Читати книгу - "Багаті і бідні"

— Я кохаю тебе. Я… — Оленка заплющила очі. — Але ж як твій син?

Славко заспокоєно посміхнувся. — Ходімо додому, — він взяв її за руку і вони зайшли до квартири. — Я приготую чогось теплого. Ти вип’єш заспокійливого, — розважливо пропонував Славко, знімаючи з Оленки куртку. — Сідай, сонечко.

Оленка вмостилась на своїй кухні, де раптом почала почувати себе чужою.

— Славку, — Оленка нетерпляче подивилась на нього.

— Я знаю, що вона з тобою зустрічалася. Я знав, що вона піде на все, щоб залишитись при грошах. Учора ввечері їй дзвонив мій адвокат і попередив про розлучення.

— А що ж з твоїм сином? Що з Андрієм? Що буде з ним?

— Оленко, заспокійся. Я говорив з Андрієм. Я тільки що від нього приїхав.

Оленка з надією глянула у світлі очі Славка і завмерла. Вона згадала, як виганяла цього нечемного рудуватого хлопчину з класу. Як сильно він їй докучав. Невже це може бути син її Славка.

— Я з ним поговорив. Він усе розуміє.

— Невже? — Оленка тяжко зітхнула.

— Він уже такий дорослий. Самому не віриться. Уявляєш закохався.

Оленка підняла брови і, не розуміючи, до чого тут це, насупилась.

— Що означає закохався?

— Отак, Оленочко, ти йому просто подобалась.

— Я?

Оленка нервово перебирала пальцями.

Славко поставив на стіл два горнятка, що дихали легким жасминовим ароматом.

— Так, ти.

— І що?

— Ну як що? Він же підліток. Думаєш він вміє висловлювати свою симпатію.

Оленка мовчала. Раптом їй стало смішно. Вона розплилась у посмішці і намагалась заховати її за горнятком.

— Я теж у дитинстві дівчат за косички тягав. От і Андрій так. Ти йому подобалась, а він намагався звернути на себе увагу.

— Тому він так поводився?

— Звичайно. Уявляєш, що відбувається з хлопцем перехідного віку, коли йому вчителька подобається? Тому він тебе і діставав.

— І таки добре діставав. Та я через нього роботу втратила.

Оленка сміялась, вона вже більше не могла стримуватись і відверто реготала. На очах знову з’явилися сльози. Але тепер сльози чи то радості, чи то полегшення.

— Ти чого, — не зрозумів її реакції Славко.

— У вас… у вас це родинне. Ха… У вас родинна симпатія до мене.

Оленка так реготала, що аж стіл трусився.

Славко скупо посміхнувся і думав, споглядаючи за істеричним сміхом Оленки.

— Ну що? — Славко долив Оленці у горнятко гарячої води. — Тобі краще?

— Так, — вона обійняла руками гарячу кераміку. — Тобто Андрій просто хотів завоювати мою увагу.

— Ну так. Він думав, що якщо буде крутим, то підкорить тебе.

— Справді? Це ж так мило. Він же навіть не уявляв, які наслідки така його поведінка матиме.

Славко насторожився, бо Оленчин голос перетворився на суворий учительський тон. Але вона вмить виправилась.

— Знаєш, Славку, я йому така вдячна.

— За те, що через нього ти втратила роботу?

— Так. Так, саме за це. Якби через нього я не втратила роботу, то, можливо, ніколи б не була моделькою, — Оленка задумалась. — Та що там напевно, я точно б ніколи не наважилась на таке. — Оленка пригадала, як вона крутилась перед дзеркалом у ніч перед відбором.

— І тоді я б не зустріла тебе. Уявляєш? — Славко з якимось невимовним жахом подивився Оленці в очі і міцно стиснув її долоню.

— Можна сказати, що твій син допоміг нам зустрітись.

— Можна, — вони засміялись.

— А що з приводу твоєї дружини? — Обережно запитала Оленка, не випускаючи Славка зі своїх обіймів.

— О-о-о, — Славко зовсім полегшено зітхнув, — я думав усе буде набагато складніше.

Оленка кинула на Славка запитальний погляд.

— Уявляєш, Андрій сам мені сказав, що розуміє чому ми розійшлись з його мамою. — Славко підвівся і збуджено розмахуючи руками продовжив говорити.

— Каже: «Я знаю, що мамі потрібні тільки гроші», — я аж злякався. Спершу злякався, а потім думаю, «Та він же вже дорослий. Має право все знати і розуміти».

— Мабуть, — Оленці було незручно мовчати, але Славко наче й не помітив, що вона намагається щось вставити.

— Уявляєш, він мені так сумно сказав: «Що, мовляв, є жінки, яким нічого не потрібно: ні любові, ні дітей, а лише гроші».

— Так, бувають такі, — Оленка пригадала, як вона сиділа у кафе з пані Кучеренко.

— І він розуміє що Валя, тобто його мама, належить до таких, хоча й любить її по-своєму. Вона ж таки його матір. Повір, йому дуже важко ці останні два роки.

— А звідки ти знаєш, що я не належу до таких?

Оленка дуже боялась, що Славко не зможе відповісти на це абсолютно провокаційне запитання.

— Звичайно, не належиш. — Він підійшов близько-близько. — Коли тобі були потрібні гроші, ти не шукала багатого чоловіка, а пішла працювати.

Оленка задумалась.

— Невже це такий показник.

— Ти горда, вільна і незалежна. Саме тому ти пішла зі школи.

— Так, деколи занадто горда, — наче сама до себе стиха промовила Оленка.

— Перестань. Ти поважаєш себе. Ти не хотіла продавати душу за гроші. Ти шукала вихід. І ти знайшла його.

Вона широко посміхнулась і знизала плечима.

— Ось така я.

— І я люблю тебе за це. А коли ти відмовилась на вечірці йти з…

Оленка зашарілась: «Не надто приємні спогади».

— Я не могла…

— У цьому вся ти. Ти б ні за що не пішла. Тепер я знаю це. А тоді… ти мене зачепила цим.

— Справді? — Оленчина тоненька брівка підстрибнула.

— Так. Я зрозумів, що ти не збираєшся продаватись. Я бачив, що ти, така тендітна і беззахисна, не думала про наслідки.

— Про наслідки???

— Я думаю більшість дівчат побоялись би за себе та свою кар’єру і наступили б на свою гідність.

— Ти знаєш, я більше за все боюсь своєї совісті та гідності.

Славко активно хитав головою.

— Я знаю, сонечко. Я знаю, що ти цінуєш людські стосунки понад усе. Я завжди шукав саме таку жінку. Саме таку, як ти. Саме тебе.

Оленка захотіла плакати. Вона не вірила своєму щастю. Ось перед нею її коханий чоловік говорить такі правильні й гарні речі. Усе, що вона коли-небудь очікувала почути від чоловіка.

— Я теж шукала саме тебе. Такого сильного і водночас такого чутливого. Ти вмієш кохати. Ти завжди знаєш, що сказати. Ти завжди говориш те, що мені потрібно почути.

— Уся справа у тобі. Це ти…

— Ні, ні… почекай…. — Оленка приклала Славкові до губ свій довгий тонкий палець. — Я хочу сказати. Ти поводишся так, наче хтось подарував тобі сценарій, який лежав у моєму серці під замком. Розумієш, це — як у кіно. Ти завжди робиш те, чого