Читати книгу - "Казино «Руаяль», Ян Ланкастер Флемінг"

камінці, машина з гарчанням рвонула до воріт. Із заднього відчиненого вікна вилетіла маленька темна річ і впала на клумбу. Ще раз дзизнули покришки, «Сітроен» різко вискочив ліворуч на бульвар, водій перемкнув швидкість на другу передачу, двигун перестав ревіти, як оглашенний, і машина, прослизнувши між крамницями, взяла курс на прибережне шосе.

Бонд здогадався, що у квітах знайде вечірню сумочку Веспер.

Він схопив її, вибіг до яскраво освітленого ґанку казино і почав порпатись у ній, не звертаючи уваги на портьє, який вештався поруч.

Усередині, проміж звичайних жіночих речей, він віднайшов зім’яту записку.

«Не могли би ви на хвилинку вийти до мене у вестибюль? Маю новини для вашого супутника. Рене Матіс».

ЧОРНИЙ ЗАЄЦЬ ТА СІРИЙ ГОНЧАК

Фальшивка! Відверта фальшивка!

Бонд щодуху кинувся до «Бентлі», дякуючи Богові за ідею підігнати машину сюди після вечері. Він утопив педаль газу, стартер завівся з півоберту, і рев двигуна заглушив бурмотіння портьє, який ледве встиг відскочити убік, коли задні колеса викинули на його штани з лампасами фонтанчики гравію.

Як тільки за воротами машина повернула ліворуч, Бонд похмуро почав шукати очами передньопривідний з низькою посадкою «Сітроен». Тоді швидко перемкнув передачу, набрав швидкості й кинувся навздогін, насолоджуючись рокотом двигуна, що луною відбивався від стін будинків короткої центральної вулиці міста.

Скоро він виїхав на прибережне шосе — широку автостраду, прокладену через піщані дюни, про яку з ранкової поїздки дізнався, що вона має відмінне покриття та світловідбивачі на поворотах. Джеймс набирав оберти, розігнавши авто з вісімдесяти до дев’яноста, величезні фари фірми «Маршал»[149] прорубували в темряві світловий тунель завдовжки майже півмилі.

Він був упевнений, що «Сітроен» поїхав цією дорогою, бо чув, у якому напрямку лунав звук двигуна машини, а на поворотах усе ще не осіла курява. Бонд сподівався з хвилини на хвилину побачити віддалене світло фар. Стояла затишна та ясна ніч, тільки над морем напевне висів легкий літній туман, оскільки здалеку через рівні проміжки було чути гудки пароплавів, немов мукання залізних корів, які паслися на узбережжі.

Розганяючи машину все швидше, Бонд подумки кляв Веспер, а з нею і М., який нав’язав йому на це завдання її.

Сталося саме те, чого він боявся. До біса тих дурнуватих дамочок, які вбили собі в голову, що спроможні виконувати чоловічу роботу. Чому, дідько забирай, їм не сидиться вдома серед каструль та сковорідок! Чому б їм не зайнятися своїми сукеночками та плітками і не залишити чоловічу роботу чоловікам? І треба було цьому трапитися саме зараз, коли він виконав завдання так блискуче! Як примудрилася Веспер попастися на такий старий трюк і дати себе захопити! Тепер за неї вимагатимуть викуп, немов за кляту героїню з клятих коміксів. Дурнувата сучка.

Від думки, в якій халепі опинився через неї, Бонд аж закипав.

Звісна річ. Тепер мова піде про прямий обмін. Дівчина проти чека на сорок мільйонів. Що ж, у таку гру він не гратиме, навіть не мрійте. Вона не перший рік у розвідці, тож розуміла, на що йшла. Він навіть М. не турбуватиме з цього приводу. Завдання важливіше, ніж дівчина. Звісно, ситуація погана. Красива дамочка, але він не піддасться на вудочку. Та нізащо! Він спробує наздогнати «Сітроен» і готовий стріляти, але якщо під час перестрілки вона загине, що ж — шкода. Він виконуватиме свою роботу — спробує врятувати дівчину, перш ніж її встигнуть десь сховати, але якщо не наздожене, повернеться до готелю і просто ляже спати. На ранок спитає Матіса, куди поділася дівчина, і покаже йому підроблену записку. Якщо Ле Шифр вийде на Бонда і спробує обміняти гроші на дівчину, він не вживатиме жодних заходів і навіть нікого не повідомить. Міс Лінд отримає те, чого заслужила. Якщо портьє надумає пробовкнутися про те, свідком чого став уночі, Бонд викрутиться і заявить, що мав п’яну сварку на особистому ґрунті.

Джеймс кипів, лютуючи від несподіваних проблем, поки гнав автівку прибережним шосе, машинально проходячи повороти та видивляючись візки велосипедистів,

які поспішали до Руаялю. На прямих ділянках дороги турбонагнітач Amherst Villiers підхльостував усіх двісті п’ятдесят коней, що ховалися під капотом «Бентлі», й двигун тоненько скиглив од напруги. Число обертів зростало, а стрілка спідометра минула позначку 110 миль за годину, наблизившись до 120.

Бонд знав, що швидко наздоганяє. «Сітроен», та ще й навантажений, ледь видасть більше вісімдесяти навіть на такій дорозі. Тож знизив швидкість до сімдесяти, увімкнув протитуманні ліхтарі, пригасивши обидва «маршали». Тепер, коли йому перестало заважати сліпуче світло власних фар, він чітко побачив за милю-дві попереду відблиск іншої автівки.

Джеймс помацав рукою під приладовою дошкою, витягнув з прихованої кобури довгоствольний армійський «кольт» сорок п’ятого калібру і поклав на пасажирське сидіння поруч. Із такої зброї, якщо дорога і надалі залишатиметься рівною, він міг розраховувати влучити у колесо чи поцілити в бензобак «Сітроена» зі ста ярдів.

Потім він знову увімкнув великі фари і додав газу. На душі було легко та спокійно. Життя Веспер більше не становило проблеми. Обличчя Бонда у блакитнявому світлі приладової дошки виглядало суворим, але незворушним.

Попереду в «Сітроені» було троє чоловіків та дівчина.

Вів машину Ле Шифр, його велике, дебеле тіло схилилося вперед, руки легко тримали кермо. Поруч сидів коротун, який прийшов у казино з тростиною. Лівою рукою він тримався за масивний важіль, що стирчав трохи вище підлоги і нагадував той, що регулює висоту крісла водія.

Позаду сидів довготелесий головоріз. Він розслаблено відкинувся на спинку, втупився у стелю, вочевидь, дика гонитва його ніскілечки не цікавила. Правою рукою він ніжно пестив оголене ліве стегно Веспер, яка лежала поруч.

Якби не ноги, оголені вище стегон, Веспер нагадувала б радше лантух. Її довгу чорну оксамитову сукню задерли догори над руками та головою і зав’язали зверху мотузкою. На рівні обличчя в оксамиті прорізали дірку, щоб дівчина могла дихати. Її навіть не зв’язали, але вона лежала нерухомо, тіло здригалось у такт гойданню машини.

Ле Шифр зосередився на дорозі, час від часу поглядаючи у дзеркало заднього виду, в якому відбивалося сліпуче світло фар бондівського автомобіля. Він виглядав безтурботно, хоча зайця від гончака відділяло не більше милі, й Ле Шифр навіть скинув швидкість із вісімдесяти до шістдесяти. А зараз, перед поворотом ще сповільнився. За кілька сотень ярдів шляховий знак показав примикання другорядної дороги.

— Підготуйся! — різко кинув Ле Шифр охоронцеві поруч.

Той ще міцніше вчепився