Читати книгу - "Зачароване життя"

кузенами, а це збільшувало шанси їхніх дітей стати видатними магами чи чаклунами. І, мушу визнати, Франк Чант написав мені лист, у якому повідомив, що його донька — відьма й якимось чином користується магічним даром свого молодшого брата. Пробач мені, Кете. Я знехтував цим листом, бо твій батько повівся, як грубіян, коли я запропонував йому захистити його майбутніх дітей від магії.

— Так, він був брутальний чолов’яга, — сказав Бернард.

— Про це й ішлося в тих листах? — запитав Кет.

— Я не розумію, — здивувалася Джанет. — Чому ви нічого не розповіли Кетові? Щось вам завадило?

Крестомансі знову неуважно дивився крізь Кета, але було зрозуміло, що він дуже зосереджений.

— Пам’ятаєте, як я познайомився з Кетом. Він, здавалося, не мав жодних магічних здібностей, проте його сестра виробляла такі трюки, які значно перевищували її власні можливості, і робила їх навіть тоді, коли ми позбавили її магічного дару. У моїй голові виникає шалена кількість запитань. Чи Кет знає, що відбувається? Якщо ні, то чому так відбувається? А якщо так, то що хоче цим досягти? Потім Ґвендолен зникає, а Кет — ні мур-мур… Отож я чекаю відповіді на свої запитання не менше за вас. До речі, Кет так нічого магічного й не зробив.

— Як це «нічого»? — сказала Джанет. — Адже це він пришвидшив достигання кінських каштанів та стримував Джулію, коли вона робила мені капості.

— Атож, і я не розуміла, що сталося, — засоромлено сказала Джулія.

Кет відчув себе скривдженим і приниженим.

— Дайте мені спокій! — крикнув він і скочив з місця.

Усі стривожилися, навіть Крестомансі. Лише Джанет залишалася спокійною, але це й не дивно: вона не звикла до магії.

Кет вкрай засоромився, коли зрозумів, що неслухняні сльози затуманили йому очі.

— Перестаньте поводитися зі мною, як з дитиною! — сказав Кет і зі всіх сил змусив сльози, що підступно виступили на очі, знову сховатися. — Я не дурненький і не мала дитина. Усі ви боїтеся мене, чи не так? Тому нічого не сказали мені й не покарали Ґвендолен, бо боялися, що я зроблю щось жахливе. А я нічого не робив. Я не знав як. Я не знав, що можу зробити щось магічне.

— Любове моя, ніхто в цьому не був переконаний, — сказала Міллі.

— То тепер вже будьте в цьому впевнені! — сказав Кет. — Усе, що я робив досі, було помилкою. Помилково заліз у сад, помилково перетворив Евфімію на жабу, хоча й сам не знав, що це моїх рук справа.

— Не переймайся, Еріку, — сказала Евфімія, сидячи на схилі пагорба поруч з Вілом Саджинсом. Звичайно, мені було важко це сприйняти, але я знаю, що чаклуни відрізняються від нас, відьом. А з Мері я поговорю. Обіцяю.

— Заодно поговори із Вілом Саджинсом, — сказала Джанет. — Бо він пообіцяв, що помститься Кетові, перетворивши його на жабу. Евфімія повернулася на стільці й глянула на Віла.

— Що?

— Як це розуміти, Віле? — запитав Крестомансі.

— Я пообіцяв накласти на нього закляття, — сказав Віл Саджинс з острахом, — якщо сьогодні, о третій годині, він не захоче зустрітися зі мною, як із тигром.

Крестомансі дістав великий золотий годинник.

— Гм. Скоро третя. Час поєдинку. Хочу тобі сказати, Віле, ти зробив велику дурницю. Ну, гаразд. Починайте. Перетвори Кета на жабу або сам перетворися на тигра. Я не втручатимусь.

Віл Саджинс незграбно піднявся на ноги й тепер стояв, дивлячись на Кета так, ніби хотів опинитися якомога далі звідси.

— Тоді хай тісто займеться ділом, — сказав він.

Кет досі був засмучений і йому страшенно хотілося плакати. Він роздумував, як краще розважити Віла: перетворитися на жабу чи на блоху? Втім, йому було до цього всього байдуже.

— Чому б тобі не перетворитися на тигра? — запитав він.

Віл Саджинс перетворився на чудового смугастого тигра. Він велично походжав туди-сюди пагорбом, а потім так граціозно побіг, що здавався невагомим. Та вже за хвильку Віл Саджинс зіпсував враження, бо потер морду лапою і благально подивився на Крестомансі. Маг не зміг не засміятися. Щоб краще познайомитися з тигром, угору схилом помчав дракон. Побачивши дракончика, Віл Саджинс так злякався, що позадкував, і спробував втекти. Кетові стало соромно за поведінку тигра, і він його знову перетворив на хлопця Евфімії.

— Він що несправжній? — запитався дракон.

— Ні, — відповів Віл Саджинс, витираючи рукавом обличчя. — Гаразд, хлопче, ти переміг. Як тобі це вдалося так швидко?

— Я не знаю, — винувато сказав Кет. — Справді! Не маю ні найменшого уявлення. Коли ви навчатимете мене магії? — запитав він у містера Сондерса.

Містер Сондерс трохи зблід.

— Ну, що ж…

— Ні, Майкле, хлопцеві уже не потрібно пояснювати Елементарну Магію, — втрутився Крестомансі. — Я навчатиму тебе сам, Кете, й почнемо ми з поглибленого вивчення теорії. Так-так, ти почнеш вивчати теорію з того місця, де інші закінчують.

— Але чому він нічого не знав про свій дар? — запитала Джанет. — Я завжди нервую, коли чогось не знаю, а в цій ситуації я була аж лиха, бо через все, чого я не розуміла, Кет потрапляв у жахливі ситуації.

— Я згоден із тобою — це нелегко, — сказав Крестомансі. — Але напевно, це і є природа магії. Приблизно те саме відбувалося зі мною. Я теж не вмів чаклувати і не міг нічого з цим зробити. Однак через деякий час виявилося, що в мене дев’ять життів, і я втрачав їх так швидко, що цього не могли не помітити. Лише тоді я дізнався, що повинен стати наступним Крестомансі. Це приголомшило мене, адже я не міг накласти навіть найпростішого закляття. Отож мене віддали до старого вчителя, який і мав пояснити, чому мені не вдається чаклувати. Той побачив мене і одразу закричав:

— Вийми все зі своїх кишень, Чанте! Я зробив так, як він мені велів, і витягнув срібний годинник, шилінг, шість пенсів, срібний ланцюжок — подарунок хрещеної, срібну шпильку і срібну зубну пластинку. Тоді зі мною почали відбуватися неймовірні речі. От, наприклад, дах вчительського дому цього дня відлетів у далекі краї, немов пташки у вирій.

— То срібло справді погано впливає на вас? — мовила Джанет.

— Авжеж, — сказав Крестомансі.

— Свята правда, мій бідолашний чоловік, — сказала Міллі, усміхаючись йому. — Це так незручно. От хоча би гроші: він може тримати при собі фунтові банкноти або мідяки.

— Якщо тато нам видавав гроші, то ми отримували їх мідними пенні, — сказав Роджер. — Уявіть шістдесят пенні у своїй кишені.

— Найважче, звичайно, поїсти, — засміялася Міллі. — Він безсилий, коли у його руках виделка та ніж. Ґвендолен частенько цим користувалася, щоб чинити капості.

— Дурниці! — відповіла Джанет. — Чому ви досі не користуєтеся столовими приборами з нержавійки?

Міллі й Крестомансі здивовано переглянулися.

— Я ніколи про це не думала, — сказала Міллі. — Джанет, любове моя, як добре, що ти з нами!

Джанет подивилася на Кета й засміялася. І Кет, якому досі було самотньо і хотілося плакати, теж усміхнувся.