Читати книгу - "Полліанна"

— О! О! О! Тітонько, то вони і у вас є! — збуджено загукала Полліанна, пританцьовуючи навколо тітки, яка пройшла до вітальні.

— Що є, неслухняна дівчинко?

Полліанна продовжувала кружляти навколо міс Поллі.

— А я навіть не знала, що вони у вас є! Хіба так буває, що в когось вони є, але інші їх ніколи не бачать?! Як гадаєте, у мене вони можуть з'явитися — звісно, до того часу, як я потраплю на небеса? — туркотіла Полліанна, смикаючи себе за пряме волосся навколо вух. — Та навіть якщо вони й з'являться, чорними все одно не будуть…

— Полліанно, що все це означає? — нетерпляче запитала тітка Поллі, знявши капелюха й намагаючись поправити свою зачіску.

— Ні, ні, тітонько, будь ласка, не треба! — почала благати дівчинка. — Не пригладжуйте волосся! Я ж саме про це й кажу — про ваші чудові чорні кучерики. О тітонько Поллі, які ж вони гарненькі!

— Що за нісенітниці ти говориш, Полліанно? Краще скажи мені, навіщо ти ходила в Жіночу допомогу з приводу того хлопчика-обшарпанця? Невже ти не розумієш, що вчинила по-дурному?

— Але це зовсім не нісенітниці, — заперечила Полліанна, спочатку відповідаючи на першу частину тітчиного зауваження. — Ви навіть не уявляєте, яка ж ви гарненька, коли волосся лежить вільно! О тітонько Поллі, можна я причешу вас, як місіс Сноу і прикрашу зачіску квіткою? Так хочеться побачити вас такою! Але ви будете набагато гарніші за місіс Сноу!

— Полліанно! — міс Поллі говорила дуже суворо, але суворість була трохи вдаваною, бо насправді слова небоги викликали в неї дивне відчуття радості. Та й зрозуміло — хіба раніше когось цікавило, як виглядає вона чи її волосся? І чи хотілося комусь побачити її гарною? — Полліанно, ти не відповіла на моє запитання. Чому ти пішла до Жіночої допомоги, та ще й з таким питанням?

— Так, тітонько, я там була, але не знала, що це по-дурному. Хоча воно й справді виявилося саме так, адже їх більше цікавить, як ростуть цифри у щорічному звіті, аніж як зростає Джиммі. Тож я вирішила написати до моєї Жіночої допомоги, бо, знаєте, Джиммі живе досить далеко від них, і я подумала, що він для них буде незгірш за якогось індійського хлопчика. От як я — хіба ж я для вас не як дівчинка з Індії? То як, тітонько Поллі, ви дозволите мені вас причесати?

Тітка Поллі приклала руку до шиї — нею знову оволоділо незрозуміле почуття слабкості.

— Але ж Полліанно, коли сьогодні в Жіночій допомозі мені розповіли, як ти туди приходила, то я не знала, куди очі подіти від сорому! Я…

Дівчинка знову почала пританцьовувати навшпиньках.

— Ви не сказали! Не сказали, що я не можу вас причесати, — щиро раділа дівчинка, — отже, ви згодні! Це майже як тоді, коли ви не послали містеру Пендлтону холодцю, і не хотіли, щоб я казала йому що він від вас. Чекайте на мене тут, я миттю принесу гребінця.

— Але Полліанно, Полліанно! — спробувала протестувати тітка Поллі, поспішаючи сходами за племінницею.

— О, ви вирішили піднятися сюди? — дівчинка зустріла міс Поллі біля її кімнати. — Так буде навіть краще. А ось і гребінець! А тепер сідайте, будь ласка, сюди. Ох, яка ж я рада, що ви дозволили!

— Але, Полліанно, я… Я…

Міс Поллі так і не вдалося закінчити речення. Нею оволоділо знайоме відчуття безпорадності, і їй нічого не лишилося, окрім як підкоритися й сісти на пуфик перед великим люстром. Її волосся уже перебирали десять вправних і водночас ніжних пальчиків.

— О, яке ж у вас гарне волосся, — торохтіла Полліанна, — і воно набагато краще, аніж волосся місіс Сноу. Та це й правильно, вам потрібно мати багато гарного волосся, бо ви здорова і можете ходити куди заманеться, і де вас можуть побачити інші. Ах! Якби всі побачили вас такою, вони були б водночас раді і дуже здивовані, ви ж бо так довго ховали таку красу! Тітонько Поллі, ви станете такою красунею, що всі вами милуватимуться!

— Полліанно! — видихнула тітка під хвилею розпущеного волосся. — Я взагалі не розумію, як дозволила тобі робити зі мною такі дурниці!

— Чому ж, тітонько Поллі? Думаю, ви маєте радіти, що людям подобається вами милуватися. Хіба ж ви не любите дивитися на гарні речі? Знаєте, я набагато щасливіша, коли бачу гарних людей, бо коли бачиш негарних, то зазвичай відчуваєш тільки жаль.

— Але… але…

— А як мені подобається робити зачіски, — задоволено муркотіла дівчинка. — У Жіночій допомозі я багатьом робила зачіски, та ні в кого з них не було такого розкішного волосся, як у вас. Щоправда, волосся місіс Байт було досить непогане, і одного дня вона мала чудовий вигляд, коли я надягла на неї… О тітонько Поллі! Я ще дещо придумала! Але це поки що таємниця, і вам я її не відкрию. Тепер, коли ваша зачіска майже готова, я на деякий час вийду з кімнати. Але ви маєте пообіцяти — пообіцяти! — що навіть краєм ока не дивитиметеся в люстро, поки я не повернуся! Домовились? — гукнула дівчинка, вибігаючи з кімнати.

На це міс Поллі не відповіла нічого. Але її внутрішній голос підказував, що вона має якомога швидше виправити все те, що зробили з її зачіскою пальчики небоги. Що ж до того, дивитися в люстро чи ні, їй це було байдуже… І раптом, зовсім випадково, міс Поллі поглянула на своє відображення у люстрі на туалетному столику. І від побаченого на її щоках розквітли гарячі рум'янці. Помітивши ці рум'янці, вона почервоніла ще більше. У люстрі відображалося жіноче обличчя — не дуже молоде, та сяюче від несподіваного збудження. Щічки горіли рум'янцями, очі блищали. Волосся, темне й трохи вологе від дощу, спадало на спину пишними хвилями й закручувалося над вухами невеличкими кучериками, які Полліанна виклала дуже акуратно.

Усе це настільки здивувало й шокувало міс Поллі, що вона геть забула про свій намір зачесатися на звичний манір. До кімнати якраз повернулася Полліанна. Міс Поллі не встигла навіть поворухнутися, як дівчинка накинула на її очі хустину і зав'язала кінці за головою.

— Полліанно! Полліанно, що ти робиш? — загукала вона.

— Ось про це я й не хотіла вам казати, тітонько Поллі. А ще боялася, що ви таки підглядатимете, тому й зав'язала цю хустку. Тепер сидіть спокійно, це триватиме не більше хвилини, а потім я все вам покажу, — засміялася Полліанна.

— Але Полліанно, — знову почала міс Поллі, намагаючись наосліп