Читати книгу - "Академія Світла або як врятуватися від Темного чарівника., merrystuart"

Пробудив мене гучний гуркіт у кімнаті. Потім щось дзвінке впало зі столика на підлогу, розбившись. Розплющивши очі я в невдоволенні скосила погляд на ліжко сусідки. Зазвичай вона намагалася поводитися тихо. Особливо після того випадку, як повернули її гризуна.
Від побаченого в мене завмер панічний крик у горлі. Кінчики пальців самі почали формувати плетіння світлового ланцюга. А ця істота звернула на мене увагу. Над ліжком сусідки парила страхітлива сутність.
Порожні очниці, сиве волосся, що іскрилося, стояли дибки й навіювали паніку. Ця, явно жіноча особина, роззявила свій рот, наклавши на кімнату запону тиші диханням. Від чого повітря довкола відчувалося як желейна маса.
Через мить, парячи над підлогою, істота почала наближатися, притягуючи свої довгі пазурі на пальцях до мене. А я більше не зволікаючи миттєво поставила перед собою магічний світловий щит і кинула руни ланцюга в Банші, що летіла прямісінько на мене.
Монстр на мить завмер і почав розривати накладені на нього ланцюги. Після чого вдарив об щит кігтями. Я відразу почала збирати в руках чергове ланцюгове плетіння. Вікно хтось розбив і в кімнату застрибнув величезний вовк із чорною густою шерстю.
- Прокидаю! - Голосно загарчала тварина.
- Ну нарешті, - позіхаючи та потягуючись, пропищав голос ще юної дівчинки.
У цей час з підлоги біля столу почав збиратися коричневий дим, і я побачила дівчину підлітка приблизно чотирнадцяти років. Не високого зросту, з копицею коричневих густих кучериків на голові й великими зеленими очима. Вона тільки посміхнулася скосивши погляд на вже розриваючи другі ланцюги істоту.
- Зв'яжи! - Закричала вона і з її долонь потягнулися ліани. - Міцніше, сильніше! - Повторила вона, - упс.
В останнє закричала миловидна дівчина в яскраво-зеленій коротенькій сукні, після чого знову стала звертатися в паросток. Тільки він вже лежав на підлозі.
- Я розіб'ю бар'єр тиші! - Прогарчав чоловічим голосом вовк перевертень і стрибнув на підвіконня зникаючи в темряві ночі.
Тим часом істота почала розривати ліани, що її зв'язували в цей момент. Я поспішила накласти ще кілька ланцюгів, після чого послала у розбите вікно світлову іскру, сповіщаючи про небезпеку. При цьому намагаючись подумки зв'язатися з Лукасом.
У кімнату увірвалася розлючена Надін, на вигляд мало чим відрізняючись від монстра, що ширяв у повітрі. Хіба що рудим волоссям яке стирчало в різні боки й очі знаходилися на своєму місці. Потім через вікно вліз павук комендант і світловим павутинням припечатав обох відьом до стіни.
Гучний скрик Банші пролунав із рота і вона одним ривком вирвалася з павутини. Ще раз закричавши, істота темним силуетом миттю ринула до вікна, а моя свідомість почала пливти перед очима.
Я опритомніла вже в лазареті. Яскраве світло лампи та білих фіранок, боляче різнуло мені в очі. Поруч торохтів котик, ніжно отираючись об мій бік, голублячись. Трохи звикнувши до світла, я нарешті повністю розплющила очі. Білий пухнастий брамник задоволено позіхнув і по-нахабному виліз мені на груди. Скрутившись клубочком він приліг, продовжуючи голосніше торохтіти й вилизувати свою задню лапку.
- Отямилися, пані?
Пролунало в голові.
- Нам зараз не варто бачитися. Орден давно не той. Тепер йому начхати на баланс і довгі роки він розчищав землі від темних магів. Ваші друзі почувають себе добре. Надін уже відпустили, але чудовиську вдалося втекти.
- Скільки часу я спала?
- Зараз о південь. Ви відключилися приблизно на дев'ять годин.
- Прокинулася. Як ти почуваєшся, люба? - Поки я подумки спілкувалася з Лукасом, цілителька вже підійшла до мене ковзнувши за шторку.
- Що з Афією? - Схвильовано запитала.
Я почувала себе добре, і зараз хвилювалася за сусідку. Цей монстр щось з нею робив тоді, літаючи над її ліжком.
- Жива. Завдяки тобі. Декілька зламаних ребер і розірвана грудна клітка. Через декілька днів буде як нова. - Заспокоїла мене Катрін. - Зараз спить. Я напоїла її лікувальними відварами.
- Цікаво, що цій суті знадобилося від неї.
- По, травмам зрозуміло, що Банші потрібне було її серце. Але зазвичай таких істот цікавлять чоловічі серця.
- Афія хлопець?
- Дівчина, - заперечливо хитнула головою цілителька. - Тому й не зрозуміло.
Спробувала підвестися, але в голові загуло і я, насупившись, лягла назад.
- Поки що відпочивай. Вас обдало оглушенням Банші. За кілька годин зможеш уже встати. Зараз я подам потрібний відвар.
- Не варто, - зупинила її.
Одна тільки думка, що вона напоює мене невідомо чим, викликало внутрішнє обурення.
- Поки відпочивай, - співчутливо погладила мене по плечу. - Незабаром у тебе такої можливості не буде. Як тільки дізнаються, що ти прокинулася, вломлять тебе розпитуваннями. І дізнавачів із шукачами на території Академії зараз вдосталь. Та й Верне з ранку гасає сам не свій. Таке сталося...
- Хтось ще постраждав?
- Ні. Банші потрібна була лише дівчинка герцога.
Я тихо видихнула, ну, нічого собі.
Давши мені спокій цілителька попрямувала до іншого ліжка розташованого зліва від мене заштореного білою фіранкою. Через пів години в кімнату постукали й переді мною став високий темноволосий стривожений чоловік. Взявши поруч розташований стілець. Тіос зручно на ньому всівся, й лише тихо пробурчав:
- Розповідай.
Я тільки ковзнула поглядом на щільно прикриті фіранки.
- Ну, кажи! - Підвищив він голос.
- Я особливо нічого і не знаю, - скосила невинні очі на чоловіка. Але, мабуть, цього було замало і він почав хмуритися.
- Спала, прокинулася. Бачу чудовисько літає над ліжком сусідки по кімнаті. Я його магічними ланцюгами й зв'язала. - Почала розповідати йому.
- А верховна відьма вітру в тебе звідки в рабинях?
- Вона давно нашій сім'ї служить. Верховна? - Здригнулася я.
- Гаразд, із цим уточнили. Як почуваєшся?
У його голосі чулося хвилювання і я знову глянула в обличчя чоловіка.
- Добре, лише відчуваю втому в тілі.
Зізналася йому, адже не казати що через оглушення магічним виплеском, я зараз навіть стояти на ногах не в змозі.
- Я тебе забираю. Тут небезпечно.
З цими словами, він підхопив моє тільце разом із мирно сплячим котиком на руки.
Холодні мурашки побігли по тілу, і я здригнулася, спробувавши вибратися з міцних обіймів чоловіка. Одним помахом руки він скинув кота на ліжко і вже пасом рук відкривав портал.
- Я... я хочу лишитися.
- Це не обговорюється.
- Не вирішуй за мене! - Закричала, вже щосили відштовхуючи чоловіка.
- Огляну твоє тіло на момент ушкоджень. Хлопці зловлять Банші й одразу повернешся, - притискаючи мене до своїх грудей сильніше Тіос ступив у іскристий портал. А на мене накотила паніка.