read-books.club » Публіцистика » Панас Мирний 📚 - Українською

Читати книгу - "Панас Мирний"

180
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Панас Мирний" автора Леонід Володимирович Ушкалов. Жанр книги: Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 27 28
Перейти на сторінку:
«глуху», замість надії – «безнадійність». У свою чергу, «лиха заздрість будила ворожнечу поміж людьми… глуха віра нищила душу і не давала спромоги знятися вгору, побачити інші світи; а безнадійність довічна в'язала силу й перечила добуватися кращої долі… Не дивно, що серед такого становища люди ниділи, спали». У цьому справжньому й водночас несправжньому царстві сну «важким непробудним сном» спить також оповідач, якому сниться світла картина якоїсь «блаженної сторони»: «…Буяли високо угору гаї темні; хвилювалася довгим колосом усяка рослина корисна; зеленіли кругом сади-виногради, виблискуючи з-під зеленого одягу високими чепурними будиночками своїх сіл і городів. І люди вбачались мені – не похмурі та непривітні, не зігнуті та пригнічені нуждою та недостачами, боязкі та замурзані, а високі та статні, з ясними та веселими очима, прибрані в чисту та добру одежу, якісь разом наче й горді, й привітні». Ця картина нагадує чи вже опис раю з «Книги житій святых» Дмитра Туптала, чи «горній Єрусалим» Сковороди, чи Шевченків «Садок вишневий коло хати…», чи четвертий сон Віри Павлівни з роману Чернишевського «Что делать?», чи оуенівську общину Нью-Гармоні (New Harmony), оспівану Павлом Тичиною в рік смерті Мирного в поезії під красномовною назвою «Свобода, рівність і любов», чи вже пізніші «соцреалістичні» «втілені мрії» (згадаймо, як за часів «великого перелому» коментували мирнівський «Сон»: «Те, що Мирному малювалося в мрії, зараз є дійсність. Могутні хвилі колективізації творять все те, що уявлялось у «Сні» Панасу Мирному. «Сон» Панаса Мирного збувається…»). Та в будь-якому разі, «Сон» віддзеркалює типові комплекси радикальної інтелігенції другої половини XIX – початку XX ст. У цій країні мрій нема поділу на «моє» і «твоє», а підмурівком суспільного ладу є воля. Оповідач починає і собі кликати волю. «Воля-воленько! свята та тиха, прийди до нас! – волав я. – Допоможи нам викоренити неправду, що звила гніздо у наших душах і, наче шашіль, проточила наше серце». Воля й справді приходить на його поклик, та аж ніяк не «свята» й не «тиха»: «Я побачив жіночу постать перед собою, люту та страшну. Нечесане волосся на її голові, наче закуйовдані повісма прядива, геть розліталося на всі боки; глибоко запалі очі з-під настовбурчених брів світили хижим вогнем; усмоктані усередину щоки чорніли жилами; губи сині, як печінка, міцно склепилися; ніс гострою швайкою схилився униз, а підборіддя кривим шилом піднялося вгору. Сухе, наче костяк, її тіло було прикрите таким дрантям, що воно від подиху невеличкого вітру розпадалось, сипалось, наче попіл, додолу. На лівій руці висів у неї перепиляний ланцюг, а на обох ногах уривки залізних пут бряжчали». Воля постає тут в образі «боски», наділеної рисами «халамидника»-зарізяки, тобто в ній поєднані два чільні «нічні» персонажі Мирного, жіночий та чоловічий – Христя і Чіпка. Замість образу Свободи-Революцїї, якою та змальована на картині Ежена Делакруа «Свобода на барикадах» чи вже в пізнішій поезії Тичини «Мадонно моя» – прекрасна, сильна, сексуально зваблива, оголена молода жінка, – тут зринає якась фурія, точніше, mors syphilitica[14], чиїм утіленням є Христя у фіналі «Повії».

У кращому разі, це щось схоже на потворну жіночу фігуру з картини сучасника Мирного швейцарського авангардиста Пауля Клеє «Дівчина на дереві» (1903 p.). Може, якраз символічне перетворення Христі-«Богородиці» на Христю-сифілітичку є найяскравішим свідченням того, що письменник боїться Апокаліпсису, після якого відбудеться, сказати б, усеосяжна віднова Божого творива, адже шлях до омріяного світлого майбуття пролягає через домежне згущення темряви, через криваву метаморфозу апокаліптичного гатунку. Воля, як персоніфікація перемоги Правди над Кривдою, жахає Мирного:

«Вона вивела мене на високу гору і поставила на самім шпильочку.

– Глянь! подивися! – ткнула вона пальцем.

Я глянув… Кругом, скільки оком скинути, гоготіла пожежа; чорний дим страшенними клубками слався по землі, а високе небо червоніло, як розпечене залізо. Чувся нестямний крик людей, одні вили та голосили, другі хижо реготалися.

– Що ж то таке? – не вимовив – викрикнув я.

– То правда карає за всі кривди, що робили людям люди! – просичала вона.

– А то що таке? – трохи не з плачем спитав я. – Я бачу січу страшенну, боїще люте. Люди стинаються з людьми… кров річками ллється… заюшила вона усю землю.

– То люди за мене б'ються! – сказала вона.

– Хто ж ти така, страшна, люта? – нестямно скрикнув я.

– Во-ол-л-я! – з протягом вимовила вона».

Люди, котрі століттями були мешканцями «темного царства», заходились будити волю «по-хижацьки». Воля закликає оповідача допомогти їм. І тут він прокинувсь: «Моє все тіло тремтіло, холодний піт обливав його; серце нестямно билося, а в душі страшенно нило. Я ледве дихав». Коментатори не раз пробували трактувати цю сцену як апологію революційного терору. Але ніякої апології тут нема. Це не тільки віддзеркалення фундаментального сумніву в історичній перспективності кривавих революцій, що його до Мирного висловлювали, наприклад, Олександр Кониський (повісті «Перед світом», «Семен Жук і його родичі»), Борис Грінченко (оповідання «Спроба»), а після – Павло Тичина в «Золотому гомоні» та «Замість сонетів і октав», – це свідчення того, що сюжет про боротьбу Правди з Кривдою Мирний трактує в християнській стратегії: царство Антихриста – Апокаліпсис – Царство Боже.

До Шевченківських свят 1906 р. редакція «Рідного краю» підготувала спеціальне число «На спомин Тараса Шевченка». У ньому Мирний надрукував першу частину «Пригоди з «Кобзарем»». Жанр твору письменник окреслив як «оповідання для дітей». Це динамічний, цікавий і зворушливий сюжет із часів кріпацької України, сказати б, Шевченкова поезія в перипетіях кріпосного рабства. Згадуючи своє дитинство, оповідачка розказує про те, як вона, узявши без дозволу батька «Кобзаря», читала його своїй служниці Марті і як їм обом глибоко в душу запали Шевченкові думки та образи. А коли батько кинувся шукати книжку, юній панночці забракло духу признатися, що її взяла вона, і Марта бере на себе провину своєї улюблениці, зазнавши жорстокої кари. Слід сказати, що початковий задум Мирного вибігав далеко за межі «оповідання для дітей». Як свідчить друга, незавершена, частина «Пригоди з «Кобзарем»», письменник мав намір створити широке епічне полотно.

Обставини, в яких доводилось видавати «Рідний край», були несприятливі – аж до конфіскації окремих чисел. Тож більшість співробітників редакції поступово відходить від справи. На літо 1906 р. над часописом працює всього двійко людей: Панас Мирний та Микола Дмитрієв (восени до складу редакції увійшла також Олена Пчілка). А навесні 1907 p., після чергового натиску на часопис з боку полтавської адміністрації, видавати його в Полтаві було вже несила – із жовтня «Рідний край» почне виходити в Києві під орудою Олени Пчілки. Невдовзі по тому через непорозуміння з

1 ... 27 28
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Панас Мирний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Панас Мирний"