Читати книгу - "Казино «Руаяль», Ян Ланкастер Флемінг"

Відвернувшись, він витягнув з кишені чек на сорок мільйонів франків та згорнув його в кілька разів. Потім відчинив двері, визирнув назовні, перевірив коридор. Залишив двері відчиненими і напружив слух, щоб почути кроки або шум ліфта, тим часом узявся за діло, озброєний маленькою викруткою.

Через п’ять хвилин він критично поглянув на роботу, додав у портсигар свіжих сигарет, зачинив і замкнув двері, пройшов коридором, вестибюлем й опинився на вулиці, залитій місячним сяйвом.

«LA VIE EN ROSE[146]»?

Вхід до «Галантного короля» був декорований семи-футовою позолоченою картинною рамою, що колись, можливо, містила портрет якогось аристократа на повний зріст. Вхід був у дальньому куті «кухні» — загального залу для гри в рулетку та буль, де за деякими столами ще тривала гра. Джеймс узяв Веспер під руку, щоб допомогти їй переступити через золочений поріг, він переборов сверблячку позичити трохи грошей у касі та зробити максимальну ставку за найближчим столом. Проте розумів, що це була б зухвала та недоречна Ієн Флемінг витівка pour epater la bourgeoisie[147]. Виграє він чи програє, але це стане викликом фортуні, яка щойно поставилася до нього більш як доброзичливо.

Нічний клуб був затишним і затемненим, освітленим лише свічками в позолочених канделябрах, м’які промінці яких багатократно повторювалися настінними дзеркалами у також позолочених рамах. Стіни були задраповані темно-вишневим атласом, крісла і банкетки — плюшем такого ж відтінку. В дальньому куті зали тріо музик — рояль, електрогітара та ударні — ненав’язливо награвали «La vie en rose». Атмосфера немов просякла спокусою. Бонду здавалося, що усі столики зайняли закохані пари, які згорають від пристрасті.

Їм надали столик у куту біля дверей. Бонд замовив пляшку «Veuve Clicquot»[148], а також яєчню з беконом.

Деякий час вони мовчки слухали музику, потім Бонд сказав:

— Як чудово сидіти тут поруч з вами, чудово, що усе вже позаду. Прекрасне завершення дня, справжня нагорода.

Він очікував, що дівчина усміхнеться, але вона скупо мовила:

— Справді так.

Здавалося, вона пірнула в музику. Дівчина обперлася ліктем об стіл, підборіддя поклала на руку — але на тильний, а не лицьовий бік — і Бонд помітив, як кісточки її пальців побілили, наче від напруження.

Вона палила, тримаючи сигарету, що запропонував їй Бонд, великим, вказівним і середнім пальцями правої руки — так художник тримає олівця та, хоча затягувалася вона спокійно, занадто часто струшувала попіл.

Бонд помітив усі ці маленькі деталі, бо Веспер, як і раніше, залишалася для нього загадкою, а йому дуже кортіло, щоб вона розділила з ним відчуття теплоти та ліричного настрою, котрий охопив його. Проте він сприйняв її стриманість, яка йшла, здавалося, від бажання Веспер захиститися від нього, чи, може, то просто була реакція на його учорашню холодність, яку вона сприйняла за нехтування.

Бонд запасся терпінням. Вони пили шампанське і розмовляли про події нинішнього дня, про Матіса та Лейтера, а також про можливі наслідки для Ле Шифра. Бонд виказав обачність і не виходив за межі того, про що Веспер інструктували у Лондоні.

Дівчина відповідала байдужим тоном. Сказала, що вони, звісно, помітили обох охоронців Ле Шифра, але не надали уваги тому факту, що той із тростиною став позаду крісла Бонда. Ніхто не міг повірити, що вони зважаться на замах у казино. Одразу як Бонд із Лейтером пішли до готелю, вона зателефонувала до Парижа і повідомила представнику М. про результати гри. Довелося висловлюватись інакомовно, й агент на іншому кінці дроту мовчки вислухав та повісив слухавку. Її проінструктували діяти саме таким чином. М. наказав тримати його в курсі в будь-який час дня чи ночі.

На цьому її розповідь закінчилася. Вона пила шампанське маленькими ковтками, зрідка піднімаючи очі на Бонда. Не посміхалася. Бонд відчув розчарування. Він випив більшу частину шампанського і замовив нову пляшку. Коли принесли яєчню, вони мовчки взялися за їжу.

О четвертій, коли Бонд збирався вже попросити принести рахунок, до їхнього столика підійшов метрдотель і, запитавши міс Лінд, передав їй записку. Дівчина взяла її і перебігла очима.

— О, це від Матіса, — мовила вона. — Каже, щоб я вийшла у вестибюль; у нього є для вас повідомлення. Напевне, він не у вечірньому одязі чи щось таке. Повернуся за хвилину. А потім підемо додому, — вона стримано посміхнулася. — Боюсь, я не в найкращому гуморі сьогодні. Трохи перенервувалася. Вибачте.

Бонд пробубонів формальне заперечення та ввічливо підвівся, зачепивши стіл.

— Я попрошу рахунок, — мовив Джеймс наздогін, проводжаючи дівчину поглядом.

Бонд сів і запалив сигарету. Раптом відчув, як на нього навалилася страшенна втома. Духота в приміщенні стала нестерпною, як тоді, у казино. Він попросив рахунок і зробив останній ковток шампанського. Воно здалося гірким, як зазвичай здається гірким перший бокал. Бонд із задоволенням побачив би зараз привітне обличчя Матіса і послухав би останні новини, може, навіть вітання.

Раптом записка, адресована Веспер, здалася йому дивною. На Матіса це не схоже. Він радше запропонував би зустрітися в барі казино або сам завітав до нічного клубу, незважаючи на одяг. Вони посміялись би усі разом. Йому було що розповісти Бонду, більше ніж Джеймс міг розповісти йому. Про арешт болгарина, який напевне розказав багато цікавого, про погоню за людиною з тростиною, а також що робив Ле Шифр опісля того, як залишив казино.

Бонд струсив заціпеніння, швидко розрахувався і, не дочекавшись, коли принесуть решту, вийшов з-за столу, проігнорувавши побажання «на добраніч» від метрдотеля та швейцара, майже бігом рушив до виходу. Ще перетинаючи гральну залу, Бонд роздивився величезний вестибюль, вилаяв себе і прискорив ходу. Бо у вестибюлі була лише пара службовців казино й кілька чоловіків та жінок, які забирали речі в гардеробі.

Ані Матіса. Ані Веспер.

Бонд прискорив біг. Діставшись виходу, окинув поглядом сходи наліво і направо та кілька автомобілів, припаркованих біля казино.

Підійшов портьє.

— Бажаєте таксі, месьє?

Бонд жестом відсторонив того і побіг сходами, вдивляючись у нічну темряву. Свіже нічне повітря приємно холодило скроні.

Він добіг до середини сходів, коли почув здушений крик. Хтось звучно зачинив дверцята машини десь справа. З різким гулом запрацював двигун, і з темряви на смугу, освітлену місяцем, вирулив «Сітроен»-жук. Заскрипіли на рінні двору казино передні покришки, задня частина авто розгойдувалася на м’яких ресорах, немов на задньому сидінні точилася запекла боротьба.

Викидаючи з-під коліс дрібні