Читати книгу - "Пустота, Напрієнко Андрій"

Глухий удар потряс броньовик — машину підкинуло вгору й кинуло на бік із оглушливим скреготом металу. Гриша закричав усередині, коли Титан — величезна туша, вкрита кістяними пластинами, із лапами, як колони, — виринув із-за завалів. Його очі горіли червоним, паща роззявилась, видавши ще один рев. Літун із довгими кігтями кинувся на нього, але Титан лапою розчавив його об асфальт — хребет хруснув, кров розтіклася калюжею.

— Сашко, гони! — заволав Герман, коли пікап сіпнувся.

Сашко натиснув газ, але двигун кашляв, ледве тягнув. Шрамуватий Літун повернувся до атаки, вдаривши крилом по кабіні — пластик тріснув, Максим відкинувся назад. Ігор випустив ще одну чергу, але тут почулися краплі — шиплячі, різкі. Кислотка. Перша крапля впала на руку Ігоря — він завив, автомат випав, шкіра задимилась. Друга влучила в обличчя — крик обірвався, коли його очі розплавились.

— До Гуллівера, швидко! — гаркнув Максим, вибиваючи двері пікапа.

Титан ударив по пікапу — кузов сплющило, Сашко не встиг вибратись. Лапа розтрощила кабіну, кров хлюпнула на асфальт. Герман, Арсен і Діма вивалилися з машини, коли вона перекинулась. Броньовик лежав на боці, Гриша вибрався, тримаючись за бік, але худий Літун стрибнув на нього, розірвавши горло кігтями.

— Треба рухатися якомога швидше! — крикнув Максим, схиляючи голову назад до пікапа, хоч від нього лишилася лише купа металу.

Титан схопив шрамуватого Літуна за шию, зламав її одним ривком і відкинув убік, мов ганчірку. Хмара пилу здійнялась, коли він розвернувся й рушив геть, не звертаючи уваги на перевернутий транспорт. Максим вискочив із-за уламків, зайнявши позицію поруч із пікапом, оглядаючи хаос. Адреналін гудів у венах, серце калатало. Герман і Арсен вилізли слідом, а Діма смикав двері броньовика — замок заклинило після удару Титана.

— Дімо, давай! — гукнув Максим, підбігаючи до нього.

Різкий скрегіт металу змусив його завмерти. На перекинутий броньовик приземлився худий Літун, видавши пронизливий крик. Герман, що щойно вибрався, відкрив вогонь із автомата — кулі дряпнули шкуру потвори, але удар крила відкинув його на десять метрів. Він грюкнувся об уламки машини, застогнавши від болю.

— Герман! — закричав Максим, відчуваючи, як страх стискає груди.

Літун опустив морду до броньовика, де Арсен і Діма намагались вибратись. Максим рвонув уперед.

— Ей, сюди, шматок лайна! — гаркнув він, махаючи помпою.

Ззаду пролунав рев — знайомий, оглушливий. Максим затнувся, не встигнувши вилаятись. Титан перестрибнув через нього одним стрибком, його масивна туша пролетіла над головою, змусивши пригнутись. Він кинувся до Літуна, що чіплявся за броньовик, і вдарив його лапою — потвора відлетіла, грюкнувшись об землю з хрускотом кісток.

Максим підбіг до Германа, допомагаючи йому встати. Той потирав забиту руку, очі розширені від шоку.

— Що це за хрінь? — прохрипів Герман, дивлячись на Титана.

— Потім поясню, треба наших дістати! — відрізав Максим, кинувши погляд на броньовик.

Арсен вибрався з машини, витягнувши Діму за плече — двері нарешті піддалися. Гуркіт грому розкотився небом, хмари налилися чорнотою. Кислотка була близько — часу дістатися до Цитаделі транспортом уже не лишилось. У небі завив ще один Літун, що спікірував до Титана. Він вчепився кігтями в шию громили, але той скинув його одним рухом і добив ударом лапи — асфальт тріснув від сили.

— Нам треба йти! — закричав Максим, перекрикуючи шум битви й шипіння перших крапель Кислотки, що впали на землю. — Ці тварюки рознесуть усе!

Вони рвонули до найближчого укриття — напівзруйнованої стіни Гуллівера, притискаючись до бетону. Краплі густішали, прожигаючи асфальт із тихим шипінням.

— Швидше, часу нема! — підганяв Герман, оглядаючись на Титана, що гамселив Літуна.

— Це те, про що я думаю? — запитав Арсен, кинувши погляд на махину, що трощила потвору.

— Як бачиш, — буркнув Максим, перевіряючи помпу. — Хочеш обговорити? Давай у теплі, коли не згоримо, — буркнув Максим, перевіряючи помпу.

Раптовий жар обпік йому шию — крапля Кислотки впала з неба, залишивши пекучий слід на шкірі. Він підняв голову, озирнувшись: хмари налилися чорнотою, перші шиплячі краплі били по асфальту, залишаючи димлячи плями. Поруч Титан трощив Літуна, але дощ уже починався — треба було тікати, і якомога далі від цього побоїща.

— Кислотний, — впевнено кинув Максим, стираючи краплю з шиї. — Бігом до Гуллівера, тихо, не привертаючи уваги.

ТРЦ Гуллівер колись був жвавим осередком — п’ятиповерхова будівля зі скляним фасадом, що виблискував на сонці. Тепер це був напівзруйнований скелет, скло давно вибите, бетон пошматований часом і Пустотою. Укриттям його назвати важко — вітер гуляв крізь діри, але від Кислотки сховатися можна. От тільки верхні поверхи кишіли гніздами Літунів — Сталкери обходили це місце десятою дорогою.

Арсен підхопив Діму під руку — той скривився, тримаючись за ногу. Удар по броньовику заклинив двері й, видно, добряче приложив його коліно.

— Нога… не можу ступити, — прохрипів Діма крізь зуби, стримуючи крик.

— На мене, швидко! — гаркнув Максим, передаючи помпу Герману. Він закинув Діму на спину, відчувши, як той важко дихає від болю. — Часу нема, БІГОМ!