Читати книгу - "Світло чорної свічки"

Присутні не надали цим словам особливого значення. Усі, мов заворожені, втупились у дослідницьку камеру. Фаріан став поруч з кримінальним радником.

Піддослідні не помітили, як із дірки в стелі впала на підлогу й розбилася скляна кулька завбільшки з вишню. Знявся сірий димок. Одначе жертви не виявляли ніякої реакції. Стрижений так і сидів за столом, байдужий до всього, людина в захисному одязі стискала пальцями грати й переводила очі з одного спостерігача на другого.

— Ми вжили зараз сорок міліграмів табуну на один кубічний метр. Іде двадцята секунда. Зіниці у них зменшуються, як ви самі бачите... Зараз почнуться головні болі.

Доктор утратив свій спокійний діловий тон. Зачаровано стежив він за тим, що відбувалося в дослідній камері.

Людина за столом ворухнулась, бездумними очима обвела приміщення, враз підняла вгору руки й загамселила ними по стриженій голові. До спостерігачів долинув з-за скляної перегородки приглушений несамовитий крик.

У Кракмеєра нервово сіпнулись губи. Нерухома постать біля грат повернулася до виснаженого чоловіка, що силкувався встати, але упав додолу і бився в конвульсіях.

— Тридцять п'ять секунд! — сповістив Шрабер. Його очі заблищали гарячковим блиском.— У незахищеного об'єкта почалися м'язові спазми. Наступає параліч... Зверніть увагу на захищений об'єкт.

Людина в захисному одязі схилилась над другою, що скорчилась на підлозі, та раптом сама заточилась, упала, ніби від сильного удару в потилицю, на коліна і задрижала.

— П'ятдесят п'ять секунд! Смерть! — констатував доктор Шрабер із щирим задоволенням. Табун виправдав його сподівання.— Англійський захисний плащ хоч і здатний уповільнити дію табуну, але про шанси вижити у ньому не варто й говорити.

На вісімдесятій секунді табун убив другого.

Доктор Шрабер знову натиснув на кнопку, приглушено загудів компресор.

— Ще будуть запитання? Я до ваших послуг.

Доктор рушив до виходу. За ним мовчки подалися гості. Їхній вигляд красномовно свідчив, як вони вражені побаченим. Винятком був лише Фаріан. Видно було, що він уже не думає про експеримент. Непомітно він наздогнав у коридорі Кракмеєра.

— Хвилиночку! — тихо сказав він, поклавши руку на плече кримінального радника.

Деякий час вони йшли слідом за доктором. Потім Фаріан показав на одні двері:

— Прошу, гауптштурмфюрере!

Голі білі стіни. Голий стіл, сейф, три стільці — ось і все вмеблювання. Голі вікна. Кракмеєр побачив вулицю, біля тротуару автомобіль, що привіз його сюди.

— Тільки на хвилиночку,— сказав Фаріан. Він сам не сідав і не пропонував сісти чиновникові з гестапо. На його тонких губах зміїлась посмішка.— Думаю, що ви здогадалися, чому вас запросили на цей спектакль.

— Мене нудить,— буркнув Кракмеєр і поглянув униз на машину.

Фаріан ледь здивувався, але за мить він прибрав серйозного вигляду.

— Моторошно від самої думки, що вороги німецького рейху можуть заволодіти цією зброєю. Таке може статися, якщо ви не впораєтесь, гауптштурмфюрере.

Невдовзі Кракмеєр сидів поруч із чиновником з СБ, повертаючись до Берліна. Ні разу не зринула в його пам'яті та довга формула. Він не міг прийти до тями від експерименту. Перед очима незмінно стояла страшна картина агонії піддослідних.

На місто спадали сутінки. Обабіч шосе загорялися ліхтарі.

Машина під'їхала до будинку, в якому мешкав Кракмеєр. Кримінальний радник вийшов і ще дивився вслід червоним стоп-сигналам, поки машина не зникла за рогом. Дістав з кишені ключа, постукав ним по долоні. Фаріан має рацію, думав він. Якщо Чорна Свічка знає таємницю табуну, то це справа життя або смерті передовсім для нього, Кракмеєра.

З вікна другого поверху полинула музика. Ансамбль цитристів грав рудногірську народну пісню. Десь хтось лайнувся. Кракмеєр заховав ключа й спроквола пішов у той бік, звідки приїхав. Хода його все швидшала і швидшала. А коли він упав на лаву електрички, то ледве переводив дух. Його обличчя було все в червоних плямах.

Небокрай на північному заході палав. Сідало сонце. Лауренц запитливим поглядом окинув бороданя, що їхав на чолі каравану. Вчора цієї пери ельзасець подав сигнал ставати табором.

Другий день просувається караван по піщаному морю. Жодної травинки на жовтих дюнах, жодного сліду життя. Дрібний вибілений пісок — скільки сягає зір. Під полудневим сонцем, здавалося, плавиться каміння.

Лауренц відв'язав од сідла баклажку і надпив з неї міцного чаю. В каравані він першої години звідав щиру магометанську гостинність. Гамід з Талебом повсякчас дбали про те, щоб йому давали вдосталь їсти, щоб не висихала його баклажка. Терпляче навчали їздити на верблюді, якого він одержав сьогодні вранці. За наказом бороданя Гамід повернув одного пістолета, замість другого йому дали карабіна.

Біля нього весь час був один із туарегів. Вони непомітно стежили за ним. Це виявлялося відразу, тільки-но Лауренц пробував підійти до вантажу. Привітні темні очі туарега враз ставали колючими, а з-під лісама сипалася незрозуміла лайка.

На третю спробу розгадати таємницю каравану він не наважився. Можна було викликати в людей підозру до себе. А він мусив набратися сил. Це було куди важливіше. Доки хитатиметься від вітру, міркував він, доти для нього шкідливо виявляти зайву цікавість. І своїм апетитом дивував туарегів, що й самі з'їдали чималі порції.