула на майстра.

— Я шукала ці тексти. Сувої неповні.

— Та звісно ж, ти не вчитимешся з сувоїв, — нетерпляче промовив Дзян. — Обговоримо це завтра на занятті.

— На занятті? Вас не було тут цілий семестр!

Дзян знизав плечима.

— Я вирішив не завдавати собі клопоту навчанням першорічок, які мені зовсім нецікаві.

Жинь подумала, що це безвідповідальний підхід до викладання, але їй хотілося, щоб Дзян продовжував говорити. Він стояв перед нею в рідкісному моменті ясності й пропонував навчити її бойових мистецтв, яких самотужки вона опанувати не могла. Жинь непокоїлася, що варто їй сказати щось не те, і вона сполохає його, як лякливого зайця.

— А я, виходить, вам цікава? — повільно запитала вона.

— Ти ходяче нещастя, — відверто відповів Дзюн. — Вивчаєш таємні техніки з таким рівнем підготовки, що це неминуче призведе до травми, причому такої, що одужати ти вже не зможеш. Ти так хибно трактуєш тексти Сідзіня, що, впевнений, спромог­лася б вигадати нову форму.

Жинь сердито глянула на нього.

— Тоді чому ви мені допомагаєте?

— Передусім щоб дошкулити Дзюню. — Дзян почухав підборіддя. — Ненавиджу його. Ти знаєш, що минулого тижня він подав клопотання про моє звільнення?

Жинь здивувало радше те, що Дзюнь не зробив цього раніше.

— А ще тому, що така наполегливість заслуговує певної уваги, хоча б заради того, аби переконатися, що ти не станеш ходячою загрозою для свого ж оточення, — продовжив Дзян. — А ще ти непогано б’єшся ногами.

Жинь миттю розчервонілася.

— Справді?

— Ідеальне розміщення. Красиві кути, — він закинув голову. — Але, звісно, все, що ти робиш, марно.

Жинь спохмурніла.

— Ну, якщо ви не збираєтеся мене вчити, тоді…

— Цього я не говорив. Ти досягла певних успіхів, працюючи лише з текстом, — визнав Дзян. — Більших успіхів, ніж спромоглися чимало інших студентів. Твоя проблема в силі верхньої частини тулуба. Точніше, в її відсутності. — Він схопив Жинь за зап’ясток і підняв її руку, немовби оглядав манекен. — Така худорлява. Хіба ти не працювала в полі чи щось таке?

— Не всі вихідці з півдня — фермери, — огризнулася вона. — Я була продавчинею.

— Гм. Жодної важкої праці. Зніжена. Від тебе ніякої користі.

Вона схрестила руки на грудях.

— Я не зніжена…

— Ну так, так, — він підняв руку, щоб змусити її замовкнути. — Байдуже. Річ ось у чім: жодна техніка у світі не прислужиться тобі, якщо не матимеш сили скористатися нею. Тобі не потрібен Сідзінь, дитино. Тобі потрібна кі. Тобі потрібні м’язи.

— То що ж, по-вашому, я маю робити? Займатися гімнастикою?

Дзян довго стояв непорушно, поринувши у свої думки. А потім його осяяло.

— Ні. У мене краща ідея. Завтра на заняття приходь до воріт Академії.

Жинь не встигла й слова сказати, як він швидко вийшов із саду.

— Ого, — Жабань відклав палички. — Мабуть, ти йому справді сподобалася.

— Він назвав мене дурною та нестриманою, — заперечила Жинь. — А потім наказав не спізнюватися на заняття.

— Точно сподобалася, — не вгавав Жабань. — За весь мій рік Дзян мені й слова доброго не сказав. Він переважно горлав на нас, щоб ми трималися подалі від його нарцисів. А Кужел заявив, що через її коси складається враження, немовби в неї з потилиці ростуть змії.

— Я чув, що минулого тижня він перепив рисового вина й на­сцяв Дзюню у вікно, — вліз у розмову Кітай. — Звучить неймовірно.

— Як довго Дзян уже тут? — запитала Жинь.

Майстер вірувань видавався надзвичайно юним, майже вдвічі молодшим за Дзюня. Їй не вірилося, що інші майстри стерпіли б таку поведінку від когось помітно молодшого.

— Точно не знаю. Коли я вступив на перший курс, він уже був тут, але це нічого не означає. Я чув, що він прийшов із Замку Ночі років двадцять тому.

— Дзян був одним із Цике?

З-поміж усіх підрозділів Міліції лише Цике мали кепську репутацію. До цього підрозділу належали солдати, яких навчали окремо в Замку Ночі високо в горах Вудан, і вони передусім служили найманцями Імператриці. Цике билися без почесті. Не шанували правил бою, славилися жорстокістю. Працювали в темряві, виконували брудну роботу Імператриці й не отримували за це визнання. Більшість учнів радше взагалі відмовилися б від військової служби, аніж пішли б до Цике.

Жинь ніяк не могла примирити образ примхливого майстра вірувань із закостенілим убивцею.

— Ну, це лише чутки. Жоден майстер про нього нічого не розповідає. У мене таке відчуття, що Дзяна вважають соромом для Академії. — Жабань почухав