Читати книгу - "Розмір має значення"

Наскільки я зрозумів, відповідати було не обов’язково. Під пекучим сонцем ми пройшли близько кілометра. Аж до кінця платних стоянок.

- Ви маєте шекелі?

Я витягнув гаманця.

- Давайте двадцять. Зараз я стану організовувать машину.

Взявши гроші, мій провідник підійшов до скромного, але міцненького авто, що стояло одразу за останнім стовпчиком аеропортової стоянки, а тоді несподівано витяг з кишені ключі й умостився за кермом.

- Прошу, - гостинно показав він рукою на місце поруч. - Як у вас кажуть - прошу пана.

Це правда. Саме так у нас і кажуть.

- Тут дуже дороге життя. Економим на всьому. Просто на всьому. От ви зараз зекономили десять шекелей. По-вашому, це мало?

- Ну як сказати… - пробурмотів я.

- Я знаю, ви думаєте за чек. Вам треба щось показать у бухгалтерії. Я вам завтра дам чек. І там буде цифра тридцять шекелей. Ви понімаєте? Тридцять. А ви заплатили двадцять.

Цікава арифметика. До неї ще треба звикнути.

- Економія - це, я вам кажу, цілий спорт. Без нього просто не проживеш. Ну чому це я, інтересно, маю платити за рибу по десять-п’ятдесят? Якщо пождати трошки - буде розпродаж і вона буде по вісім. По-вашому, у мене єсть зайві два-п’ятдесят? Кстаті, куда ми їдемо?

- До готелю.

- Куда? Та боже ж мой! Там страшні ціни. Аф бен-Ладен ґезукт

До чого тут бен-Ладен? Але я не запитав, а тільки змоделював вираз безмежного суму на обличчі.

- А як ви відноситесь до того, щоб жить у мене? У мене хороші условія. Ви будете мати окрему кімнату. Світлу, з вікном. І при цьому абсолютно безплатно.

- Якщо з вікном… - засумнівався я. - Це добра пропозиція?

- Що ви! В готелі вам таку кімнату ніколи не дадуть. А якщо дадуть, то за сумашечі гроші. Мій племінник в готелі працює, то він мені росказував, які там порядки. Слухайте, там такі порядки, що нормальним людям просто на поріг не можна ступати. Води безплатно не дадуть. А у мене можете пити скілько хочеш і даже митися.

Ну що я міг заперечити на такий аргумент?

- Мій племінник, він чеки принесе, щоб ви могли всьо в бухгалтерію пред’явить. Не хвилюйтеся. Ви живете безплатно, а чеки вам платить бухгалтерія. Різницю ділимо. Ви розумієте?

Я розумів, і тому поліз по гаманця. Судячи зі всього, його половину треба буде заплатити наперед.

А кімната й справді виявилася з вікном. Щоправда, дістатися його було доволі важко, бо до самої стелі все було завалено антикварного віку барахлом, упакованим у мішки та картонні ящики. Раніше, як пояснив мені господар, тут жила мама дружини, яка тепер лягла до лікарні, щоб мені було де поселитися.

- Їй треба лікуваться два рази на рік, така страховка, так ми одразу рішили сдєлать дві справи. І вас поселить, і її полєчить.

Подробиць родинного життя ставало забагато, тому я рішуче перервав карколомну розповідь:

- Ви не допоможете мені знайти мапу міста? - попросив я перше, що спало на думку.

- Навіщо? Я вас відвезу. Дешевше на тридцять процентів! Де іще ви знайдете таку ціну?

- Дякую. Все дуже добре, але маю звичку ходити пішки, особливо у нових місцях. Тільки так можна відчути дух країни.

Господар поцокав язиком і пішов, але уявіть собі мій подив, коли за п’ятнадцять хвилин він повернувся із прадавньою паперовою мапою в руках, підклеєною на згинах прозорою стрічкою.

- Залишилася від мого діда. Хороша карта, не сумнівайтесь. Мій дід поганих речей не купував. Тут може не всі нові вулиці. Та то нічого, бо зараз все одно багато переназвали, така стала путаниця… Ви спросіть тільки, і я вам розкажу.

Іноді я покладаюся на натхнення. Особливо коли не досить добре уявляю, що робити. Цей прийом успішно застосовував свого часу славетний запорізький кошовий Іван Сірко. Як твердить історія, без розвідки, нахабною атакою в лоба він узяв неприступну турецьку фортецю Очаків, біля якої російські війська просиділи облогою понад рік.

І от як духовний спадкоємець славетного запорізького отамана, без жодного плану в голові я рішуче штовхнув дзеркальні офісні двері з поважною табличною «Кремл Ентерпрайзес». Сіркові було легше, бо Очаків стояв у гирлі Дніпра - навіть коли хочеш, не обминеш. А мені, щоб знайти ці заповітні двері, довелося добряче упріти.

Економний господар, виявляється, відімкнув вдома усі канали зв’язку - щоб не платити зайвого. Інформація з підклеєної мапи не викликала довіри через свій шановний вік. А завантажити актуальну довідкову систему міста вдалося тільки у комунікаційному автоматі за два квартали. Це коштувало десять шекелів. За кілька хвилин я із подивом з’ясував, що додаток, у якому значаться назви фірм, треба завантажувати окремо, і це коштує іще тридцять. Третім номером програми була пошукова система до довідника, яка коштувала іще півсотні за годину користування. Слухайте, вони, певно, думають що в УГС бездонні кишені!

І врешті-решт знайшовши двері такої дорогої у всіх сенсах організації, я мало не розбив лоба об їхнє дзеркальне скло. Тому що вхід виявився банально і, навіть можна сказати, нахабно зачиненими. На жаль, наслідування отамана Сірка не завжди приносить успіх. Я не менш рішуче потягнув двері на себе, але це мало той самий ефект. Скоріш за все, запорізький гетьман мав до своєї тактики якісь додаткові аргументи. Мені ж залишилося тільки розгублено глянути на годинника. Що б це могло означати? Робочий день у самому розпалі.

Ні, вирішив я, вони просто не люблять випадкових відвідувачів. І не знайшовши жодного натяку на кнопку дзвоника, не вигадав нічого кращого, ніж ввічливо постукати. А як би ви вчинили на моєму місці?

Таке чемне звернення не мало жодних наслідків, і тоді я чимдуж грюкнув кулаком по стулці.

Глухо.

Наступною мішенню для мого кулака було вже саме дзеркальне скло. Воно помітно прогнулося, але витримало.

Молодик в ярмулці, який, мирно жуючи піту, крокував коридором у своїх справах, був щиро вражений тактикою отамана Сірка в моєму виконанні. Він змінив напрямок руху і з цікавістю зазирнув у моє обличчя.

- Ма атем осе?

- Перепрошую? - не зрозумів я.

- Українець?

Я кивнув.

- Погром?

Мені стало трохи соромно. А молодик, видихаючи прямо у моє обличчя крихти піти, тим часом зауважив:

- Там нікого нема.

Яка несподіванка! Наче це не зрозуміло. Хоча коли зрозуміло, чому, власне,