Читати книгу - "Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

     - Можливо, припустив пан Кестрел, - це було зроблено навмисно.

     - Навмисно? – зойкнуло три голоси.

     - Так, щоб підняти воду, чи … а, кинути каміння та подивитися куди підуть кола по воді. З тієї інформації, що я маю, - він звірив інформацію із своїм мобільним. - Джейма Бондаренко повідомляла, що один з потенційних наречених, який за описом виглядає, як наш небіжчик, а його ім’я за легендою, як у Йоріка Пітера Гранта,  є шлюбним аферистом. Те саме Йорік Пітер Грант повідомляв про «легенду», за якою ховалася Джейма. І тут запитання: чи вели вони подвійну гру, чи просто зрозуміли, що інший не той, за кого себе видає.

     - Скажімо, - припустила пані Купер. – той Йорік Пітер Грант вирішив заробити на пенсію. Йому ще довго до пенсії було?

      - Йому було повних тридцять сім років. – Звірився із записами у телефоні литовець.

      - Тоді, на будинок, чи відпочинок. Тож, нібито працював на ЦРУ, а фактично за допомогою реальної фірми, робив свої мерзенні справи. Ну, або Джейма вела подвійну гру. Чи може й удвох. І що це нам дає?

     - Наразі нічого, окрім того, що вона не могла вбити його. Хіба що знайшла машину часу. А тоді вбила бідного Йоріка, а потім повернулася назад, щоб він вбив її. Дурня якась.

     - Отже, - підсумував Павло. – Ймовірність того, що бідний Йорік щось мутив є більшою.

     - І це за тієї умови, - додала Фані, - якщо вони пов’язані із убивствами. У них могли бути інші вороги. А може він її вбив і його замучила совість. А що було в останній записці?

      Пан Кестрел показав фото. Записка була англійською на вирваному з блокноту аркуші у клітинку, і в ний повідомлялося, що бідному Йоріку шкода, але в нього невиліковна хвороба і він не може завдавати страждань своїм близьким.

    - Почерк його? Він справді був хворим? – Запитав Павло.

    - Графічної експертизи ще не було, але схожий, - відповів пан Кестрел. – Щодо останнього, то від лікарів не так то й легко щось дізнатися. Якщо щось дізнаюся, одразу повідомлю. Скажи мені ще про тих «санітарів з божевільні».

     - Ну, я їх не дуже запам’ятав. Звернув на них увагу, бо вони мені здалися схожими на головорізів, але потім вирішив, що захопився історіями про головорізів. Здається, звичайні. Може бути, як двадцять п’ять, так і сорок п’ять. У білих сорочках та джинсах. Чи може, блакитних сорочках. Але точно у джинсах і не в спортивних костюмах.

     - Шкода, що там поганенька камера спостереження, або її хтось зламав.

     - Джип! – Вигукнув Павло. Решта трійки на нього здивовано поглянули. – Джип був китайський. Бо я ще тоді подумав чому у санітарів джип, а потім зрозумів, що китайський може бути.

   - Не знаю, чи це нам допоможе, але це - цікавий момент, - мовив литовець. – Шкода, що ти їх не запам’ятав, хоча не виключаю, що вони запам’ятали тебе.

      Павло зблід, але на його загорілому обличчі це майже не було видно. Але Фані помітила і спробувала перевести розмову.

    - Ти і далі захищатимеш Леоніда Мессімілянського?

    - Ні, у нього є власний адвокат. Я йому передав, через третю особу, свідчення того хлопця з рецепції. А адвокат нехай сам вирішує, чи викликати свідка, чи ні. У кожного адвоката своя власна стратегія. І той футболіст мені не дуже подобається.  Взагалі-то у мене декілька інших важливих справ. У цю я сунувся, через давню дружбу з пані Купер. А тепер вирішив і вам допомогти. Але, на кожній справі треба зосередитися, тож я віддаю її вам. Хоча, якщо хтось вбив агентів ЦРУ та Інтерполу я наполягаю, щоб ви цю справу кинули. Хоча розумію, що ви – не кинете.

    - Так, - зітхнули Павло та Феофанія.

    Пан Кестрел зітхнув. Він би з радістю викрав цих двох та зачинив десь у тихому, далекому від цивілізації, місці, допоки справу не буде розкрито. Однак, кіднепінг не був його методами. Заради родини він би зміг наважитися піти проти своїх принципів. Але зараз цим двом посміхалася пані Удача, тож вони могли вибратися з його таємної криївки та почали б, зі всією наївністю юності, підозрювати його, пана Кестрел, у тому, що він – головний головоріз.

     - Бачу, ви – вперті, наче віслюки. Тоді завантажте мій додаток, - він показав який. – Це - щось типу Вотсап, можна писати повідомлення та телефонувати. Але це розробив мій хакер, тож він настільки безпечний, наскільки зв'язок може бути безпечним у наш час. А це, - хвилин через десять литовець простягнув майбутнім молодятам картонну коробку, - мій подарунок на заручини. Це - манюні навушники, за допомогою яких ви зможете розмовляти один з одним. На жаль, їхній радіус дії невеликий, але з одного кінця Києва в інший ви зв’яжетеся. Це на той випадок, якщо Феофанія знову вирішить когось переслідувати, - посміхнувся пан Кестрел.

     Литовець обернувся до пані Купер.

     - Йди вже, - махнула своїм віялом старенька. – Не люблю прощатися.

     Пан Кестрел кивнув, потиснув руку Феофанії та різко обійняв Павла. Раніше Фані боялася, що Павло її ревнує до пана Кестрел. Тепер вона почала думати, що ревнувати потрібно їй.

      Між тим, пан Кестрел посміхнувся їм усім дивовижною посмішкою Павла та вийшов з номеру.

      - І що то було? – запитала переполохана наречена.