Читати книгу - "Гра престолів"

Суперечки тягнулися до глибокої ночі. Кожен пан мав право слова і користувався ним на свій розсуд… тобто галасував, лаявся, переконував, блазнював, сипав жартами, торгувався, грюкав кухлем по столі, погрожував, вибігав із трапезної, повертався похмурий або з кривою посмішкою. А Кетлін сиділа та слухала усіх.

Руз Болтон зібрав побиті залишки другого війська на початку загати через Перешийок. Пан Гелман Толгарт разом із Вальдером Фреєм тримав під своєю рукою Близнюки. Військо князя Тайвина перетнуло Тризуб та відходило до Гаренголу. А на додачу держава мала двох королів. Двох королів, які ні в чому не могли примиритися між собою.

Багато хто зі значкового панства хотів негайно рушити на Гаренгол, зустріти князя Тайвина у битві та покінчити з силою Ланістерів назавжди. Натомість молодий та гарячий Марк Дудар наполягав на тому, щоб ударити на захід — просто на Кастерлі-на-Скелі. Але були й такі, що радили поводитися розважливіше. Водоплин відрізав ланістерівське військо від постачання, вказав Язон Малістер. Варто почекати, не пускаючи до князя Тайвина ані загони, ані обози. А тим часом зміцнити свою оборону та дати відпочинок стомленому війську. Князь Чорноліс слухати про те не бажав. Він казав, що слід скінчити справу, розпочату в Шепітній Пущі — рушити просто на Гаренгол, підібравши дорогою військо Руза Болтона. Як завжди, те, що пропонував Чорноліс, гаряче заперечував Бракен. Князь Джонос Бракен наполягав на тому, щоб присягнути королю Ренлі, рушити на південь і з’єднатися з його силами.

— Ренлі не є законним королем, — мовив Робб.

Це він уперше розтулив рота за всю суперечку. Як і його батько, він добре умів слухати.

— Але ж не можете ви стояти за Джофрі, пане мій! — заперечив Галбарт Гловер. — Він стратив вашого батька.

— Це діяння заплямувало Джофрі вічною ганьбою, — мовив Робб, — але не наділило князя Ренлі правом на престол. Джофрі є старшим шлюбним сином короля Роберта, і престол має належати йому згідно законів держави. В разі його смерті, до якої я охоче докладу власну руку, в нього лишиться молодший брат. Наступним у черзі до престолу після Джофрі буде принц Томен.

— Томен — такий самий Ланістер! — гарикнув пан Марк Дудар.

— Може, й так, — похмуро відказав Робб. — Хай жоден із братів-Ланістерів не гідний посісти престол. Але до чого тут узагалі князь Ренлі? Він молодший з братів короля Роберта. Наймолодший! Бран не може стати князем Зимосічі переді мною, а Ренлі не може стати королем раніше за князя Станіса.

Пані Мормонт погодилася:

— Князь Станіс має більші права.

— Але Ренлі вже коронувався, — зазначив Марк Дудар. — Вирій і Штормолам підтримують його у боротьбі за престол, та й дорнійці не забаряться. Якщо Зимосіч і Водоплин додадуть свої сили до їхніх, він матиме п’ять із семи великих домів на своєму боці. Ба навіть шість, якщо Арини зволять рушити з місця! Шість домів супроти однієї Скелі! Панове, та за якийсь рік ми зможемо виставити на шпичках усі їхні голови: королеви, короля-хлопчака, князя Тайвина, Біса, Крулеріза, пана Кевана… усіх! Ось що ми матимемо, ставши за короля Ренлі. А що має князь Станіс проти такої сили?

— Законне право, — вперто мовив Робб.

У цю хвилину Кетлін не могла не помітити моторошної подібності сина до батька.

— То ви хочете, щоб ми стали за Станіса? — запитав Едмур.

— Не знаю, — зізнався Робб. — Я молюся, щоб мені вказали, що робити, але боги не відповідають. Ланістери стратили мого батька, звинувативши у зраді, та ми всі знаємо, що вони збрехали. Але якщо Джофрі — законний король, а ми проти нього битимемося, то й справді станемо зрадниками.

— Мій вельможний батько порадив би не поспішати, — мовив поважний роками пан Стеврон з тхорячою усмішкою Фреїв. — Почекати, поки два королі граються у гру престолів. А коли скінчать, присягнути переможцеві, або ж стати проти нього — далі видно буде. Поки Ренлі готується до війни, князь Тайвин охоче вітатиме перемир’я з нами… і захоче, щоб йому повернули сина. Вельможні панове, дозвольте мені поїхати до Гаренголу і домовитися з ним про вигідні умови та викупи…

Його голос потонув у ревищі гніву.

— Боягуз! — гримів Великоджон.

— Благати про перемир’я — означає показати слабкість, — заявила пані Мормонт.

— До дідька викупи! Не можна віддавати Крулеріза! — горлав Рікард Карстарк.

— Але чому ви проти миру? — спитала Кетлін.

Панство перевело на неї очі, але вона відчула тільки погляд Робба, нічий інший.

— Пані матінко, вони замордували мого вельможного батька і вашого чоловіка, — похмуро відповів він. А тоді витяг з піхов меча і поклав на столі перед собою, осяявши грубе дерево яскравою крицею. — Ось мій мир. Для Ланістерів у мене іншого нема.

Великоджон схвально заревів, додалися голоси інших панів, брязкіт мечів, стукіт кулаків по столах. Кетлін почекала, поки всі заспокояться.

— Панове, — мовила вона до них. — Ви всі були підданими князя Едарда, але ж я ділила з ним постіль та виношувала його дітей. Чи не гадаєте ви, що моя любов до нього слабша за вашу?

Її голос трохи не зламався з суму, але Кетлін глибоко вдихнула і опанувала себе.

— Роббе, якби твій меч міг повернути його до життя, я б не дозволила вкласти його до піхов, доки Нед знову не встав би зі мною поруч… але ж його більше немає, і цього не змінять хоч сто Шепітних Пущ. Загинув Нед, загинув Дарин Роголіс, загинули відважні сини пана Карстарка та інші хоробрі воїни. Ніхто з них вже не повернеться до нас. Чи не досить нам пролитої крові?

— Ви жінка, пані моя, — пробурчав Великоджон своїм гучним басом. — Жінки в таких речах нічого не тямлять.

— Ваша стать слабка і добросерда, — погодився князь Карстарк, якому батьківське горе прорізало на лиці свіжі зморшки. — А чоловіче горе розраджує тільки помста.

— Дайте мені до рук Серсею Ланістер, пане Карстарку, і ви побачите, які добросерді бувають жінки, — відповіла Кетлін. — Я не вмію вести військо у бій, але відрізняю плідне від безплідного. Ми пішли на війну, коли зграї ланістерівців плюндрували річковий край, а Нед сидів у полоні, брехливо