Читати книгу - "Під куполом"

— Добре. Я вам співчуваю, така втрата. Джуніор був хорошою людиною.

— Ні, не був, — заперечив Великий Джим, промовляючи слова спокійно, з інтонацією безстороннього оцінювача фактів. — Але він був моїм сином і я його любив. А взагалі, знаєш, не так уже все й погано.

Картер подумав і кивнув:

— Розумію.

Великий Джим усміхнувся.

— Я розумію, що ти розумієш. Мені починає здаватися, це ти той син, якого б я хотів мати.

Картер з розквітлим від задоволення обличчям вирушив до сходів і нагору, до кімнати чергових.

Коли він зник, Великий Джим сів на тапчан і поклав голову Джуніора собі на коліна. Обличчя в хлопця залишилося зовсім неушкодженим, а Картер закрив йому очі. Якщо не звертати уваги на просяклу кров'ю сорочку, можна було подумати, ніби він спить.

«Він був моїм сином, і я його любив».

Це правда. Він був готовий принести Джуніора в жертву, це так, але вже існував прецедент: лишень згадаймо, що трапилось на Голгофському пагорбі. І так же, як Христос, його син помер не безглуздо. Всю ту шкоду, якої наробила своїм патяканням Ендрія Ґріннел, буде виправлено, коли мешканці міста дізнаються, що Барбі вбив кілька чесних офіцерів поліції, включно з єдиним сином їхнього лідера. Барбі десь на волі, Барбі, котрий, імовірно, розбудовує якісь нові диявольські каверзи — це політичний плюс.

Великий Джим просидів так доволі довго, він розчісував пальцями Джуніору волосся і причаровано вдивлявся в його умиротворене лице. Потім почав дуже стиха, ледь чутно йому наспівувати, як колись Джуніору співала його мати, коли він малям лежав у колисці, дивлячись на світ широко розплющеними, зачудованими оченятами. «Срібний човник-місяць лине, в нім малюк пливе у небі, пливе в небі росянистім, і хмаринки повз пливуть… пливи, хлопчику мій, пливи… пливи у широке море…»

Замовк. Забув, які там далі слова. Прибрав зі своїх колін Джуніорову голову й підвівся. Рвучко лепетнуло, затіпалося серце, він затамував подих… і серце вирівнялося. Потім, трохи пізніше, треба пошукати собі серед фармацевтичних запасів Енді ще отого верапа-як-його, подумав Великий Джим, але наразі забагато термінової роботи.

6

Полишивши Джуніора, він, тримаючись за перила, повільно рушив угору сходами. Картер чекав у кімнаті чергових. Трупи звідти вже було прибрано, і подвійний шар газет всотував у себе кров Мікі Вордло.

— Ходімо до міської ради, поки сюди не набіг цілий натовп копів, — покликав він Картера. — Офіційно День побачень починається… — він глянув на свій годинник. — Через дванадцять годин. Нам треба встигнути зробити багато справ до того.

— Розумію.

— І не забудь про мого сина. Я хочу, щоби Бові зробили йому все, як годиться. Достойний вигляд тіла і гарну домовину. Перекажи Стюарту, якщо я побачу Джуніора в якійсь із отих дешевих трун, що він їх у себе завжди тримає напохваті, я його вб'ю.

Картер усе занотовував у своєму блокноті.

— Я все проконтролюю.

— І ще скажи Стюарту, що скоро я з ним сам побалакаю. — Крізь двері дільниці досередини протиснулися кілька офіцерів. Вигляд у них був пригнічений, трохи переляканий, усі юні, буквально зелені. Великий Джим підважив себе з крісла, в яке ненадовго присів, щоб перевести дух. — Час іти.

— Гаразд, я готовий, — кивнув Картер. Але чомусь завагався.

Великий Джим озирнувся.

— Ти про щось думаєш, синку?

«Синку». Картеру подобалося, як звучить оте «синку». Його рідний батько п'ять років тому вбився, вгатившись на своєму пікапі в один з мостів-близнюків у Лідсі[423], та й не велика втрата. Він знущався зі своєї дружини й обох синів (старший брат Картера зараз служив у військово-морських силах), але Картер цим не вельми переймався; його мати отуплювала себе кавовим бренді, і Картер теж завжди міг зробити кілька ковтків з її пляшки. Найбільше в своєму батькові він ненавидів те, що той був плаксій, а понад те — ще й тупак. Люди вважали, що й Картер такий само тупак, чорт забирай, навіть Джунз так уважав, але ніяким тупаком він не був. Містер Ренні це зрозумів, і, звісно ж, містер Ренні аж ніяк не був плаксієм.

Картер усвідомив, що вже не вагається щодо свого наступного кроку.

— У мене є дещо, що вам, мабуть, потрібно.

— І що це?

До того Великий Джим поперед Картера був спустився до підвалу, тим самим надавши можливість Картеру зазирнути до своєї шафки. Тепер він її відкрив і витяг звідти коричневий пакет з написаним на ньому друкованими літерами словом ВЕЙДЕР. Він простягнув конверт Великому Джиму. Кривавий відтиск підошви на ньому, здавалось, горить.

Великий Джим відхилив клапан.

— Джиме, — промовив Пітер Рендолф. Він увійшов непоміченим і тепер стояв біля перекинутої диспетчерської стійки зі знедоленим виглядом. — Мені здається, зараз усе вже вляглось, але я не можу знайти кількох нових офіцерів. Боюся, вони повтікали.

— Цього слід було очікувати, — сказав Великий Джим. — Але це тимчасово. Повернуться, коли все заспокоїться і вони зрозуміють, що Дейл Барбара не збирається напасти на місто на чолі банди кровожерливих канібалів, щоби зжерти їх живцем.

— Але ж цей чортів День побачень…

— Піте, більшість людей завтра поводитимуться якнайкраще, і я певен, у нас вистачить офіцерів, щоби впоратися з тими, хто буде поводитись інакше.

— А як нам бути з тією прес-конфе…

— Ти що, не бачиш, що я зараз зайнятий? Піте, ти бачиш це чи ні? Боже правий! Приходь за півгодини в міськраду до кімнати засідань, і ми обговоримо там усе, що ти забажаєш. Але зараз дай мені к гемону спокій.

— Звичайно. Вибачаюся, — промовив Піт ображеним голосом і позадкував з не менш ображеним, застиглим лицем,

— Стій, — наказав йому Ренні.

Рендолф зупинився.

— Ти зовсім не висловив мені співчуття у зв'язку з моїм сином.

— Я… я… мені дуже шкода.

Великий Джим зміряв Рендолфа поглядом.

— Авжеж, шкода.

Рендолф пішов, і вже тоді Ренні витяг з конверта папери, нашвидку їх проглянув і заштовхав назад до конверта. Подивився на Картера з непідробною цікавістю.

— Чому ти одразу ж не віддав мені це? Ти хотів притримати ці папери?

Тепер, уже віддавши конверт, Картер не вбачав іншого для себе вибору, окрім як говорити правду.

— Йо. Принаймні якийсь час. Про всяк випадок.

— Який випадок?

Картер знизав плечима.

Великий Джим не наполягав на відповіді. Як людина, котра сама звично збирала компромат на кожного і всякого, хто міг би стати йому поперек дороги, він це й так розумів. Було інше