Читати книгу - "Око ґолема, Джонатан Страуд"

мільйони на облаштування забав та безкоштовні харчі. Ми навіть не відрядили до Америки Четверту флотилію — задля зайвого невеличкого видовища. І все, що може зіпсувати цей ефект — і до того ж завдає збитків панові Пінну, — ми повинні негайно знищити. Зараз такі злочини має розслідувати Міністерство внутрішніх справ. Джесіко, чи не могли б ви доповісти нам?..

Панна Вайтвел показала на свого учня:

— Пан Мендрейк розслідує цю справу разом з паном Теллоу. Він ще не звітував мені про свої досягнення. Пропоную, щоб ми всі зараз вислухали його.

Прем’єр-міністр лагідно всміхнувся Натаніелеві:

— Розповідайте, Джоне.

Натаніель ковтнув слину. Наставниця хоче, щоб він викручувався сам... Що ж, гаразд.

— Говорити про те, що саме спричинило нинішні руйнування, ще зарано, — почав він. — Можливо...

Шолто Пінн спересердя впустив свій монокль.

— «Руйнування»?! — гаркнув він. — Це ж справжня катастрофа! Як ви смієте, юначе?!

Натаніель уперто провадив:

— Ще зарано, сер, стверджувати, що тут винен саме Спротив. Цілком можливо, що це не так. Ймовірно, це іноземні агенти чи якісь тутешні ренегати. В цій справі є кілька дивовижних моментів...

Пан Дюваль підняв шорстку руку:

— Сміх та й годі! Зрозуміло, що це чергова атака Спротиву! Всі сліди їхніх звичайних злочинів на місці...

— Ні, сер, — Натаніель змусив себе поглянути в очі начальникові поліції. Він не збирався більше відступати перед ним. — Усі атаки Спротиву — це здебільшого дрібні пригоди, пов'язані з магією найнижчого рівня: склянки з мулерами, кулі з елементалями й таке інше. Вони завжди мають політичну мету — вони спрямовані проти чарівників чи їхніх постачальників, — і в них чути авантюризм. Вони завжди сплановані за принципом «куснути і втекти». Випадок на Пікаділлі—докорінно інший. Він страшний за своїми наслідками й тривав години зо дві. Будівлі було зруйновано зсередини — їхні зовнішні стіни переважно залишились незаймані. Одне слово, я вважаю, що тут ми маємо справу з магією вищого рівня.

— Проте жодного сліду бісів чи джинів не виявлено, — зауважила панна Вайтвел.

— Так, мадам. Ми старанно оглянули все місце злочину, шукаючи доказів, але нічого не знайшли. Не було виявлено жодних звичайних магічних слідів, тобто присутності будь-яких демонів, одначе слідів людського втручання так само немає. Всіх, хто там перебував, було вбито якимось потужним закляттям, джерела якого нам досі не пощастило встановити. Щиро кажучи, пан Теллоу — людина дуже сумлінна, проте його методи безпорадні перед надзвичайними ситуаціями. Якщо наш таємничий ворог завдасть нового удару, то боюся, що ми не зможемо цьому запобігти, не змінивши своєї тактики.

— Треба просто дати більше повноважень Сірим Спинам, — зазначив пан Дюваль.

— За всієї моєї поваги, — заперечив Натаніель, — шістьох ваших вовків цієї ночі виявилося замало.

На мить запанувала мовчанка. Пан Дюваль оглянув хлопця своїми чорними очицями. Ніс у начальника поліції був короткий, але напрочуд широкий; синє від щетини підборіддя виступало вперед, мов ніж у бульдозера. Він не сказав нічого, та його погляд був вельми промовистий.

— Що ж, сказано принаймні відверто, — обізвався нарешті пан Деверо. — То що ж ви пропонуєте, Джоне?

Ось вона, нагода! Нею треба скористатися! Вони тільки й чекають його помилки...

— Як на мене, є всі причини вважати, що вчорашній випадок може повторитися, — мовив Натаніель. — Атаку було спрямовано проти Пікаділлі — одного з найпривабливіших для туристів районів Лондона. Можливо, ворог хоче зганьбити нас, посіяти страх серед іноземних гостей, похитнути нашу міжнародну репутацію. Будь-що слід випустити на столичні вулиці патрулі могутніх джинів. Я порозставляв би ці патрулі поблизу всіх популярних торговельних місць, а також біля музеїв та картинних галерей — усюди, де часто бувають туристи. Тоді, коли станеться щось подібне, ми зможемо відреагувати негайно.

Міністри несхвально запирхали. Посипалися заперечення. Ця пропозиція, мовляв, просто-таки смішна: вулиці й так патрулюються кулями-шпигунами, та й поліції в місті не бракує; для керування потужними джинами треба надто багато енергії... Мовчали тільки прем’єр-міністр та ще пан Мейкпіс, який сидів і відверто тішився, спостерігаючи за міністрами.

Нарешті пан Деверо закликав усіх до тиші.

— Мені здається, що нам бракує доказів. Чи справді цей злочин скоєно Спротивом? Може, так, а може, й ні. Чи варто запроваджувати додаткові патрулі? Хтозна? Будь-що, своє рішення я прийняв. У минулому, Мендрейку, ви довели, на що здатні. Доведіть це ще раз. Організуйте це спостереження самі й викрийте злочинця. І про Спротив теж не забувайте. Якщо Міністерство внутрішніх справ не впорається, — він промовисто поглянув на панну Вайтвел і Натаніеля, — нам доведеться передати цю справу іншим установам. А тим часом вирушайте до себе і добирайте своїх демонів якнайстаранніше. Що ж до всіх інших... сьогодні День Засновника, й ми повинні святкувати його. Ходімо обідати!

Панна Вайтвел мовчала, аж поки Ричмонд зник далеко позаду.

— Ви нажили собі ворога в особі Дюваля, — нарешті сказала вона. — Та й іншим ви, здається, також не до душі. Проте нині це найменший з ваших клопотів.

Вона дивилась у вікно автомобіля на темні дерева й поля, що потроху зникали в сутінках.

— Я вірю вам, Джоне, — провадила пані Вайтвел. — Ця ваша ідея може принести певні плоди. Поговоріть із Теллоу, розворушіть міністерство, порозсилайте демонів! — вона поправила довгою тонкою рукою зачіску. — Сама я, на жаль, не можу зосередитись на цій проблемі. Я надто заклопотана підготовкою до американських кампаній... Та якщо — якщо! — ви знайдете цього злочинця, якщо ви зумієте повернути репутацію Міністерству внутрішніх справ, то дістанете хорошу винагороду..

Що відбудеться в іншому випадку, вона не договорила. Все й так було зрозуміло. Натаніель відчував: треба щось відповісти.

—Так, мадам, — понуро сказав він. — Дякую.

Панна Вайтвел тихо кивнула. Вона поглянула на хлопця — і, попри все його захоплення й пошану до наставниці, попри те, що він два роки прожив у її домі, Натаніель несподівано відчув, що вона дивиться на нього цілком байдуже, ніби здалека. Так яструб, що ширяє в повітрі, дивиться на немічного кроля, міркуючи, варто чи не варто на нього кинутись. Хлопець гостро усвідомив, який він ще молодий і слабкий, який беззахисний перед її силою.

— У нас мало часу, — додала наставниця. — Сподіваюсь, ви маєте напохваті кмітливого демона.

10

Як і щоразу, я намагався пручатись.

Я використав