Читати книгу - "Зачароване життя"

Джанет здивовано подивилася на Кета, але Кет був не менш спантеличений, ніж вона.

— Я думав, ваше прізвище Крестомансі, — сказав він, звертаючись до Роджера та Джулії.

— Це лише титул тата, — сказала Джулія.

— Ти — наш кузен, — сказав Роджер. — Хіба ти не знаєш? Я думав, що саме тому тато оселив вас тут.

Діти снідали, а Кет сидів у глибокій задумі. Він розумів, що ця обставина ускладнює їхню ситуацію ще більше, ніж досі.

10

Кет дочекався слушного моменту, коли містер Сондерс покликав їх на уроки, узяв Роджера за руку й прошепотів:

— Розумієш, Ґвендолен перетворила Евфімію на жабу й…

Роджер голосно засопів, потім зареготав, і Кетові довелося чекати, поки він перестане сміятися.

— …І вона не хоче її розчаклувати. А ти можеш?

Хоч малий чаклун намагався бути серйозним, проте щоразу вибухав гучним реготом.

— Я не знаю. Мабуть, ні. Лише якщо вона мені скаже, яке закляття застосувала. Відгадати закляття може лише той, хто уже вивчав Вищу Магію, а я до цього рівня ще не дійшов. О, як кумедно!

Він нахилився над столом і знову дзвінко засміявся. Містер Сондерс з’явився на порозі класу і зупинив гучний сміх зауваженням, що час розповідати анекдоти буде після уроків. Всі зайшли до класу. Не дивно, що Кет побачив Джанет за своєю партою — вона не знала, куди сідати. Хлопець непомітно показав на її парту і знову зосередився на заклятті, яке могла використати Ґвендолен. Це був найневдаліший ранок з усіх, що їх він будь-коли пережив. Звичайно, хлопець здогадувався, що Джанет знає набагато більше, ніж Ґвендолен, яка, окрім чаклунства, нічого не вчила, але розумів, що знання дівчини-двійника не з їхнього світу. Лише один предмет обидві знали добре — арифметику. Але сьогодні містер Сондерс надумав дати Джанет завдання з історії. Кет якраз шкрябав есей з англійської мови, коли помітив, що Джанет починає панікувати.

— Кого ти маєш на увазі, коли називаєш Генріха П’ятого? — прогарчав містер Сондерс. — Ричард Другий був на троні ще довго після Аджинкура. Яким було його найбільше магічне досягнення?

— Розгром французів, — припустила Джанет.

Містер Сондерс мав такий роздратований вигляд, що вона забелькотіла:

— Мені так здається. Французи були надто неповороткі у своїх металевих обладунках, а англійці мали на собі вовняний одяг і тому не грузли в багнюці, а їхні довгі луки, схоже, були зачаровані. Тому вони щоразу влучали, стріляючи у французів.

— І хто, на твою думку, виграв битву під Аджинкуром?

— Англійці, — сказала Джанет.

Це, звичайно, була правильна відповідь у її світі, але дівчина починала розуміти, що тут істина завжди протилежна правді з її світу. Так воно було й насправді. Містер Сондерс поклав руку їй на голову:

— Ні, ні, ні! Французи! Ти зовсім нічого не тямиш в історії, дівчино!

Здавалося, Джанет от‑от заплаче, зірветься і розповість учителю, що вона не Ґвендолен. Кет був у розпачі: причин приховувати правду, на відміну від Кета, у неї не було.

— Ґвендолен ніколи нічого не знає, — голосно промовив він, сподіваючись, що Джанет зрозуміє натяк.

Вона зрозуміла, зітхнула з полегкістю й розслабилася.

— Я це знаю, — сказав містер Сондерс. — Але десь там, усередині цієї гарненької голівки, має бути бодай трохи сірої речовини. Тож я сподіваюсь її побачити.

На лихо, Джанет настільки заспокоїлася, що спробувала пожартувати.

— А ви не хочете розколоти мою голову й подивитися, що там всередині? — запитала вона.

— Не спокушайте мене! — закричав містер Сондерс.

Він затулив очі своєю вузлуватою долонею, а другу націлив на Джанет. Це здалося настільки кумедним, що вона від душі розсміялася. Це було зовсім не схоже на Ґвендолен. Від здивування містер Сондерс опустив руку нижче свого носа й підозріливо дивився на неї.

— Що це ти робила?

— Нічого, — винуватим голосом сказала Джанет.

— Гм, — містер Сондерс проказав це таким тоном, що Кет та Джанет відчули себе не у своїй тарілці.

Нарешті — і дуже-дуже до речі — настав час для молока та бісквітів. Мері з дуже поважним виглядом принесла наїдки на великій таці. Поруч із філіжанкою кави лежала жаба — велика, мокра, брунатна жаба. Від страху душа Кета мало не провалилася у нетрі замку. Судячи з переляканого вигляду Джанет, вона відчувала те саме.

— Що це ти принесла? — запитав містер Сондерс.

— Іще одну витівку Ґвендолен, якою вона вирішила прикрасити наш сьогоднішній день. — похмуро відповіла Мері. — Погляньте, це ж Евфімія.

Містер Сондерс нахилився й глянув на брунатну грудочку. Потім швидко повернувся до Джанет і глянув на неї з такою люттю, що дівчина без роздумів зірвалася зі стільця.

— Ось чому ти сміялася!

— Ні, це не я! — скрикнула Джанет.

— Евфімія була зачинена в шафі у кімнаті Ґвендолен, стогнала та кумкала, бідолашна, — сказала Мері.

— Я думаю, про це треба розповісти Крестомансі, — сказав містер Сондерс.

Він уже було рушив до дверей, але двері самі відчинилися, і до кімнати увійшов веселий і заклопотаний Крестомансі, із якимись паперами у руці.

— Майкле, ти, схоже, вчинив правильно… — Він замовк, побачивши обличчя містера Сондерса. — Що трапилося?

— Будь ласка, погляньте на цю жабу, сер, — сказала Мері. Я знайшла її в шафі Ґвендолен.

У той день Крестомансі мав неперевершений вигляд. На ньому був сірий костюм у бузкову смужку і в тон до нього бузкова краватка, трохи зсунута набік. Маг нахилився, щоб краще роздивитися жабу. Евфімія підняла голову й квакнула на знак привітання.

У класі запанувала тиша. Кет ні за що на світі не хотів би пережити ще хоча б одну таку мить.

— Святий Боже! — сказав Крестомансі лагідним голосом. Таким лагідним, як мороз, що ніжно малює малюнки на вікнах.

— Це Євфенія.

— Це Евфімія, тату, — поправила його Джулія.

— Звичайно, Евфімія. Але хто ж це зробив?

Кет дивувався, чому від такого лагідного голосу всі волосинки на його потилиці стали сторч.

— Ґвендолен, сер, — сказала Мері.

Але Крестомансі похитав чорною чуприною.

— Ні! Не вішайте на неї усіх собак. Це не могла бути Ґвендолен. Учора вночі Майкл забрав у неї відьмацький дар.

— О, який же я йолоп! — сказав містер Сондерс, густо почервонівши.

— Тоді хто ж це міг начаклувати? — здивовано мовив Крестомансі.

Знову запала мовчанка. Кетові здалося, що вона тривала, як Льодовиковий період. У цей час Джулія з милою усмішкою на обличчі почала барабанити пальчиками по парті і замислено глянула на Джанет. Джанет раптом перехопило подих і вона підстрибнула. Кет запанікував. Він був переконаний, що дівчина зараз розповість всю правду. Тому, щоб якось зупинити цю лавину, сказав:

— Це зробив я.

Усі присутні спрямували погляди на нього. Джулія — з огидою, Роджер — здивовано, містер Сондерс — розлючено. Мері подивилася на нього так, ніби він сам був жабою. Але в погляді Крестомансі Кет побачив чемну недовіру, і це було для нього найгірше.

— Пробач мені, Еріку, — сказав він. — Але невже це справді був ти?

Кет подивився на нього затуманеними від неслухняних сліз очима. «Мабуть, це через страх», — подумалося йому.

— Це була